Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

Айт схопив теку. Гарячково розв'язав стьожки, гортав сторінки, не сприймаючи, власне, того, що бачить. Та ось йому в мозок вдарило написане спокійнісіньким, рівнісіньким почерком Кейз-Ола: «Момент атаки на СКД — 25.00 г. 9.2.16 р. А. е.»

Все попливло в Айта перед очима. Він аж похитнувся, але враз опанував себе. Той, хто заволодів таким секретом, вже не має права загинути. Все інше — навіть магнітофонний запис Наради «наймудріших» — ніщо проти оцього рядка цифр, який визначає собою життя і смерть мільйонів людей.

Айт, буквально пожираючи очима сторінку, перечитав останні рядки вдруге, обережно зав'язав теку, з усіма засторогами замкнув сейф, ще раз перевірив, чи не лишив якихось зрадливих слідів у кабінеті, і пішов.

Через півгодини по тому, з'явившись на виклик Кейз-Ола, він узяв із сейфа і подав містерові нікому не потрібний і зовсім нешкідливий заповіт.

Найважчий на своєму віку екзамен інженер Айт склав успішно.

Легенько клацнув автоматичний календар. Число 20 в його віконечку змінилося на 21. Почалась Третя декада Першого місяця Шістнадцятого року Атомної ери. До визначеного містером Кейз-Олом часу атаки на Союз Комуністичних Держав лишилося рівно чотири тисячі двісті двадцять п'ять годин.

Що можна зробити за годину? Навіть у масштабі всієї країни — небагато. Але трапляються випадки, коли долю цілої держави вирішують не роки й місяці, а саме години та хвилини. Якщо на війні, перед вирішальним боєм, вдається заздалегідь дізнатися про напрямок, час і сили майбутньої атаки ворога — можна вважати, що бій виграно вже до його початку.

Ще зовсім недавно Айт гадав, що досить забити Кейз-Ола — і війни не буде. Згодом він збагнув, що війни прагнуть усі двісті «наймудріших», а Кейз-Ол — лише тимчасовий ватажок, і його може замінити хто завгодно. Тепер наповзав страшний висновок, що і «наймудріші» — випадкові особи, коли йдеться про імена та обличчя. Людської крові прагне вся капіталістична система.

Ні, не легко і не враз дійшов Айт такого висновку. Він, чоловік Атомної ери, народився саме тоді, коли з Союзом Комуністичних Держав уже було порвано всякі стосунки і Мо-нія відгородилася від Континентальної півкулі кільцем воєнних баз. Врахувавши сумний досвід позмітаних революціями занадто зажерливих царків, монійські капіталісти обрали підступну тактику. «Геть політику — хай живе добробут!» — проголосила передостання Нарада «наймудріших». Від епізодичних підкупів робітничої верхівки капіталісти поступово переходили до підкупу всього робітничого класу, бо вважали за краще віддати частку награбованого, аніж втратити все.

Монійці, в своїй переважній більшості, не цікавились суспільними питаннями, бо не знали поневірянь та страждань. І коли б не лиха доля, інженер Айт, можливо, був би таким, як інші, — енергійним і хватким, коли йдеться про дайлери, пасивним і байдужим, якщо торкалося політики. Але Айт зазнав стільки горя, що його вистачило б на десятьох.

Бесіди з комуністами-каторжниками були тільки першим поштовхом, коротким спалахом світла в темряві. Айт тоді заплющився, одвернувся. Він хотів іти власним шляхом — рухався помацки, спотикався, падав… і тільки тепер збагнув, що все одно наближався до тієї дороги, якої так хотів уникнути.

Нуль годин три хвилини. Сидить Айт біля столу, чекаючи на виклик «матері», а думки полетіли аж ген у захмар'я над Монією.

Рідна країна, проклята країна — сповнена чудес і протиріч! Це ти перша дерзнула зібрати в один шматок розпорошені в рудах атоми чудесного ізотопу урану… і шпурнула атомну бомбу на жінок та дітей Джапайї. Це ти створила апарати, здатні пересуватися з понадзвуковою швидкістю… і використала їх, щоб убивати здалеку, безкарно. Це в твоєму оксамитовому небі, яке ніколи не знало супутника-місяця, спалахнула «Зоря Кейз-Ола»… і перетворилась на недосяжну воєнну базу.

Дивна країна, сповнена протиріч! Твої чесні трудівники скніють у безвісті, а нероби — розкошують. Твої гуманісти й філантропи, щоб не померти з голоду, створюють найжахливіші засоби знищення, а ті, на чиїй совісті лежать мільйони жертв, організовують «Комітети захисту бродячих кішок» та будують мармурові пам'ятники здохлим цуцикам.

Але найстрашнішим, найжахливішим протиріччям є те, що саме Монія — країна, яка досягла неймовірного розквіту лише завдяки тому, що на її території ніколи не палала війна, — тепер пнеться до неї з упертістю самогубця.

Через чотири тисячі двісті двадцять чотири години, саме тоді, коли, як пам'ятав Айт, на майдани міст Союзу Комуністичних Держав вийдуть святково одягнені люди, щоб відзначити свій День перемоги, з чистого неба рухне смерть…

Одночасний вибух трьох тисяч трьохсот атомних та водневих бомб!.. Жах!.. І все це з волі одного Кейз-Ола?.. Та невже він такий всемогутній?

Ні, якщо операція «Блискавка» здійсниться, прокляття людства ляже на всю Монію. Кейз-Ол винен найбільше. Але винні й ті, що навіть не бажаючи війни, вигадували, конструювали і будували засоби знищення.

Уряд СКД повинен дізнатись про грізну небезпеку заздалегідь. Але як передати таку звістку? Як переконати, що вона не провокаційна, а правдива?

Ех, коли б не загинув Лайн-Еу, все було б по-іншому! Його замінила невідома «мати». Але хто її підтримує? Чи знайде вона спосіб передати кудись оті кілька цифр, щоб усе людство дізналося, що йому загрожує. Кому ж передати?

Якби Айт міг, він закричав би на всю Монію: «Комуністи, друзі! Я шукаю вас! Ви дуже потрібні, бо я вірю тільки вам!»

Ні, на заклик не відгукнеться ніхто. Комуністична партія жорстоко переслідується, і якщо вона існує, то лише тому, що дотримується найсуворішої конспірації. На «Зорі Кейз-Ола» Айтові траплялася нагода зблизитись з комуністами, проте він по-дурному відсахнувся, а тепер хоч і жалкує, та вже пізно.

Хвилинна стрілка годинника описала ще півкола, і аж тоді в навушниках зазвучав голос «матері». Вона говорила швидко і схвильовано:

— «Сину», пробач за затримку — був обшук, ледве втекла. Гроза насувається. Коліщатко потрібно негайно!..