Безкінечна війна - Джо Холдеман

Коли «Річниця» йде на релятивістських швидкостях, попереду неї, по лінії польоту, генеруються в просторі два потужних електромагнітних поля. Перше — в десяти тисячах кілометрів від корабля, друге — п'яти тисячах. Енергію цим полям дає «розгінний» ефект — вони поглинають її з міжзоряного газу, який ми зустрічаємо на шляху.

Всяке досить велике тіло, щоб викликати тривогу за цілість обшивки крейсера, — тобто якщо його можна розгледіти в потужну лупу, — проходить спочатку крізь перше поле і отримує сильний негативний заряд Потім воно потрапляє в друге поле і відкидається з шляху корабля. Якщо тіло занадто велике і його неможливо відхилити убік, то ми можемо заздалегідь виявити його і уникнути зіткнення.

— Немає потреби підкреслювати, яку страшну зброю застосували тельціани. У момент попадання «Річниця» рухалася щодо противника з такою швидкістю, що всього за одну десятитисячну секунди проходила відстань, рівну довжині її корпусу. Крім того, ми постійно здійснювали короткі, абсолютно випадкові, ривки з боку в бік з перемінним прискоренням. Отже, снаряди, які настигли нас, повинні були управлятися. Ця керуюча система повинна була знаходитися всередині самих снарядів, так як в цей момент тельціанський крейсер вже був знищений. І все це містилося в оболонку, яка розмірами не перевищувала річкової гальки. Більшість з вас занадто молоді, щоб пам'ятати термін «футуршок». У сімдесяті роки минулого століття деякі люди вважали, що технічний прогрес йде надто швидкими темпами, що психіка звичайних людей скоро буде не в змозі впоратися з цим темпом, що не встигнувши звикнути до дійсного, вже потрібно звикати до наступного, і майбутнє застає їх зненацька. Професор на ім'я Тоффлер придумав спеціальний термін, що описує таку ситуацію: «футуршок» — психічний шок від неймовірного по швидкості темпу змін в житті. — Іноді капітан любив вдаватися в академічні подробиці. — Зараз ми знаходимося в ситуації, яка нагадує цю соціологічну концепцію. Результат якої — катастрофа. Трагедія. Як ми вже знаємо по попередніх зборах, зробити зараз ми нічого не зможемо. Відносність тримає нас у минулому — в минулому відносно техніки тельціан. Відносність ставить нас обличчям до обличчя з цією технікою, що відноситься до нашого майбутнього. Ми можемо тільки сподіватися, що наступного разу ситуація кардинально зміниться. І єдине, чим ми можемо цьому посприяти, — це постаратися повернутися на Старгейт, щоб на Землі дізналися про те, що трапилося, і тоді, можливо, фахівці на основі отриманих нами ушкоджень зможуть створити якусь контрсистему захисту.

Зараз ми можемо атакувати вхідну планету і знищити базу тельціан з космосу, не висаджуючи десант. Але мені здається, що це потягло би за собою занадто великий ризик. Нас можуть… збити за допомогою того ж пристрою, що завдав нам такої шкоди сьогодні, і ми вже не повернемося на Старгейт і не принесемо відомості, які я вважаю життєво важливими для Землі. Ми могли б послати автоматичний снаряд, зонд, з відповідним повідомленням, але він може не досягти мети, і ми так і залишимося позаду супротивника в технічному оснащенні.

Відповідно до цього ми розрахували курс, який дозволить нам обігнути Йод-4, колапсар буде прикривати нас від нападу з бази противника на вхідній планеті, і повернутися на Старгейт в найкоротший термін.

Тут капітан сів і помасажував виски. Я не повірив своїм очам.

— Всі ви тут принаймні командири секцій або відділень. Більшість з вас має відмінні послужні списки. І я сподіваюся, що деякі з вас знову приєднаються до Сил ООН після закінчення двох років вашої служби. Ті, хто побажає повернутися, будуть, очевидно, підвищені в лейтенанти і стануть справжніми командирами. Саме з цими людьми я зараз говорю, і не як безпосередній начальник, а як старший офіцер і товариш.

Людина не може приймати командні рішення, виходячи тільки з міркувань тактики, і діяти тільки відповідно до завданням завдати противнику максимальної шкоди, зазнавши при цьому мінімальних втрат. Ведення війни в наш час перетворилося на дуже складну справу. Виграти ряд битв — це ще не означає виграти війну. Перемога — складне ціле, куди входять і військовий успіх, і економічна ситуація, стратегічні міркування, політичні сили — словом десятки, в буквальному сенсі десятки чинників.

Я слухав капітана, але у свідомості у мене закріпився тільки один факт: всього годину тому третина моїх товаришів загинули миттєвою смертю, а він сидить тут перед нами і читає лекцію з теорії ведення війни.

— Тому іноді, щоб допомогти виграти війну, потрібно відмовитися від бою. Зараз ми знаходимося саме в такій ситуації.

Мені нелегко було прийняти таке рішення. Як ніколи важко за всю мою службу. Тому що на Землі, принаймні, воно може здатися боягузтвом.

Наш логічний комп'ютер вважає, що ми маємо приблизно 62 відсотки на успіх, якщо спробуємо атакувати базу тельціан. На жаль, ми маємо тільки 30-відсоткову ймовірність вижити, оскільки деякі варіанти атаки включають таран вхідної планети на максимально наближеній до світлової швидкості.

Сподіваюся, що нікому з вас не доведеться стикатися з необхідністю приймати таке рішення. Коли ми повернемося на Старгейт, мене, можливо, буде судити трибунал — за боягузтво. Але я щиро впевнений, що інформація, яку ми доставимо, яку отримають, досліджуючи нанесені «Річниці» пошкодження, набагато важливіша, ніж знищення однієї бази противника. — Капітан випростався. — Набагато важливіше, ніж кар'єра одного офіцера.

Я ледве втримав смішок. Звичайно ж, «боягузтво» тут зовсім ні при чому. Звичайно ж, капітан не мав поняття про таке примітивне і невійськове почуття, як бажання жити.

Аварійна ремонтна команда примудрилася залатати величезну пробоїну в борту «Річниці» і загерметизувати пошкоджений сектор. Залишок дня ми займалися прибиранням приміщень, не торкаючись, природно, до дорогоцінних «доказів», в жертву яким капітан жадав принести свою кар'єру.

Найгірше було викидати за борт трупи загиблих. Особливо тих, у кого лопнули протиперевантажувальні оболонки.

Я зайшов до каюти Естелли наступного дня, ледь вона закінчила чергування.

— Зараз тобі її бачити ні до чого, — сказала Гармонія, потягуючи зі склянки суміш етилового спирту, лимонної кислоти і води з краплею якогось ефіру за відсутністю апельсинової цедри.

— Їй уже нічого не загрожує?

— Не зовсім. У всякому разі, наступні два тижні. Я поясню. — Вона поставила склянку і сперлася підборіддям на переплетені пальці рук. — Така рана нічого серйозного не представляла б в нормальних умовах. Після переливання крові ми б змочили дечим її внутрішні органи і зашили б рану. Через пару днів вона б уже вставала.

Але є ускладнення. Ще ніхто не отримував поранення, перебуваючи в коконі оболонки. Поки що немає ніяких тривожних симптомів, правда. Але ми хочемо потримати її під контролем ще