Планета трьох сонць - Володимир Бабула

На аеродромi йому махали на прощання, аж поки чудний транспорт зник за гребенем кам'яної стiни.

Пiд ним пропливав романтичний краєвид. У водяному дзеркалi гiрського озера мерехтiли вiдблиски зiрок. Праворуч височiв вулкан, який величаво пахкав димком. Подеколи з його конусоподiбного кратера виривалось червоне сяйво.

Густий пралiс, що тягнувся вiд гiрського схилу аж до долини, не виявляв нiяких ознак життя.

За зубчатим верхiв'ям гори перед очима Фратева з'явилась освiтлена Долина вогнiв. Жовтi вогники утворювали довгий вихилястий пояс, який губився за голими горбами. Долиною текла рiчка.

На невеликiй площадцi помiж скель з'явилось червоне свiтло, описало невелике коло, згасло i засвiтилося знову. То був умовний знак групи Молодiнової, яка пройшла цю вiдстань пiшки. Фратев помахав лiхтариком, щоб приготувались допомогти при посадцi.

Тiльки-но кулю прикрiпили до скелi, як кожен схопив свiй вантаж i насамперед розгорнув та наповнив гелiєм легенький балон, — треба було поспiшати.

Одна по однiй вiдривались вiд землi i зводились над головами мандрiвникiв шiсть великих повiтряних куль.

— Наскiльки можливо, будемо пересуватись по землi, це надiйнiше, запропонувала Молодiнова. — Побоююсь, що пiсля сходу Проксими подме вiтер.

— Та й у квартянському мiстi зчинимо менше тривоги, — додав Вроцлавський.

Вченi з балонами над головами вирушили в похiд, обережно спускаючись кам'янистим схилом до джунглiв. Iти було зовсiм легко, бо вантаж врiвноважувався пiдiймальною силою газу. Але перед хащами довелось зупинитись: дороги далi не було.

— Нiчого не вдiєш, друзi, пiднiмемось у повiтря! — вигукнув Фратев.

Не встиг вiн це вимовити, як пролунав глухий пострiл, i зразу ж ще один.

Фратев вiд несподiванки пустив трос, яким притримував балон, повалився на землю. Iншi iнстинктивно полягали теж.

— Починається! — прошепотiв Северсон, вiдтягуючи затвор автоматичної рушницi.

Знову залягла мертва тиша.

— Пострiли чулися з джунглiв, пiду подивлюсь, — рiшуче сказала Молодiнова. — Коли почуєте стрiлянину, — поспiшайте на допомогу.

— Я з вами, — прошепотiв Фратев, пiдводячись з землi.

В хащi заходили обережно, — зупинялись, прислухались. Нiде анi шелесне. Наблизились до товстого лускатого стовбура розлогого дерева i причаїлись.

— Трах! — пролунав ще один пострiл, просто над їхнiми головами. Зразу ж по тому якийсь предмет гупнув об землю недалеко вiд Молодiнової.

Фратев спрямував рушницю на крону дерева.

— Почекайте! — затримала його Молодiнова. — Подивлюсь, чим квартяни стрiляють.

Не чекаючи вiдповiдi, вона хоробро вiдiйшла на кiлька крокiв i пiдняла чудний предмет, що нагадував кокосовий горiх. Один кiнець його був розiрваний.

— Схоже на гранату… — Молодiнова уважно подивилась у гущавину гiлок i раптом зареготала.

— Хай я стану стегозавром, якщо ви не збожеволiли! Чи ви хочете, щоб вас застрелили?

— Хто? Адже тут нiкого немає! — сказала вона голосно. — Знаєте, хто нас обстрiляв? Оце дерево.

— Дерево?! — перепитав Фратев. — Ви справдi збожеволiли. Як може…

Вiн не договорив. В кронi дерева пролунав ще один пострiл.

З рушницi Фратева вилетiло полум'я. I знову ж по тому йому на голову посипався дощ чудних кавунiв.

— Не бiйтесь, ми вже тут! — вигукнув засапаний Северсон, влетiвши у джунглi.

— Спокiйно! Нiчого не трапилось. Це тiльки Фратев на мить розгубився в бою з оцим ворогом, — пiдняла Молодiнова догори овальний предмет. — Це всього-на-всього плiд цього дерева. Пiсля достигання вiн перетворюється на примiтивну ракету, щоб потрапити якомога далi вiд материнського дерева. Всерединi нього, мабуть, накопичуються гази, якi проривають найслабкiше мiсце у вершинi елiпсоїда.

Всi з полегкiстю розсмiялись.

Над їхнiми головами знову почулися пострiли.

— Б'юсь об заклад, що звук прискорює вибухи отих кавунiв! — вигукнув Фратев. — Ходiмо краще звiдси, не хочу бути мiшенню безглуздих жартiв цього вояки! — Вiн недоброзичливо глянув на дерево i попрямував до узлiсся.

Небо тим часом порожевiшало, а недалеко вiд вулкана визирнуло оранжеве сонце. В його незвичайному золотому освiтленнi балони пiднялись догори. Погойдуючись пiд легким вiтерцем, гнанi ракетними вибухами, вони попливли в напрямку долини. З усiх бокiв її оточували конусоподiбнi сопки та покраянi глибокими ущелинами скелястi хребти. Над заростями в долинi зводилась прозора iмла.

За неширокою смугою джунглiв знову з'явився голий, вкритий розколинами i густо всiяний камiнням косогiр.

— Проксима незабаром зiйде! — кивнув Фратев на багряно-чорнi хмари над обрiєм. — Тебе ще тiльки тут бракувало!

— Хмари наближаються пiдозрiло швидко. На щастя, джунглi вже позаду, спускаймось на землю! — запропонувала Молодiнова i простягла руку до кнопки апарата, яким керувався балон.

— Погляньте он туди, праворуч, пiд отой скелястий стрiмчак! — вигукнув Ватсон, тiльки-но ставши на ноги. — Якiсь дивнi слiди!

Всi поспiшили до мiсця, вказаного Ватсоном.

— Зачекайте, зачекайте! — крикнула Молодiнова. — Насамперед треба закрiпити балони.

— Прив'яжемо їх до отих стовбурiв, — махнув рукою Вроцлавський у напрямку джунглiв.

Поспiшали недаремно. Вiтер налетiв несподiвано, — холодний, рiзкий. Вiн свистiв i скиглив, злiсно торсав лускатi гiлки дерев. Балони хилитались туди й сюди помiж величезного листя, але троси витримували.

Чоловiки лишились вартувати вантаж, а Молодiнова i Свозилова пiшли оглянути загадковi слiди.

— Квартяни носять взуття, схоже на наше, — здивувалась Алена. — Можна подумати, що вони взяли кiлька пар у нас.

— Я знайшла кишеньковий нiж, дуже схожий на нашi, — сказала Молодiнова.

— Покажiть! — пiдскочила до неї Алена. — Справдi, це дивно!

Молодiнова задумливо дивилась на нiж.

— Не