Зруйновані зорі - Олег Євгенович Авраменко

лише трохи більше восьми годин. Власне, тому головне командування й обрало Джейхану — з усіх ключових систем ґаббарів тутешня дром-зона найближча до центрального світила. За чотирнадцять мільйонів кілометрів від сонця Джейхани корабель почав екстрене гальмування з таким розрахунком, щоб обійти зорю по максимально крутій гіперболі. Незадовго до проходження нижньої точки траєкторії надполковник увімкнув спеціальну консоль, не пов’язану єдиною мережею з рештою бортових систем, і ввів код доступу. Довге поєднання літер і цифр міцно засіло в голові Душ Сантуша, проте він кілька разів уважно перевірив набраний код, перш ніж підтвердити його правильність. Це ж бо не жарти — у разі щонайменшої помилки корабель миттєво вибухне.

Код був правильний, і на екрані з’явилося повідомлення: „Готовність номер один. Активувати пристрій?“

Надполковник відповів ствердно. Текст на екрані змінився: „Іде активація. Залишилося 6 хвилин 27,13 секунди,“ — і ввімкнувся зворотний відлік часу.

Душ Сантуш терпляче чекав, погладжуючи спітніле хутро на своєму лобі. Він не мав анінайменшого уявлення про те, які процеси відбуваються зараз усередині найзвичайнісінької на вигляд ракети, і, чесно кажучи, знати про це не хотів. Йому було досить того, про що коротко розповів ґранд-маршал Ямамото. Навіть від цієї вкрай куцої інформації у надполковника ставала дибки шерсть на загривку, а по спині пробігали цілі зграї бліх — звісно, у переносному значенні, адже Душ Сантуш був охайним альвом. Коротше, його жахала сама думка про те, що невдовзі має статися, а як і чому — його аніскілечки не цікавило. Це був той випадок, коли незнання — благо…

За шість з половиною хвилин цифри на таймері обнулилися, і термінал видав звіт: „Пристрій активований і готовий до використання.“

Душ Сантуш повернувся до головної командної консолі й задіяв систему керування ракетними установками. Всі подальші маніпуляції були звичні для нього й навіть буденні: він провів запуск ракети на протихід власному руху, тим самим пригасивши її швидкість відносно зорі. За кілька секунд, згідно з закладеною проґрамою, на повну потужність запрацювали реактивні двигуни ракети, і вона стрімко понеслася вниз, до поверхні палаючого світила. Безумовно, ракета, досягнувши фотосфери, згорить, але це вже не має значення — для вмісту її боєголовки не страшні жодні температури.

„Ну ось, справу зроблено,“ — з похмурим задоволенням подумав надполковник Душ Сантуш, спостерігаючи на екрані радара за польотом ракети. — „Тепер ці мавпи отримають по заслузі. А мені, мабуть, пора давати дьору. І якнайшвидше.“

Обігнувши по гіперболі сонце Джейхани, бомбардувальник „За Мельмак!“ знову помчав у відкритий космос. Душ Сантуш швидко розрахував курс і, трохи поманеврувавши, щоб зорієнтувати корабель у потрібному напрямку, запустив на повну потужність ходові двигуни. Попереду на нього чекало вісім годин польоту до дром-зони, а потім — стрімкий прорив до першого-ліпшого каналу. Надполковник був упевнений, що зуміє прорватися, — саме в цьому він мав чималий досвід. От тільки б устигнути дременути звідси, поки не спрацювала ця пекельна машина, яку сам же й скинув у надра зорі…

І він устиг — майже останньої миті. Ще при його підході до дром-зони яскравість сонця Джейхани різко зросла, і цей дивний феномен частково відвернув увагу численних патрулів від невеликого корабля, який на запаморочливій швидкості увірвався в район їхнього патрулювання і з п’ятої спроби зумів пірнути в недосліджений канал другого роду.

Опинившись у безпеці й переконавшись, що резонансний ґенератор вправно пронизує гіперпростір, флот-надполковник Жорже Перейра Душ Сантуш розслаблено відкинувся на спинку пілотського крісла. До почуття виконаного обов’язку й задоволенням від того, що ґаббари отримали по заслузі, в його душу закралась якась пригніченість і спустошеність. Щоб трохи себе втішити, він дістав із кишені мундира невелику пласку коробочку, в якій лежали, чекаючи свого часу, дві великі ґенеральські зірки. Душ Сантуш носив їх із собою вже третій рік і тепер був упевнений — ні, твердо переконаний! — що вже невдовзі ці зірки перекочують на його погони…

А тим часом сонце Джейхани щосекунди ставало дедалі яскравішим, немов якийсь невидимий гігант активно підкидав паливо в його термоядерне горнило. Поступово подив шістнадцяти мільярдів ґаббарів, що населяли систему, змінився на переляк, який швидко переріс у загальну паніку. Вони збагнули: невдовзі станеться щось жахливе, катастрофічне, таке, що суперечить самій світобудові, чого навіть у принципі бути не могло.

Приблизно за чверть години після того, як бомбардувальник „За Мельмак!“ залишив локальний простір Джейхани, системою пронеслася хвиля нейтринного спалаху — провісника Наднової. Щільність нейтрино була такою високою, що за рахунок її розсіяння на електронах і збудження ядерних рівнів усі мешканці системи отримали одноразову дозу опромінення близько тисячі рентґенів. Проте відчути перші ознаки променевої хвороби вони вже не встигли, бо невдовзі після цього їхнє світило вибухнуло, викинувши в довколишній простір потужні потоки електромаґнітного випромінення.

Сліпучий спалах небаченої інтенсивності миттю спалив усе живе на денному боці планети, а космічні кораблі та станції, незважаючи на захисні силові екрани, перетворилися на гігантські подоби мікрохвильових пічок, в яких живцем зварилися всі їхні мешканці. Потім вони вибухнули, але вже з мертвими екіпажами на борту. Лише кільком суднам у районі дром-зони, чиї командири виявилися досить кмітливими і в міру боязкими, вдалося уникнути загибелі, негайно вислизнувши з системи через найближчі канали.

Мешканцям нічного боку Джейхани пощастило значно менше. Тисячокілометрові товщі порід уберегли їх від первинного електромаґнітного імпульсу, який лише вивів з ладу лінії електропередач і системи комунікацій, а також індукував викид заряджених часток з радіаційних поясів у іоносферу. Це викликало ґрандіозні полярні сяйва, помітні навіть у тропіках. Проте милуватися цим дивовижним видовищем ґаббарам було ніколи, бо слідом за першим стався другий, основний спалах Наднової. Тут уже денний бік планети перетворився на вогняне пекло з чистої плазми, а верхні шари атмосфери з нічного боку розпеклися настільки, що мешканцям на поверхні стало, м’яко кажучи, спекотно. Довгі, як вічність, хвилини вони вмирали від перегріву й задухи, чорними завидками позаздривши тим щасливчикам, які розпрощалися з життям без жодних мук, від прямого удару проміння знавіснілого світила. Ті ж ґаббари, які в цей момент з різних причин перебували глибоко під землею, загинули ненабагато пізніше, коли Джейхану від передсмертної агонії почали стрясати потужні сейсмічні хвилі.

А деякий час потому вже по мертвій системі зі швидкістю в кілька тисяч кілометрів на секунду вихором промчали мільярди трильйонів меґатонн сонячної речовини. Вони змітали все на