Піраміда Сонця - Олександр Петрович Ємченко
Відтоді спливли віки. Людство незмірно подорослішало. Скинувши з неба богів, само утвердилося на небі. А боги? Як писав Фрідріх Шіллер:
Боги повернулися в казку, Бо світ, що навколо змужнів, Без їх допомоги і ласки Вже сам в простір неба поплив…
Отож, якщо так, то чи не буде відновлена вікопомна антична статуя Зевса-Юпітера на самому Юпітері після освоєння землянами цієї гігантської планети? В усякому разі в американських організаторів міжпланетних космічних польотів є намір увічнити пам’ять про колишнього володаря світу якщо не на самому Юпітері, то хоча б на одному з його численних супутників. Оскільки його скульптурна подоба не збереглася на Землі і немає підстав тут відновлювати її, хай вона стоїть там, де їй належить стояти, — у володіннях планети, котра названа ім’ям того, кого вона віілюватиме. Кесареві все-таки треба віддати кесареве…
Космічний Олімп
Та залишимо у спокої міфологічного земного кесаря богів. Займемося реальним космічним Олімпом, яким є найбільша у Сонячній системі планета Юпітер. Це гігантське небесне тіло здавна вважалося покровителем людей, що досягали иайвиших майданчиків слави і щастя. Ось астрологічна оцінка цієї планети: «У першому клейноді зодіаку Юпітер народжує епіскопів, губернаторів, знатних, сильних, суддів, філософів, мудреців, купців і банкірів…»
З історіографією Юпітера тісно пов’язане ім’я того, хто перший спрямував на небо телескоп, — Галілео Галілея. Можна сказати, що ця планета обезсмертила італійського астронома — відкриті ним на початку 1610 року чотири супутники Юпітера стали ще одним переконливим потвердженням геліоцентричної системи Коперника.
«Ви гадаєте, — писав Колумб зоряного світу венеціанському дожу, — що Земля є центром Всесвіту і що навколо неї все обертаються. Подивіться у далекоглядний прилад на Юпітер і ви побачите, що й ця планета є центром обертання. Отже, старожитні вчені не мали рації, а він — має…» (Він — це Коперннк).
Чим закінчилася для творця «диявольського ока» така заява, ми вже знаємо. Зберігся «Акт зречення Галілея». У ньому є рядки, що свідчать, від чого відрікався цей великий італієць: «…оскільки святе судилище давно вже схиляє мене до того, щоб я відмовився від оманливих поглядів, ніби Сонце, а не Земля є центром Всесвіту, щоб не захищав цих поглядів і не поширював їх, а я написав і видрукував книгу, в якій викладаю осуджене вчення і наводжу на його користь сильні докази… то через це мене сильно підозрівають у єресі, тобто що я думаю і вірю — Сонце є центром Всесвіту, Земля ж не центр…»
Хоч папа римський Урбан VIII і змусив Галілея зректися своїх поглядів, його відкриття зумовили справжній переворот у світогляді людей, підказали шляхи дослідження неба усім наступним поколінням учених.
Та повернемося до короля планет. Коли були відкриті його супутники, співвітчизник Галілея астроном С. Маріус дав їм назви і уточнив параметри їхніх орбіт.
За традицією, членів новоявленого юпітеріанського почту назвали іменами героїв античного світу, котрі так чи інак спілкувалися з царем богів. Перший супутник дістав ім’я Іо — доньки аргоського царя Інаха, котру покохав Зевс. Ревнива Гера обернула її в телицю і наслала злого ґедзя. Горопашна Іо, не знаходячи собі місця, бігала з країни в країну, доки не прибилася до берегів Єгипту. Там Зевс повернув їй людську подобу, і вона, вдячна, подарувала своєму щонайвищому «благодійнику» сина Епафа. Від Іо почався великий рід, до якого належали видатні герої: Персей, Геракл і Тесей. Іонічне море — це теж від Іо.
Другий супутник Юпітера назвали ім’ям Європи — фінікійської царівни, доньки царя Агенора. Вона славилася надзвичайною вродою, і в неї, звичайно, по самі вуха закохався Зевс. Прийнявши подобу бика, він перевіз Європу на острів Кріт, де вона народила йому трьох синів, зокрема Міноса, легендарного володаря Кріту. Ім’я Європи носить одна з частин світу.
Викрадення Європи — вельми поширений сюжет у мистецтві. Пригадайте картину Валентина Сєрова. Який там бик! Не гріх і закохатися в такого. Що ж, володар Олімпу був великим лицедієм. Йому все дозволено, не те що простим смертним.
Третій супутник Юпітера нарекли Ганімедом. Таке ім’я мав син дарданського царя Троя і німфи Каллірої. Юнак був дуже гарним, і Зевсів орел переніс його на Олімп, де Ганімед став виночерпієм, тобто олімпійським офіціантом.
Четвертий юпітеріанський супутник одержав ім’я Каллісто — міфологічної німфи, теж не обійденої залицяннями велелюбного Зевса. Потішена увагою егідодержавного бога, ця наївна красуня наважилася змагатися з самою Герою. Обурена такою зухвалістю, всесильна богиня обернула Каллісто на ведмедицю. Зевс, відчуваючи перед нещасною дівчиною свою провину, забрав її на небо. Так з’явилося усім нам добре відоме сузір’я Великої Ведмедиці. А оскільки в німфи був ще й улюблений песик, повелитель небесного храму і його перекинув у вищі сфери — поряд засяяло сузір’я Малої Ведмедиці, одна з зірок якого стала північним орієнтиром для всього людства.
Та хоч як хтивий цар богів прикривав свої гріхи, сумління його було все-таки заплямованим. Справді, через 55 років після того, як були відкриті супутники Юпітера, на ньому побачили гігантську пляму червоного кольору (чи не сором дійняв гріховодця?), яку пізніше назвали Оком Юпітера. Відкрив цей гандж на тлі планети англійський фізик Роберт Гук, що перший побудував телескоп системи Грегорі, котрий дозволив йому окреслити контури Плями і відтворити її на малюнку.
Відтоді Око Юпітера постійно перебувало у полі зору астрономів. У 1878 році було помічено, що воно, немов кліпнувши, збільшило свою яскравість. Його можна було бачити навіть з допомогою невеликого телескопа. Згодом Пляма зблідла, а через десять років спалахнула з новою силою.
Такі метаморфози викликали в ті часи масу здогадок. Перше пояснення — виверження вулкана.
