Зруйновані зорі - Олег Євгенович Авраменко
За інших обставин альви навряд чи переймалися б чварами між ґаббарами та людьми — вони не любили ні тих, ні інших і вважали, що обидві раси цілком заслуговують на взаємне винищення. Проте ґаббари зайшли надто далеко й спробували розбомбити людську планету Мельпомену, яку контролював об’єднаний флот альвів і дварків. Якби це вдалося, люди не стали б розбиратися, хто винен у цьому злочині, їхня помста була б спрямована проти всіх трьох рас, отож альвам із дварками мимоволі довелося захищати й Мельпомену, й решту людських світів, що перебували під їхньою владою. Невдовзі до цього тандему з тієї ж причини приєдналися хтони, а згодом — і нереї-п’ятдесятники, утворивши так званий Четверний Союз, спрямований проти ґаббарів та їхніх васалів іруїлів. Ще три ґалактичні раси — дхари, келоти й ґлісари — зовні зберігали нейтралітет, але перші й другі нишком підтримували ґаббарів, а треті надавали перевагу Четверному Союзові. Хитрі й підступні люди досягли заповітної мети — вони розкололи коаліцію своїх ворогів і змусили їх воювати один з одним.
Надполковник Жорже Перейра Душ Сантуш, як і всі альви, не любив людей. Людство, яке до середини минулого століття неподільно владарювало в Ґалактиці, зневажало решту розумних істот, нав’язувало їм свої порядки, свій світогляд і навіть свою культуру — включно з мовою, звичаями, традиціями. З дев’яти розумних рас лише п’ятдесятники на момент контакту з людством перебували на достатньо високому рівні розвитку, щоб уповні зберегти самобутність своєї цивілізації і встояти перед політичною, економічною та культурною експансією людей. Решта ж рас не змогла опиратися людському впливу й більшою чи меншою мірою асимілювала. Особливо постраждали від цього альви, дварки та ґаббари, які фактично нічого не зберегли зі своєї історичної спадщини.
„Ну, нехай ще ґаббари,“ — злостиво думав надполковник. — „Вони взагалі не мали цивілізації, а мешкали в печерах, і найвидатнішими їхнім досягненнями були кам’яні сокири й наскальні малюнки. Але ж ми, ми…“
І щонайгірше — з цим уже нічого не вдієш. Не можна сказати, що альви не намагалися повернутися до своїх коренів, кілька разів вони робили такі спроби, але всі їхні зусилля зазнавали фіаско. На відміну від ґлісарів або, наприклад, хтонів, які лише частково перейняли людську культуру, альвам не було за що зачепитися, на що спертися. Навіть одвічні альвійські імена звучали для їхніх вух дико, незвично й (соромно зізнатися) вкрай смішно. Часом деякі надміру патріотичні батьки називали своїх дітей на честь леґендарних героїв докосмічної доби, але, як правило, нічого путнього з цього не виходило. Таких дітей часто кпинили, з них глузували однолітки, а це відчутно травмувало дитячу психіку. До речі, сам надполковник Душ Сантуш при народженні отримав стародавнє царське ім’я Мудіжохраве, однак, досягши повноліття, змінив його на Жорже, а спогади про знущання, що їх він зазнав у дитинстві та юності, лише посилювали його нелюбов до людства…
Проте поруч зі стійкою антипатією люди викликали у Душ Сантуша щось на зразок поваги. Він поважав їх за військову доблесть, за непохитну волю, палке прагнення вижити й відродити колишню велич власної раси. Людей у жодному разі не можна було назвати м’якотілими істотами, навпаки — вони були дуже жорстокими й нещадними, та водночас ці їхні якості мали свої розумні межі.
Натомість у ґаббарів таких меж не існувало. Вони воювали, наче м’ясники, знищували цілі населені планети й не почували жодних докорів сумління за скоєне. У відповідь альви, дварки, п’ятдесятники й хтони знищували ґаббарські планети й чинили так усупереч етиці своїх рас, порушували свої ж власні моральні норми. Але з ґаббарами інакше не можна: вони не розуміли інших арґументів, окрім силових.
Дотепер жертвами масованих ядерних бомбардувань як з одного, так і з іншого боку ставали провінційні, малонаселені світи, чиї військові ґарнізони були надто слабкими, щоб стримувати наступ ворога до прибуття підмоги. Проте останнім часом ґаббари, незважаючи на втрати, чимраз частіше атакували стратеґічно важливі системи з метою завдати удару по ключових планетах противника. А місяць тому їм вдалося прорватися до Мельмака — однієї з головних планет Альвійської Федерації. Щоправда, довести справу до кінця вони не встигли, оскільки вчасно прибув на допомогу флот дварків, та все одно Мельмак дуже постраждав: від одного лише бомбардування загинуло близько мільярда його мешканців, а решта були тією чи іншою мірою вражені променевою хворобою — і десь третина з них без надії на одужання.
Цей жахливий злочин вимагав адекватної реакції. І вона не забарилася — проте зовсім не така, на яку чекали ґаббари. Альвійські вчені не били байдики, і хоча їм, як і раніше, не вдавалося розгадати секрет блокування каналів, вони створили зброю, в порівнянні з якою ґлюонні бомби людей виглядали дитячими іграшками. І честь першого застосування цієї зброї в реальній бойовій обстановці випала надполковникові Душ Сантушу. Це, втім, була сумнівна честь, але все-таки честь. А назва бомбардувальника — „За Мельмак!“, командування яким він прийняв лише п’ять днів тому, не потребувала жодних коментарів і свідчила сама за себе. Те, що йому належало зробити, було актом відплати за напівзруйновану планету, за мільярд загиблих альвів і вдвічі більшу кількість приречених на смерть від променевої хвороби.
Проте місія Душ Сантуша не обмежувалася лише помстою. Те, що відбудеться за кілька годин, має стати для ґаббарів грізним застереженням на майбутнє і продемонструвати решті рас могутність альвів. Зокрема й людям — тепер вони не почуватимуться в безпеці навіть за надійно заблокованими дром-зонами. Вони цілком правильно вважали, що надсилати величезний флот через кілька парсеків звичайного простору — нереально і безперспективно, адже під час тривалої багаторічної подорожі той не лише втратить усю свою боєздатність, а й розсіється в просторі та стане легкою здобиччю для оборонців системи. Зовсім інша річ — один-єдиний корабель, від якого тільки й вимагається, що запустити ракету (а для надійності — кілька ракет) у певну мішень.
Коли бомбардувальник „За Мельмак!“, розвернувшись по плавній дузі, ліг на заданий курс, битва в районі дром-зони вже вщухала. Альвійсь-кий флот, виконавши своє завдання, тепер відходив із системи, імітуючи панічну втечу. Ґаббари, мабуть, вважали, що відбили атаку ворога, і вже святкували перемогу. Але вони глибоко помилялися…
Політ до наміченої мети зайняв у Душ Сантуша
