Планета трьох сонць - Володимир Бабула
— Красненько дякую! — бурчав Фратев. — На гондолi не люблю плавати. Погляньте, Надiє, що викомарює ваша Надiя! — показав вiн на стовбури дерев, якi нiс бурхливий потiк.
— Що ж тут особливого? — озвалася Молодiнова. — Пiд час усякої поводi… Нi, нi, постривайте, ви правi!.. Рiчка змiнила напрям течiї, вона тече тепер до моря, а не навпаки, як ранiше… Дивно!..
— Хай я буду королем квартян, якщо ми таки не збагнемо, що має на думцi оця загадкова сусiдка! Чи не вивчити нам її ще до того, як вирушимо в Долину вогнiв на бесiду з квартянами?
— Важко сказати, що для нас зараз важливiше! — задумливо сказала Молодiнова. — I рiчка, i загадковi мешканцi Кварти можуть однаково вiдчутно втрутитися в наше життя… А втiм, є вихiд: будемо дослiджувати Надiю та Долину вогнiв одночасно.
— Немарно ми вас обрали начальником експедицiї! Адже це — iдея! вигукнув Фратев. — Дивуюсь, як люди ранiше могли думати, що жiнка в рiшучостi та мудростi поступається перед мужчиною…
— Ви знову жартуєте?! — засмiялася Молодiнова. — Коли б я вас не знала, то подумала б, що ви глузуєте з мене.
— Зголошуюсь на дослiдження Надiї, - вступив до розмови Мак-Гардi. — Я себе почуваю добре: голова вже не болить, а прогулянка незнайомим краєм менi тiльки на користь.
— Я теж зовсiм здоровий, — приєднався до нього Краус. — Для дослiдження можемо використати «Ластiвку». На поплавках вона сидить добре, а при небезпецi ми швидко пiднiмемось в повiтря. Пiлотом можу бути я, Мак-Гардi — другим пiлотом, а спостерiгачем — Грубер. Все одно Долина вогнiв його не вабить. Гадаю, з нього цiлком досить першої зустрiчi з квартянином.
— Чи не хочете ви цим сказати, Краус, що я боягуз? — почервонiв Грубер. — Рiка Надiя ховає в собi, можливо, бiльше пiдступностi, анiж усi квартяни, разом узятi. Тiльки через це погоджуюсь вирушити на її дослiдження i я.
* * *
— Як пояснити те, що квартянськi рослини так швидко ростуть? задумливо сказала Алена, витираючи пiтний лоб носовою хусточкою. — Гадаю, що ця таємниця криється в особливостi хлорофiлу, який нам досi не вдається дослiдити хiмiчно.
— До всiх атомiв, навiть до розщеплених! — цей хлорофiл впливає менi на нерви! — гарячився Фратев. — Якщо ми його якось не здихаємось, заростемо коли-небудь зовсiм. Це просто нестерпно — пiсля кожного дощу вирубуватися з джунглiв! Погляньте, якi в мене пухирi на долонях! А що, коли б у нас не було випромiнювачiв, якi виконують дев'ять десятих роботи?
— Ми тепер лаємо рослини за швидкий рiст, але хто знає, може, ця їх дивна здатнiсть принесе нам пiзнiше користь? — заспокоював його Навратiл. Коли ми привеземо цi рослини на Землю, вони можуть стати основою нового виду землеробства.
Вченi були такi втомленi прорубуванням просiки в лiсi, який раптом вирiс перед входом у пiдземелля та на аеродромi, що поснули враз, тiльки-но лягли. I спали так мiцно, що вартовий нiяк не мiг збудити їх перед свiтанком.
— Дали б хоч ще хвилинку поспати! — бурчав сонний Фратев. — Менi саме снилось, що я був на Землi i гуляв вулицями Софiї…
— Докажете ваш сон по дорозi, — сказав йому Навратiл. — Ми повиннi поспiшати, щоб удосвiта вирушити. Не боїтесь подорожi через горб?
— Я i страх?! Хто поєднає цi два термiни, тому спiвчуваю заздалегiдь! — засмiявся Фратев. — Балон i ракети в порядку, що ж може зi мною трапитись?.. Як надворi?
— Поки що тиша. Штиль. Однак треба поспiшати. Боюсь, що на свiтанку здiйметься вiтер.
Всi зiбрались на аеродромi. Туди винесли й вантаж. Посiдали в коло, i Молодiнова ще раз повторила план обох експедицiй.
— Не забувайте про радiозв'язок, — звернулась вона до Крауса. — I ми подаватимемо звiстку не менш одного разу на годину.
— «Стрiла» увесь час буде готова до старту; в разi потреби одразу ж поспiшимо на допомогу. Ну, бажаємо вам успiху! — Навратiл мiцно потиснув руку Молодiновiй, потiм попрощався з рештою членiв обох експедицiй.
«Ластiвка», яка в свiтлi прожекторiв спокiйно хиталась на рiчнiй гладiнi, пирхнула червоним полум'ям i повiльно рушила рiчкою. За хвилину з глибини темної ночi, даленiючи, свiтила тiльки скляна кабiна лiтака. Група Молодiнової також зникла в пiтьмi. На аеродромi лишились Навратiл, Цаген, Шайнер i Фратев.
Цаген одкрутив кран великого балона iз стисненим гелiєм. М'яка тканина, що прикривала складений вантаж, почала швидко зводитись i роздиматись. За кiлька секунд вона перетворилась на велетенську кулю, яка, лiниво гойдаючись, почала повiльно пiднiматись у небо.
Фратев надiв на голову шолом з бiноклем, прикрiпленим на шарнiрах так, щоб льотчик мiг одним рухом поставити його перед очима.
— Я б хотiв перевiрити ноктовiзор. Загасiть-но на хвилинку свiтло, попросив вiн Навратiла.
— Вiрно, сiм раз вiдмiр, а один раз вiдрiж! — кивнув Навратiл на знак згоди i натиснув на кнопку вимикача.
Аеродром зразу ж занурився в пiтьму. Тiльки в небi мерехтiли нiмi зiрочки.
— Бачу краще за кiшку чи сову! — вихваляв прилад Фратев. — Погляньте там праворуч горб i повзе по ньому мурашка з поламаною ногою!.. Ну, не будемо гаяти часу, додайте газу, та й рушимо у дорогу!
Фратев скочив на перев'язанi мотузком ящики, надiв лямки, замкнув застiбки. Однiєю рукою вiн тримався за стропи, а другу поклав на апарат, прикрiплений до грудей.
Повiльно покрутив одну з ручок. За кiлька метрiв над його головою спалахнув довгий язик тонкого полум'я, i нiчною тишею розлiгся трiскучий удар, посилений вiдлунням. Куля смикнулась убiк.
— Отже, все гаразд! Бувайте!
Троси натягнулись, i куля попливла до зоряного неба.
