Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

— Не гнівайтеся, пане інженере, але ви не маєте жодного уявлення про принципи, за якими керують нашою країною.

— Справді? — саркастично кинув Вайт-Ґесслінґ, обертаючи між пальцями другу цигарку.

— Це навіть не питання про владу й управління державою, так як ви це сприймаєте своїм розумом. Ще кількадесят років тому вся Росія н а л е ж а л а Государю Императору, Імператор нею володів — землею, багатствами, в ній прихованими, й тим, що на землі росте, й горами, річками, озерами, чвертю континенту. — Капітан Прівєженський охопив жестом сонячні простори, що мигтіли за вікнами експресу. — В о л о д і в, як ви володієте своїм годинником або взуттям. Тільки нещодавно він ласкаво погодився розмежувати те, що належить Его Императорскому Величеству и Семье, і те, що належить Росії. Він залишив собі половину. Тут навіть не варто згадувати про Злучені Держави Америки, про Францію чи Великобританію з її Magna Charta і парламентами, — це зовсім інший вид владарювання, ніж той, який вам відомий навіть у найбільш реакційних монархіях Європи. Зрозумійте, пане інженере: Габсбурґи п р а в л я т ь, Імператори Всеросійські в л а д а р ю ю т ь.

… Панове думають, що великі політичні суперечки й конфлікти фінансистів зумовлені ухвалами самодержця. Боже мій. Якби так було! Якби ті гіпотези про змови й багатоповерхові махінації могли справдитися! От, хоча б цей потяг, яким ми їдемо, Транссибірська залізниця. Як, на вашу думку, дійшло до побудови Манджурської лінії і початку першої війни з Японією? Політика? Економічні розрахунки, чи не так, пане інженере? Калькуляція прибутків від інвестицій? А може, за цим стоїть уся російська стратегія колонізації далекої Азії.?.. Ха!

… Правда починається з того, що імператор наш Ніколай ІІ Алєксандровіч у дитинстві й підлітковому віці віддавалися нестримно гріхові Онана. Коли загальна апатія, втома й денна розумова слабкість спадкоємця престолу стали аж занадто очевидними, викликали иностранных профессоров. Їхній діагноз досяг урешті вух Его Императорского Величества, який велів чимскоріш розв’язати сороміцьку виховну проблему. Отож, старі генерали, таємні радники й придворні міністри після довгих консультацій вибрали багато разів випробуваний метод: потрібно дати вихід чоловічим силам юнака в природний спосіб. Тож стали приводити за різних оказій перед очі цесаревича Ніколая Алєксандровіча найпригожіших красавиц, зазвичай дочок з родин, близьких дворові. Спершу імперські радники привітали себе з успіхом плану, бо й справді цесаревич хутко дізнався, який гріх смакує краще, й цілком покинув один на користь іншого, — та незабаром виявилося, що й у тому він міри не знає, перетворивши його на відверту залежність. А це ж бо річ великої політичної ваги, щоб ніщо не завадило майбутньому альянсові з іншою державою завдяки мудрому шлюбови Імператора. Тож новий головний біль виник у таємних радників і відставних генералів: щоб вчасно уривати всі романи Ніколая Алєксандровіча, перш ніж він занадто прив’яжеться до обраниці й впаде у пристрасть. І поки цесаревич вирушав у товаристві великого князя Сєрґєя Алєксандровіча в нічні мандрівки петербурзькими борделями й домами високодостойних повій, великої загрози не було. Та незабаром витрати почали зростати: якось за розрив mademoiselle М’ятлевої зі спадкоємцем трону імператриця заплатила сім’ї М’ятлевих триста тисяч рублів, викупивши із багатократною переплатою їхній маєток при Петергофському тракті. Все йшло до гіршого. Цесаревич урешті цілком одурів від балерини Кшесинської. Государь Император, довідавшись про це й про те, що ця Кшесинська полька й готова майбутнього Імператора завдяки алькову перехрестити з православ’я у римський обряд, остаточно впав у відчай. Було приготовано височайший указ, яким миловидну балерину велено виселити з Петербурга в адміністративному порядку, й відправлено з ним до Кшесинської петербурзького обер-поліцмейстера генерала Ґрессера. Кшесинська прийняла Ґрессера люб’язно, прочитала наказ і запросила генерала до будуару, — а в будуарі хто? Цесаревич Ніколай Алєксандровіч. Той, недовго думаючи, документ порвав і Ґрессерові на двері вказав. Тут уже ясно побачили всі придворні радники, що майбутнє Імперії під загрозою. Годі віддалити від Ніколая Алєксандровіча сердечні спокуси? — То слід віддалити від них самого Ніколая Алєксандровіча. Як це зробити? Що ж, вони посадили його на корабель і відправили в кругосвітню подорож. Але корабель — не монастир, а цесаревич — не монах. Про неподобства й розпусту, що діялися на крейсері «Память Азова» під час рейсу цесаревича, кажуть, писали газети всього світу; але до Его Императорского Величества доходила тільки та інформація, що мусила дійти. В околицях Індії з рейсу було знято подорожуючого з Ніколаєм Алєксандровічем великого князя Ґєорґія, він повернувся на батьківщину покалічений, із розбитими грудьми й ледь живий. Що ж виявилося: під час однієї з гулянок на кораблі високонароджені так понапивалися, що на гадку їм почали спадати найдикіші ідеї, і князь Ґєорґій побився об зак-лад із грецьким князем, хто вище вилізе на щоглу. Грек ви-грав, а Его Высочество князь Ґєорґій упав з висоти й тільки завдяки божественному втручанню або пияцькому щастю не скрутив собі в’язи. Наступною зупинкою у мандрівці молодого спадкоємця престолу, перед Владивостоком, де він мав узяти участь у церемонії відкриття будівництва Транссибірської залізниці, була Японія. Зрозуміло, щоразу сходження на берег спадкоємця Імперії супроводжувалося великими маневрами сил порядку: ви, панове, знаєте, в якому страху перед виконавцями замахів живе правляча сім’я. Так само було й тоді, а кордон мусив до того ж служити ще й обмеженням для самостійних рухів цесаревича. Але даремними виявилися усі запобіжні заходи та армія японських констеблів, виставлена на вулицях. На зворотному шляху від озера Біва до Кіото на нього кинувся — не якийсь випадковий перехожий, бо таких, куди не кинеш оком, мабуть, узагалі там не було, а один із аґентів, виставлених у поліцейському кордоні, покликаному захистити високого гостя, — фанатик, вихований на національних ідеалах. Він атакував би цесаревича й раніше, але не зумів відрізнити його від інших чужинців. Допомогло йому тільки татуювання, яке Его Высочество Ніколай Алєксандровіч наказав собі зробити в Наґасакі, коли разом із грецьким князем веселився у тамтешніх будинках розпусти. Японська преса описала цей малюнок на шкірі правої руки цесаревича в деталях: дракон із жовтими рогами, червоним черевом. Так і розпізнав спадкоємця престолу Росії божевільний самурай. Перш ніж його схопили, він устиг двічі зачепити Ніколая Алєксандровіча своїм мечем; цесаревич кинувся тікати, але якби не бамбукова палиця грецького князя, то далебі загинув би. Обидва удари досягли голови. Спочатку, однак, рани здавалися поверхневими: уже за кілька днів майбутній імператор устав на ноги, залишився рубець, навіть не