Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

Вона пройшла разом із ним до головного комп’ютера, безперервно розповідаючи про події напруженого вечора в невідкладній. Даючи машині нове завдання, він слухав краєчком вуха. Запитав прізвища й кодові номери хворих жінок віком від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти, що робили знімок черепа протягом останніх двох років. Коли друкуючий пристрій ожив, то видав один лише рядок. У ньому говорилося, що до блока пам’яті не введено програми розшуку рентгенограм за статтю хворих. Філіпс змінив запит. Коли пристрій знову запрацював, літери стали з’являтися з запаморочливою швидкістю. Але тривало це недовго. Список налічував усього сто три прізвища. Побіжний перегляд установив, що трохи менше від половини складали жінки.

Новий список більш припав до смаку Ренді. Він сказав, що обсяг першого деморалізував його. Молодий чоловік швидко розшукав сім конвертів, заявивши, що їх вистачить, поки він шукатиме решту.

Повернувшись до кабінету, Мартін зізнався собі, що вже цілком виснажився і навіть ентузіазм його від утоми починає підупадати. Кинув плівки перед альтернатором і обійняв Деніс, притиснувши її до себе. Його голова упала їй на плече. Вона обхопила його спину під лопатками. Так вони стояли якийсь час, мовчки спираючись одне на одного.

Нарешті Деніс підвела очі, поглянула Мартінові в обличчя й відкинула його світле волосся з чола. Він не розплющив очей.

— Скажімо так: день скінчився, — проговорила Деніс.

— Не стану заперечувати, — погодився Філіпс, розплющуючись. — Чому б тобі не піти до мене? Мені все ще трохи не по собі. Хочеться поговорити.

— Поговорити?

— Гаразд, робитимемо все, що ти схочеш.

— На жаль, певна — мене викличуть до лікарні.

Філіпс жив у будинкові під назвою Тауерс. Збудований медцентром, він стояв поруч із лікарнею. Хоча проектували його без усякої фантазії, він був новий, надійний і напрочуд вигідний. До того ж він стояв на березі річки, і Мартінове помешкання виходило вікнами на воду. Деніс жила в старому будинкові, в одному із занедбаних завулків. Вікна її квартири на третьому поверсі виходили в замкнений колодязь.

Мартін нагадав, що його житло не далі від лікарні, аніж приміщення чергового лікаря у відсіку для медсестер, яким могла користуватися Деніс, і втричі далі від її власної квартири.

— Викличуть — то викличуть, — сказав він.

Вона завагалася. Їй ще не доводилося приймати таких запрошень під час чергування, і вона боялася, що їхнє дальше зближення прискорить якесь остаточне рішення.

— Не виключено, — сказала вона. — Але спершу дозволь зателефонувати до невідкладної і пересвідчитися, що в них там нічого не назріває.

Чекаючи її, Мартін взявся ставити до негатоскопа дальші знімки. Проглянув три і раптом знов повернувся до першого. Скочив з крісла, мало не носом притисся до плівки. Ще один випадок! Від потилиці до лобової області йшли такі самі цятки. Філіпс поглянув на конверта. На ньому дані: Кетрін Коллінз, 21 рік. Віддрукований на машинці опис знімка, приклеєний до конверта, визначив клінічну картину як «приступи невідомого походження».

Він вивільнив знімок Кетрін Коллінз з-під затискача і, підійшовши до маленького комп’ютера, вставив у сканер. Тоді схопив решту три конверти й видобув з них плівки. Почав закріплювати їх у негатоскопі, але, ще не відвівши пальців від першого знімка, зрозумів, що виявив іще один випадок. Очі його зараз дуже чітко вирізняли найменші відхилення від норми. Елен Маккарті, двадцять два роки. Скарги: головний біль, порушення зору, слабкість правої руки й ноги. Інші рентгенограми були в межах норми.

Узявши з конверта Елен Маккарті два бічні знімки, зроблені під різними кутами, Філіпс увімкнув світло в стереонегатоскопі. Через окуляри він узагалі насилу розрізняв якісь цятки. Але ті, що пощастило роздивитися, були, здається, неглибоко, швидше в мозковій оболонці, аніж у нервових волокнах білої речовини. Інформація трохи збентежила його. Розсіяний склероз частіше уражав білу речовину мозку. Відірвавши висновок, віддрукований комп’ютером, Філіпс пробіг його очима. Згори аркуша стояло тільки СПАСИБІ — вдячність за те, що Філіпс поставив плівку. Нижче було жіноче ім’я і вигаданий номер телефону — ще один жарт Майклза.

Сам аналіз сповіщав якраз те, на що Філіпс і сподівався. Давався опис щільності тканин, і, так само як у випадкові з Лін Ен Лукас, комп’ютер знов просив пояснити йому значення патології, не закладеної в програму.

Деніс, що повернулася з невідкладної, і Ренді з іще п’ятнадцятьма конвертами в руках, з’явилися майже водночас. Філіпс дзвінко поцілував Деніс і повідомив, що, діючи за її порадою, виявив ще два випадки. Тоді взяв у Ренді нові знімки і вже збирався працювати з ними, але Деніс поклала йому руку на плече.

— В невідкладній зараз тихо. Може, на годину…

Філіпс зітхнув. Він почувався дитиною, в якої з’явилася нова іграшка — і ось її просять облишити на ніч. Неохоче опустив конверти на стіл, попрохав Ренді розшукати решту плівок з другого списку й лишити в нього в кабінеті. І, якщо лишиться час, можна зайнятися першим списком і складати плівки під. стінку за столом, на якому стоїть комп’ютер. Подумавши, попросив Ренді зателефонувати ще до архіву й сказати, щоб надіслали історії хвороби Кетрін Коллінз та Елен Маккарті.

Озирнувшись навколо, Мартін проговорив:

— Цікаво, чи ні про що я не забув?

— Про самого себе! — роздратовано відповіла Деніс. — Ти стирчиш тут уже вісімнадцять годин. Заради всього святого — ходім!

Оскільки Тауерс був частиною медичного центру, з лікарнею його сполучав добре освітлюваний і яскраво пофарбований тунель. Електроенергія й гаряча вода надходили тим самим шляхом — комунікації, прокладені в стелі, закривала звуконепроникна плитка. Взявшись за руки, Мартін та Деніс пройшли спершу під старим будинком медичного коледжу, потім під новим. Далі проминули місце, де тунель розгалужувався. По одному проходові можна було дістатися до педіатричної клініки Бреннера, по другому