Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— …Передусім нам знадобиться наш дорогий стихійник! — заявила Аматерасу й бадьоро підштовхнула вдвічі вищого заступника до виходу.
Зі збудженого вигляду директорки не скидалося, що суперечка негативно вплинула на будь-чий настрій. Ця Аматерасу нагадувала Брюн Ама-мі з розповідей Інанни — першу студентку-жінку, яку прийняли в Академію ще в часи, коли її головою був Крон Осс. Хранителька Намиста нечасто щось розповідала, але коли вже починала, то її історії здавались просто неймовірними. Хоча б та оповідь, що ось ця сувора директорка колись завиграшки стрибала з вікон посеред занять, аби зустрітись із сердечним другом!.. Брюн нечутно захихотіла і підпливла ближче.
— Я зв’яжусь із Торареєм, — промовив Одін, розтираючи золотий перстень на вказівному пальці.
— Чудово! Передай, що нам бракувало його, тож ми вже укріплюємо стіни в тренувальному корпусі.
— А ми укріплюємо?
— Довіряю це вам, пане заступнику, — Аматерасу підстрибом підбігла до вікна й визирнула надвір. — Я-акий розкішний день сьогодні! Саме для того, щоб почати укріплювати стіни!
Брюн втішилася своїй невидимості й попливла далі, адже в ранковій Академії було ще багато цікавих місць, а в Інанни — багато цікавих історій.
Наступною зустрічною виявилася Медея. Брюн безшумно перехилилася через плече студентки, щоб зазирнути в книгу, котру та зосереджено читала, обгризаючи ніготь на вказівному пальці.
Прочитане Брюн геть не сподобалося. Тож вона заповзялася відшукати того, хто вислухає її, зрозуміє та зможе вчасно зробити щось. Така людина була лише одна. «Поспи ще трохи…» — попрохала Брюн своє божевілля і легким вітром здійнялася на пошуки Нікти Ромі.
* * *— Докладайте зусиль — це важка праця, а не розвага! — громовий голос професора Одіна пролунав просто за спиною, і Рен постаралася втягти голову в плечі.
Перед нею обертався донедавна незнайомий пристрій, який віддалено нагадував глобус. От тільки на місці планетарної кулі пульсував гарячий згусток енергії, який зовсім не хотів тримати форму. А мусив. Від слів викладача згусток, здавалось, теж перелякався, тому що стиснувся в маленьку желейну кульку і неспокійно сіпався в центрі, не торкаючись мережаних металевим плетивом кріплень.
— Савітрі, — Рен відчула неприємний холод усередині. — Що це ви тут робите?
— Намагаюся надати форми.
— Ви
намагаєтесь ]]> , — глибокодумно повторив Одін, мовби слово «намагаюся» нецензурне. — Тоді чому я не бачу жодного результату?— Я ще не зовсім освоїлась.
— Отже, ви прочитали уважно всі теоретичні аспекти, завчили напам’ять п’ятнадцятий розділ підручника і
досі ]]> не можете освоїтись?Рен опустила голову ще нижче. Желейна кулька впала на стіл з кумедним квацянням.
— …А також ви практикувалися вдома, консультувались зі своїм координатором і пройшли перші чотири теми, які всі вже вивчили. Але через якісь невідомі причини ви
все ще ]]> не освоїлися.— Ні.
— Прошу? — перепитав Одін підкреслено ввічливим тоном.
— Ні, я не прочитала всього. І не вивчила. І не практикувалась. Я хворіла.
Дівчина була певна, що викладач знав про випадок із Зіґфрідом і про його порятунок, який завершився для неї лікарняним ліжком.
— Я скажу, в чому ваша проблема, Савітрі. Ви не «ще не освоїлись», ви просто не готові. Не доклали жодних зусиль і не готувались до практичного, прикриваючись участю в дрібному інциденті з вашим одногрупником, — ввічливий тон обернувся кригою. — Ще раз з’явитесь із таким рівнем підготовки на моєму занятті — і більше на нього не потрапите. Ви вільні, Савітрі.
Тільки й чекаючи цих слів, Рен повільно підвелась і вийшла з аудиторії, стримуючи себе, щоб не побігти. Руки тремтіли, клубок у горлі душив. Дівчина краєм ока зиркнула в бік зосереджених Зіґфріда та Закса. Сфера першого теж неслухняно пульсувала, а чорне волосся хлопця прилипло до змокрілого чола. Заксова ж практична робота здавалася майже ідеальною, і він сам випромінював звичне самовдоволення.
«Нічого, цей сором триватиме ще недовго…» — повторила Рен подумки. Втечу зникальників призначили на сьогоднішню ніч, тож, природно, до жодної пари дівчина вже не готувалася.
* * *Як на зло, сьогодні Нікті просто-таки горіло прочитати щось на Тота. Зробити це вона хотіла саме в компанії Рен — міднокоса одногрупниця страх як ненавиділа залишатися на самоті.
— Зіґ рвонув додому відсипатися! — поскаржилась вона. — Наче не відіспався в госпіталі!
— А мені так уже треба бути тут? — кисло поцікавилася Рен, шукаючи причину піти. Зазвичай із цим проблем не виникало, проте сьогодні вона була вся напружена й відчувала, що варто заговорити — і її тривога та брехня озвуться надто явно.
— Так, Рендалл, та-ак! Та тобі варто ночувати в бібліотеці, щоб виправити ситуацію з низькими балами, — кивнула Ромі впевнено, й Рен пошкодувала, що запитала: прямолінійність одногрупниці била просто в ціль.
Через те що їм дедалі частіше ставили аналогічні оцінки або виводили середнє з результатів групи, усі хоч-не-хоч почали значно активніше цікавитися навчальними справами одне одного.
На щастя, Ніктиного запалу вистачило лише на годину. Але якраз коли дівчина збиралася йти, сам Закс Його Допитлива Величність Нортон вирішив дізнатись, як у них справи.
«Якого біса в нього саме сьогодні напад товариського настрою?» — ледь не застогнала Рен.
Одногрупниця успішно втекла, а хлопець сів у крісло, яке відрізало шлях до виходу, та занурився в читання «Теорії навігації між об’єктами Намиста». На богів ця навігація йому здалась, якщо Намисто зруйноване, — дівчина не мала ні зеленого поняття.
Нитки — або ж зв’язки між усіма світами — знищили кілька століть тому під час так званого Кривавого Випуску. Рен не знала деталей цієї трагедії, проте вона вже вивчила, що саме через руйнацію Намиста жодне божество за межами Академії не могло покинути свого світу. І навіть страшенно могутні викладачі не могли вибратися зі свого вимушеного дому.