Привид часу - Володимир Іванович Савченко

Коли «Буревісник» повис у просторі на безпечній відстані од зони метеорів, Тоні вилетів на розвідувальній ракеті «Ластівка» обстежити метеорний пояс. Він повернувся через 14 годин, зовсім стомлений, з запалими очима.

— Густо летять! — розповідав, знімаючи скафандр. — Метеорний пояс у Сонячній між Марсом і Юпітером — вакуум порівняно з тим, що робиться тут. До того ж зореліт ішов у площині екліптики[10] Г-1920, у ній обертається і планета, і метеорний пояс. Я пролетів мільйонів зо три кілометрів упоперек пояса. Там — край: метеорів менше. Зореліт, правда, не пролетить, а розвідувальна ракета пробереться.

— Чого ти так довго літав? — спитав Корнєв.

Тоні, скинувши жорсткий скафандр, робив гімнастичні вправи. М’язи заграли під шкірою.

— Я хотів пригнати сюди один метеорик. Маленький, з кулак завбільшки. Пробував відштовхнути його антитяжінням ракети, збити з орбіти. Але нічого не вийшло. Ухиляється. Потрібні спеціальні уловлювачі.

— Та-ак… — обличчя капітана скам’яніло. — Треба було все-таки брати Стефана Марта, а не тебе.

— Чому це? — Тоні випростався.

— Ти порушив наказ, пілоте! Це ж могло скінчитись пошкодженням ракети! Нам довелося б рятувати тебе — іти на експедиційному зорельоті в самісіньку гущу метеорів. Розумієш?

— Я б не дав вам цього зробити… — Тоні зблід. Він тільки тепер збагнув, що могло бути. — Я б… я б підірвав себе!

— Підірва-ав себе?.. Кому потрібна ця жертва? — Корнєв одвернувся.

Запанувала мовчанка. Летьє винувато мовчав, складаючи скафандр.

— А все-таки було б непогано добути метеор і дослідити його на Землі! — повернувся Бруно до товаришів. — Сила запитань! Що дасть поєднання антимас з речовиною звичайної маси? Що це за чорний газ утворюється при розпаді антимас? Як впливають антимаси на перебіг фізичних процесів?

— Може, спробуємо? — знову пожвавився Летьє.

— Ні, — відрубав Корнєв.

— Чому?

— Та хоч би тому, що не зможемо доставити цей кусок з антимасою на Землю. Найменше прискорення — і він наскрізь прониже зореліт! Полишімо це для наступної експедиції. Вона буде надійніше споряджена.

4. КОНЦЕРТ ГРІГА

— А «Ластівка» там пролетить, — зауважив Тоні.

Вони втрьох магнітними маніпуляторами заводили конічне тіло розвідувальної ракети в гніздо на носі «Буревісника». Корнєв мовчки орудував рукоятками. Гуділи моторчики, пересуваючи у вакуумі суглобисті штанги, що обхопили сріблястий корпус ракети.

— Є! — сказав Бруно, коли засвітились усі п’ять лампочок на контрольному щитку. — Стоїть на місці.

— А ракета зможе пролетіти, — вперто повторив Летьє.

Корнєв мовчав. Бруно — теж. Вони коридором вернулись у рубку, кожен став до своєї роботи. Іван зійшов на місток — уточнити з допомогою приладів місцезнаходження корабля після метеорної атаки. Бруно засів коло астронавігатора, програмував його на розв’язання контрольної задачі, щоб перевірити, чи не збільшилась похибка в напрямі курсу.

Тоні записував у вахтовий журнал про розвідувальний політ. Він закінчив писати і знову вперто сказав:

— Дуже просто! Треба обігнути пояс по гіперболічній траєкторії. Туди дві доби польоту. Назад дві, навіть менше — зоря відштовхуватиме і планета теж… Та ви поглухли, чи що?

Корнєв і Аскер мовчали.

— Чого це ви прикидаєтесь глухонімими?! Всю дорогу базікали про час і антимасу… А як до діла, коли все це можна перевірити, — в кущі!

— Ну й демагог же ти! — буркнув Бруно, не повертаючись.

— То як усе-таки відносно часу, професоре? — не вгавав Тоні. — Що існує: біг часу чи перебіг різноманітних причинних зв’язків? У тутешньому світі: біля зорі Г-1920 та її планети зворотний біг часу чи ні? З того, що ми спостерігали досі: антитяжіння, зворотний хід променів світла, розпад метеоритів — нічого сказати не можна. Все це пояснюється і так і сяк. Вирішальних фактів нема. Вони там, на планеті!

Він замовк, підвівся і сердито почав ходити по рубці.

— А що ти там побачиш? — Корнєв схилився з містка. — Близько підлетіти не можна — атмосфера не пустить. Здалеку? В ракеті телескоп слабенький, нічого не розгледиш. Для цього польоту треба переобладнати ракету. А де тут нам її тепер переобладнати? От і виходить, що політ до планети слід відкласти до наступної експедиції.

— Яку буде споряджено через сто років! — обурено додав Тоні.

«А може, справді послати туди розвідувальну ракету? — закрався в Корнєва сумнів. — Зрештою ж система як система: зоря, планета, метеорний пояс, наче в Сонячної, тільки з негативною масою. Ніяких фокусів… Здогади наші підтверджуються. Чому б не послати? Метеори тут невинніші, ніж ті, що між Марсом і Сатурном. Наш метеор таких розмірів геть чисто змів би обсерваторію… А те, що їх не руйнують імпульси електромагнітної гармати? А лжезоря? Ні. Все не так просто…»

— Я певен, що пролетіти можна, — вперто повторив Тоні.

«Він, мабуть, таки має рацію. Коли вже ми прилетіли сюди, смішно не побувати коло планети», — думав Корнєв.

— Треба до неї ближче підійти, щоб роздивитися і сфотографувати!

— Ну, це так, але ж… — зам’явся Бруно.

— Що саме?!

— Небезпечно! — розсердившись, гаркнув фізик. — Небезпечно! З чотирнадцяти астродатчиків жоден не повернувся. Жоден! Очевидно, там, крім пояса метеорів, є ще щось таке… — Бруно занепокоєно нахмурився, — що поглинає кулі. З чотирнадцяти куль хоч би одна уціліла. Всі загинули від метеорів.

— Зовсім не обов’язково, щоб усі кулі зіткнулися з метеорами, — замислено промовив Корнєв. — Вони могли розсіятись, змінити траєкторії через взаємне відштовхування…

— Я нічого категорично не стверджую, — здався Бруно, — але…

— Мені подобається твоє «але»! — нападав Летьє на фізика. — А хто це зовсім недавно базікав про мужність дослідників?

— Я мав на увазі зовсім іншу мужність, пілоте, — мужність мислення! При цьому голова дослідника лишається на плечах.

— А звичайний риск у цей високий кодекс не входить? Певна річ, це занадто примітивно! Хоч… стривай! — Тоні потер чоло. — Я якось читав потішний некролог на смерть одного дослідника… «Визначний учений в галузі теоретичної і експериментальної фізики передчасно загинув, випробовуючи нову ядерну установку для синтезу нейтроніту…» Не пригадуєш?

Аскер невдоволено скривився, засовався в кріслі.

— Правда, та газетка поквапилась з некрологом: дослідника через п’ять днів одкопали з-під руїн установки. Він тільки переніс променеву хворобу і полисів. Тоді він ще в інтерв’ю сказав, що в некролозі його нарешті оцінили по заслузі. Не знаю, як від радіації, а от від скромності цей дослідник ніколи не вмре, навіть не захворіє.

— Ой, я більше не можу, — фізик промокнув хусточкою лоба, глянув на капітана.

Той реготав.

— Пусти його, Іване! Відпусти його. Хай летить хоч у самісіньке пекло!

Корнєв ляснув по столу долонею.

— Ну, що ж, — подивився на пілота. — Добу відпочивати. Ми поки що заправимо ракету і перевіримо керування…