Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

Сухо клацнуло — вимкнувся передавач. Майже машинально Айт сховав навушник і повільно пішов до ліфта. Йому було гірко й тоскно, в серці закипала глуха лють.

Рідного батька забив Кейз-Ол. Названого — «Братство». Спільники й натхненці виявились зрадниками, ледве запахло баришами, які може принести війна.

З'явилися нові вороги і нові друзі. Незнайома дівчина підхопила ту ниточку, яку впустив Лайн-Еу. Щасти тобі!..

Лють розросталась, тоскнота минала. Небезпека не лякала Айта; навпаки, вона надавала рішучості.

І все ж на Айта чекала далеко неприємніша несподіванка, аніж можна було уявити. Коли він приніс Кейз-Олові перший сніданок, містер глянув на нього якось чудно — недовірливо й запитливо. Він ніби порівнював, зважував… і не міг дійти певного висновку.

Айт витримав цей пронизливий погляд. Як личило Псойсові, він тільки дужче згорбився, тривожно заморгав повіками.

— Хто? — Кейз-Ол витяг з шухляди і поклав на стіл записку, в якій Айт одразу ж упізнав свого листа до Мей.

— Я…

— Чому?

— Він помирав і просив передати.

— Що ще доручив тобі зробити отой… — Кейз-Ол з підкресленою байдужістю зазирнув до записки, — отой, як його…

— Нічого.

— Гм… Дивно… А міс Мей скаржиться, що ти вже тричі в'язнеш до неї з розповіддю про її колишнього коханця Айта.

Це була правда. І найстрашніше полягало в тому, що зрадницею стала сама Мей. Маючи доступ до всіх звукозаписувальних злагод, Айт після кожної розмови перевіряв усі прилади і знав, що підслухування неможливе.

— Він закляв мене моїм життям розповісти міс усе.

— Гм… Не впізнаю тебе, не впізнаю… — Кейз-Ол хитнув головою, задумливо почухав підборіддя, витяг і поклав на стіл круглу металеву коробочку. — А це?

Якби не попередження «матері», Айт, мабуть, не втримався б у цю мить. Перед ним лежала котушка з магнітофонним записом Наради. «Братство» не тільки відцуралося свого агента, а й зрадило його!

І все ж Айтові не забракло сили волі зіграти найщиріше здивування. Щодо першого, мовляв, винний — каюсь. А оцієї котушки і в очі не бачив!

— Падлюки! — Кейз-Ол, вже не стримуючи себе, шпурнув коробочку геть і взяв Айта за комір. — Ти, старий дурень, став сліпим, глухим і доброчесним, як п'яний піп!.. Свайн був не один. Спільники лишились… Чуєш?.. Знайти!

— Знайду… знайду… — злякано хитав головою Айт. — Так, значить, оце Свайн утнув таку штуку?.. Ну, подумайте ж, який мерзотник!

Щасливий збіг обставин допоміг Айтові уникнути провалу: провина лягла на забитого Свайна. Але Айт уже досить добре вивчив Кейз-Ола, щоб заспокоїтись цілком.

І справді: Кейз-Ол їв неуважно і нарешті одсунув геть майже повну тарілку.

— А чому Свайн не спробував мене вбити, коли ти був у лікарні?

Айт винувато хитнув головою: звідки ж, мовляв, я знаю, ясновельможний.

— Так, він міг спробувати… Але не зробив цього. Чому? Їм був потрібний ти… бо… бо… Гм, заповіт у малахітовому сейфі… Цифровий замок, секрет якого відомий тільки тобі… — Кейз-Ол підвів брови, потім примружив очі. Голос його прозвучав вкрадливо. — Гадаю, ти не забув того числа, яке треба набрати на дисках?.. То принеси мені засургучований пакет. Нашого з тобою нащадка вже не існує, то знищмо і заповіт, так? Адже вмирати зарано… Зарано!

В Айта похололо в грудях. До такого екзамену він не був готовий. Ось він, врізаний у стіну велетенський сейф, на чільній стінці якого біліють коліщатка з цифрами. Їх можна крутити як завгодно, але з мільйона мільйонів комбінацій тільки одне число вмикає всі контакти одночасно і електромотори відтягують засувки з вольфрамової сталі. Цілого життя людини замало, щоб перебрати всі можливості сполучення шістнадцяти цифр. Посилатися на послаблення пам'яті після операції — не можна: якщо Псойс це число знав, то забути його він міг би тільки тоді, коли б зовсім відбився глузду… Якщо знав… А може, саме оце завдання — провокація?

Протягом частки секунди треба було вирішити, як поводитись. В мозку блискавично перебігли кадри кінохроніки, Нарада «наймудріших» і «самогубство» Мей. Ні, Кейз-Ол тільки хизується своїм нібито дивовижним впливом на людей. Він вірить лише фактам, цифрам, а не психологічним умовиводам. Секретне число Псойс мусив знати!

— Слухаюсь, ясновельможний…

Невідомо, як би викручувався він далі, коли б не пролунав уже знайомий мелодійний звук та не спалахнуло на екрані зображення Мей на порозі її ванни.

— Йди… — незадоволено пробурчав Кейз-Ол. — Потім.

Похнюпившись, Айт вийшов. Він злостився, ревнував і зловтішався водночас.

Зараз випав йому досить тривалий перепочинок, бо через п'ять хвилин у містера почнеться нарада директорів компаній. Айт дочекався, поки містер Кейз-Ол в супроводі комерційного радника зайшов до Зали Рожевих Мрій, і швидко подався до покоїв Мей.

«Цариця краси» — свіжа, рум'яна після ванни, — наспівуючи пісеньку, крутилася біля дзеркала.

— О, Псойсе!.. Чому так рано?

Айт закляк на порозі. Він ніколи не бачив кохану такою красивою, як зараз, і ніколи не вірив їй більше, ніж у цю мить. Вже несила була вдавати з себе догідливого, улесливого Псойса: сам собою випростався стан, заблищали очі, і з перехопленого хвилюванням горла зовсім по-колишньому вирвались слова:

— Не рано, Мей… Пізніше буде пізно.

— Що?! — Мей примружила повіки, посміхнулася з таким презирством, що у Айта аж зайшлося серце. — Ти збожеволів?

— Ні, міс! — твердо відповів Айт. — Просто я хотів би сказати вам кілька слів, які можуть коштувати мені життя.

— Ну, що ж, сідай, Псойсе! Я цікава, як усі жінки, і коли ти справді розповіси щось незвичайне, я подарую тобі твоє нахабство.

Вона вмостилася на канапі, підклавши кулачок під щоку. Знайома, люба поза! Саме так Мей сиділа, слухаючи розповідь про майбутні мандрівки