Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Синдром зникнення! — вона дістала з кишені лист-запрошення і помахала ним у повітрі. — Що це?
— Ходімо, поспілкуємося, — Тесс роззирнувся і першим пірнув сходами вниз, до аудиторії, заповненої чужими нездійсненими мріями.
Рен спустилася з усіма. Щойно вони розташувалися в просторій аудиторії, вона повторила питання.
— Ми ще не зрозуміли, що
таке ]]> цей синдром, — роздратовано смикнула плечима Медея. — Але маємо дещо корисне.Тесс розгорнув перед Рен течку з одним лише аркушем усередині. «Кандидати на зникнення» — прочитала вона про себе.
— Ми знайшли його в кабінеті Аматерасу, — похапцем пояснила Медея. — Якщо бути точними, то знаходили вже кілька разів — оновлений. Розширений.
— Як ви взагалі до її кабінету потрапили? — недовірливо спитала Рен.
— Моя особлива сила прислужилася, — недбало відказала Медея. — Тобі ж відомо вже, що кожен другий тут володіє унікальною навичкою?
— Більш-менш… І що цей список дає? — Рен хотіла почути це, хоча відповідь уже крутилась у неї в голові.
— Ми знаємо, хто повинен померти, — похмуро повідомив Тесс. — Хто серед
нас ]]> повинен померти.Інші студенти неуважно слухали розмову — перемовлялися, гортали книги. Ні краплі не схожі на тих, кого підстерігає смертельна загроза.
— Ми теж не хотіли вірити спершу. Адже сама вже чула це: ти прийшов сюди, ти маєш бути тут. Дурниці, якими вони затуманюють наші голови. Але ті, хто був у найпершому списку, Савітрі, — кількох із них справді вже нема.
— Та вони просто позбуваються нас, — Медея рішуче тріпнула короткими кучерями. — Аматерасу, Одін і вся їхня зграя. Обирають найслабших і знищують.
— Навіщо? — Рен гарячково пробігала очима перелік імен, які подекуди доповнювалися прізвищами, але не скрізь — чи не половина студентів зрікалася минулого і послуговувалася лише іменем.
— Савітрі, ти ж не сліпа! Тут усе тріщить по швах. Помітила вже, скільки закинутих та завжди порожніх аудиторій? Щоразу, коли приходить Вихор, директорка ледь переживає його. Академія просто не може витримати всіх. Наші сили — могутні чи найдрібніші — сукупно зливаються в таку незбориму суміш, що ми мовби сидимо на бочці з порохом. Викладачі знають про це і мусять давати раду. Хай і своїми, жорстокими методами.
— Нас же зарахували, — Рен щоразу хапалася за цю думку, коли її сповивали сумніви.
Проте чорні літери розбігались перед очима, і дівчина безпомильно вихопила зі списку своє ім’я.
—
Аякже ]]> , нас зарахували. Ми є у Словах, — поблажливо погодилася Медея. — Дай здогадаюся: ти достеменно нічого не знаєш про Слова?Рендалл заперечно похитала головою:
— Мені доводиться наздоганяти всі предмети, тож часу на пошуки інформації про це місце немає, а координаторка не вельми бажає щось відкривати.
— Ох, ну звичайно, вона ж на побігеньках в Аматерасу, координаторка твоя! Загалом Слова — це святиня тутешня. Це мовби звід історій про всіх богів. Їх зберігають у таємниці, аби ми були в рівних умовах та не пишалися минулим. Отже, вся вступна кампанія — лише прикриття, — швидко пояснила Медея. — Нас прийняли, бо ми є у Словах, але потім викладачі потрохи виділяють слабших студентів і… Пам’ятаєш, що сталося з Зіґфрідом? Отаке чекає на всіх нас.
— Аматерасу намагалась його врятувати, — зауважила Рен.
— Ну і? Врятувала? Ні, кинула його напризволяще. Якби не Ромі, то Зіґ уже давно б пішов. Коли це сталося вперше, Аматерасу оголосила, що інформація про «хворобу» шкідлива для студентів, тож потрібно
просто змиритися ]]> з таким станом речей, — чорнявка закотила очі. — Уявляєш? Але ми не змогли змиритися, Савітрі. Ми, власне… плануємо втекти звідси, — Медея облизала губи.— Директорка переконувала мене, що втеча загрожує божевіллям, — заперечила Рен, подумки запитуючи себе, а чому вона так залюбки повірила в цю історію Аматерасу.
— Ти багато чого не знаєш про Академію та про плани директорки, люба Рендалл.
Дівчина озирнулася, бо ж почути цей голос — тут і зараз — очікувала найменше. Проте позаду справді стояв Амон Діоніс. Він прихилився до одвірка і сяяв найтеплішою у світі усмішкою.
* * *Після зустрічі «зникальників» Рен не була певна, що хоче бачити свою координаторку. Медея переконувала, що Діке все добре відомо і вона просто грає роль помічниці новенької, доки ту теж не спіткає «синдром зникнення». А ще там був Амон. Він, щоправда, зазирнув лише на хвилинку: розпитав у Медеї про плановану втечу та пригостився печивом, якого напекла чорнявка і яке виявилося смачнющим.
Сон геть не йшов, тож Рен прониділа до ранку в одній з аудиторій, де знайшлися які-не-які м’які крісла. Щойно сіре світло вкрадливо заповзло із вікна, дівчина вирішила, що час обдумати все на свіжому повітрі. Вона обігнула головний корпус і вийшла до невеликого подвір’я, оточеного сіро-білими гуртожитками.
Не встигла Рен дістатися до білих лавок, які так і вабили до себе, як із дверей гуртожитку виринула тінь. За інших обставин дівчина проігнорувала б ще одну безсонну душу, ось тільки душа ця виявилася її координаторкою. Діке рішучими кроками перетнула подвір’я і, не помітивши Рен, яка вже сховалася за стіною живоплоту, вгніздилася на лавку та розгорнула книгу.
Рен не хотіла підслуховувати, проте Діке швидко-швидко читала вголос, мовби повторювала молитву.
— …потенційно найсильніший. Доброзичливий, поміркований, надійний в організаційних питаннях, уникає компаній. Товаришує лише з Адіті Агні. Медея Надаль. Короткі чорні кучері, іноді носить золотий обідок на чолі. Товаришує з Тессом, Дітріхом, Астарте й Ашторет. Характер неврівноважений, любить погрози. Можливо, вивчає чорну магію і застосовує тіньові сили — непідтверджена інформація. Кандидатка на зникнення…
Рівний і тихий голос Діке лився, як повновода ріка. Без заминок, без пауз. Вона справді знала про групу ризику.
— …Савітрі. — Рен почула своє ж ім’я і прислухалася. — Темно-каштанове волосся, неохайне, очі темні теж, примітна річ — у правому вусі довгаста сережка — відзнака мрієростів. Нова студентка, котра пропустила початок навчання через аварію. Успіхи лише у вирощуванні мрій, яке вивчала раніше. Спокійна, допитлива, часом уперта.
