Піраміда Сонця - Олександр Петрович Ємченко
Здавалось, потоки лави, що виливалися з величезного овального кратера, освітлювали багряними омахами атмосферні хмари, котрі линули над вогнедишним вулканом.
Дехто допускав, що Юпітер зіткнувся з величезним астероїдом. Інші гадали, що планета збирається дати життя новому супутнику і ось-ось викине з своїх надр неймовірну кількість розплавленої речовини. Були й такі, що приписували Юпітеру роль нового сонця, котре мало з хвилини на хвилину народитися. Висловлювалися й чисто фантастичні версії — мешканці Юпітера подають сигнали братам по розуму.
Крім загадкового червоного Ока та ще невеликих білих плям-овалів, на Юпітері були виявлені дивовижні смуги, що оперізали диск планети паралельно до екватора. Вперше юпітеріанські смуги побачив у 1633 році італійський астроном Франческо Фонтана, котрий услід за Галілеєм став активно застосовувати телескоп для астрономічних спостережень. Відтоді смуги весь час знаходились у центрі уваги всіх, хто задивлявся на Юпітер. Червоні, жовті, голубі, коричневі, сірі, вони у поєднанні з множиною різноманітних «дуг», «петель», «кілець» надають поважному Юпітеру пістрявого, аж ніяк не божественного вигляду…
Століття досліджень Юпітера за допомогою телескопів дали багату наукову інформацію про цю незвичайну планету. Виявлено було нові «плями» і нові супутники (галілеєві — то був лише початок), визначено, настільки дозволяли можливості, розміри планети і склад її атмосфери, періоди обертання навколо своєї осі і Сонця, температуру, тиск тощо. Настав час детальнішого вивчення й уточнення властивостей найбільшого у Сонячній системі небесного тіла. І тут, як і у випадку з малими планетами, слово взяла космічна техніка. У район великих планет полинули автоматичні посланці землян.
У 1973–1974 роках, після майже 24 місяців польоту, мимо Юпітера пролетіли американські космічні апарати «Пионер-10» і «Пионер-11». У 1979 році на зустріч з королем планет вийшли «Вояджер-1» і «Вояджер-2» («мандрівники»).
Що несли з собою у далеку космічну далечінь вістуни-розвідники Землі? Звичайно ж (а як же інакше?), послання мешканців голубої планети до інших (а можливо, й трапляться по дорозі) цивілізацій. На борту «Піонерів» знаходились золоті платівки, що містили коротку, але досить змістовну інформацію про нашу планету. Значно багатшим було начиння «Вояджерів». На них встановили капсули з докладними відомостями про земний світ. Ось як пише про це доктор фізико-математичних наук Лев Мухін, що займається дослідженням планет засобами космічної техніки: «Інструкція, що була в капсулах, символічно пояснювала родовід самого космічного апарата, призначення фотографій і звукових записів на 12-дюймовому золотому (знову золото — американський символ багатства!) диску. Звукові записи мали три категорії: музика, шелест листя і шум прибою… Серед музичних записів три уривки з творів Баха, уривки з музики Бетховена, Моцарта, Стравинського; азербайджанські, негритянські, перуанські та багато інших пісень. На відправлених у космос фотографіях були планети Сонячної системи, математичні визначення, структура ДНК, схема Землі, дельфіни і квіти, діти і старі, тварини і міста, літаки, космонавти, сторінки з книги Ньютона «Система світу»…»
Невідомо, чи дійдуть коли-небудь і де-небудь ці послання до адресатів. Важливіше інше-що передали космічні апарати на Землю? Адже на їх виготовлення і запуск затрачено величезні кошти: кожен кілограм маси наукової станції обійшовся у два мільйони доларів. Якщо виходити з чисто американських мірок вартості, то дешевше б було виготовити макет станції в натуральну величину з чистого золота.
І все-таки, що ж передали земні посланці? Якою постала перед ними найбільша планета Сонячної системи? Що ми знаємо сьогодні про Юпітер з врахуванням найновітніших даних?
Справжнє обличчя «бога»
Отже, Юпітер… Найбільша планета Сонячної системи. Гігант, велетень, колос… його маса вдвічі більша за масу всіх інших планет, разом узятих. Щоб на чаші терезів урівноважити Юпітер, довелося б скласти 318 земних куль.
Юпітер розташований від Сонця на відстані 750 мільйонів кілометрів. Він одержує тепла у 27 разів менше, ніж Земля. Його поверхневий хмарний покрив вихолоджений до мінус 140 градусів. Та вже на глибині 100 кілометрів в юпітеріанській атмосфері панують земні кімнатні температури. Це дають про себе знати гарячі надра гігантської планети, котрі випромінюють тепла вдвічі більше, ніж сама планета одержує від Сонця.
Юпітер-газово-рідинне тіло. На думку вчених, він на 82 проценти за вагою складається із водню і на 17 — із гелію. Решта — більш важкі хімічні елементи, розплавлені до десятків тисяч градусів. Тим-то щільність Юпітера трохи більша від щільності води.
Юпітер іноді називають згаслим сонцем, або навпаки — таким, що не народилося. Планета всього в тисячу разів легша від головного світила. Якби вона була хоча б у 100 разів важчою, то стала б не планетою, а зіркою, і над нами сяяло б не одне, а два світила, і був би наш планетний дім системою двох сонць.
Незважаючи на свою «повнотілість», Юпітер обертається навколо своєї осі, як дзига — повний оберт він здійснює всього за 9 годин 50 хвилин і 30 секунд, найшвидше від усіх планет. Парадокс? Ні, чим більша планета, тим швидше вона обертається, тим коротша на ній доба. Свого часу директор Королівської обсерваторії в Австрії, пізніше професор Казанського університету, лекції якого слухав майбутній геніальний математик Микола Лобачевський, Йоганн Літтров журився з приводу шаленого темпу життя на Юпітері: «…особливо скрутно доводиться охочим поїсти, котрі протягом п’яти годин мають встигнути три чи чотири рази сісти за стіл. А наші дами, як вони були б незадоволені такими короткими ночами і ще коротшими балами!..»
Запаморочлива круговерть Юпітера зумовлює велику екваторіальну швидкість руху його поверхневих шарів. Якби ми потрапили туди, нас би підхопив «вітер» із швидкістю 43 000 кілометрів за годину. Коли б так крутилася наша Земля, доба на ній тривала б всього 56 хвилин. Справді, ні поспати, ні поїсти і тим паче ні відвідати вечірній концерт!
Ми вже зазначали, що Юпітер «збудований» переважно з водню і гелію. В останні роки в юпітеріанській атмосфері зафіксовано метан, аміак, а також воду у всіх трьох формах. Нещодавно американські дослідники повідомили про наявність в атмосфері цієї планети кисню, що входить до складу водяної пари. У газовій шубі Юпітера виявлена навіть вода кімнатної температури. Це дає підстави говорити про наявність на п’ятій планеті найпростіших форм життя.
Чи не є носієм