Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай
— … надіються, що війну виграють, а не знову, як програли Японії, то тепер реваншу, реваншу…
— Ба, але в цьому весь клопіт, що насправді Росія ні воювати, ні перемагати не вміє! — розсміялося. — Ніколи не вміла! Ну не здатна, та й годі. Це дивовижний феномен історії, — піднялося цигарку над головою. — Погляньте, панове, на останні два століття, відколи Росія стала великою європейською державою. Вона за той час зазнала набагато більше воєнних ран, аніж сама завдала. Де ж її надзвичайні ратні успіхи, де геніальні вожді, де вишукані кампанії, на яких учаться стратегії й тактики кадети L’école militaire de Saint-Cyr чи West Point? Немає. А скільки ж разів вона майже дивом рятувалася від направду нищівних катастроф? Пригадайте Пєтра І в турецькій облозі над Прутом, ось-ось ладного капітулювати. Згадайте Алєксандра І після Австерліца й Фрідлянда, Дибіча після Вавера та Іґанів. Та й навіть остання турецька війна: втекли би москалі з-під Плевни від Османа-паші, якби не румуни. У яких згодом, звичайно ж, у подяку загарбали південну Бессарабію.
… Зате Росія має чудову дипломатію, вправну в мистецтві розділяти й сварити, яка вчасно руйнує всі антиросійські союзи; має хитрих і красномовних аґітаторів, готових у всіх європейських столицях з безмежним нахабством проголошувати її тріумфи та вищість її правоти в моменти найбільшого російського приниження й поразки. Й завдяки тій політиці, яку вона провадить упродовж багатьох поколінь, їй вдалося прищепити культуру немудрого москвофільства не тільки в салонах Парижа, Берліна, Відня, а й серед націй, її ж власною рукою кинутих у багно й під чоботом спідлених: чехів, литовців, поляків. Ось перемога над перемогами: не досить перемогти, а ще й змусити переможених — ні, не змусити, — вчинити так, що вони з власної волі прийдуть цілувати кнут гнобителя.
— … не в англосаксів, після Кишинева й масових убивств, преса не дасть Росії, не дадуть євреї та західні соціалісти, чи не так, n’est ce pas?
Що направду діється з тінню цієї людини? Придивлялося мені до янкі з-під примружених повік, крізь дим і сонце. Може, то не в людині справа, а в місці, сутінках у кутку, куди не сягають промені літа. Але ні: янкі підвівся, кивнув стюардові, пішов ненадовго до салону по склянку води — оберталося услід за ним голову, стежилося за ним поглядом з-за тюлевої завіси диму, — а мерехтлива й тремтяча тінь, тінь-нетінь, арабеска сліпучого світла й світла дещо слабшого, той живий оптичний феномен йшов за американцем, оточував його, як мандрівний стовп гарячіні, що спотворює образи, мутить обриси. Але все це делікатно, м’яко, легенько, на межі силуету, на швах пітьми. Поглянулося на тих, хто сидів у покої для курців. Вони не звертали уваги на укритого в кутку під пальмою худого янкі.
— Може, ми, однак, дивимося у неправильному напрямку, — сказав Вайт-Ґесслінґ. — Панове забули, чому взагалі вибухнула ця війна? Перший конфлікт із Японією був за Манджурію, бо в Китаї зіштовхнулися амбіції Японії і Росії щодо Кореї і сфери впливів, — але вдруге все почалося з економіки, з тунґуських родовищ. І, я вас переконую, на цьому теж скінчиться. На території Росії залягає сто відсотків світових покладів тунґетиту й крижліза; Росія контролює усі торговельні шляхи, які до них ведуть. Чи варто дивуватися, що японці ризикнули почати війну, щоб змістити договірні кордони на кількасот миль? Зокрема, й тому, що Крига, чи не Крига, але це й так висіло в повітрі: в тисяча дев’ятсот одинадцятому вони вже військово перебудувалися після першої війни, акурат минали терміни різних міжнародних угод, ну й передусім вони мусили встигнути, перш ніж Злучені Держави Америки відкриють Панамський канал, щоб не потрапити під перехресний вогонь. Але ж і тут, і там на рішення впливають ділові люди. Знаєте, панове, який торік був прибуток Сибирьхожета? — Англієць голосно пирхнув і випустив струмінь диму до стелі. — То хто б отримав користь від убивства князя Блуцького? А ось хто: конкуренти спілок Сибирьхожета. Ті, хто програв у боротьбі за концесії. Вони. Це користь, обчислювана в десятках, сотнях мільйонів рублів. Або іноземні фірми, яким би обвалився ринок після сполучення Азії з Америкою Аляскінською лінією. Поки триває війна з Японією, будівництво тягнеться поволеньки, тож вони відносно безпечні. Або…
— Тобто ви кажете: не анархісти й соціалісти, а жадібні буржуї? — усміхнувся Конєшин.
— Одне не заперечує іншого, — зауважилося упівголоса. — Що ж простішого, ніж підкинути запальним есерам точну інформацію про час і місце? А хто потім шукатиме таємничих інформаторів? Терористи самі зізнаються, вони ж не зречуться ідеї. Як уже вбивати, то чужими руками, панове, чужими руками.
Доктор невдоволено скривився, потер носа, поправив окуляри.
— Роздумуючи таким чином, ми за кожною бомбою, кинутою у сановника наївним анархістом, мусимо вбачати палацову боротьбу розтальників із заморозниками, змову одного синдикату холодопромышленников проти іншого, амбіції когось із міністрів чи Великого Князя…
— Не кажучи вже про чвари в Думі: незабаром вибори, а Струве може втратити більшість, якщо викладеться на мирних переговорах.
— Міністр Війни…
Капітан Прівєженський вибухнув гучним сміхом. Змовкли всі розмови, навіть із більярдного покою визирнуло кілька осіб. Капітан прикрив уста рукою. Доктор Конєшин дивився на нього із запитально піднесеними бровами, інженер ВайтҐесслінґ — збентежено.
Прівєженський відклав люльку, схрестив руки на мундирі.
— Про що ви говорите? — тихо спитав він, усе ще зі сміхом у хрипкому голосі. — Прошу вибачити, але я вже не міг стриматися. Пане інженере, — звернувся він до Вайта-Ґесслінґа, — ті ваші економічні розрахунки, аналіз боротьби інтересів…
— Що? — розлютився британець. — Що ви собі…
— Ні, ні, — капітан насилу тамував веселість, либонь, не цілком щиру. — Ви, звісно, маєте рацію. Тобто — мали би рацію, якби то була Великобританія. Бачите, так трапилося, що за свою, поки що недовгу кар’єру мені довелося спіткати людей із внутрішніх кіл влади, зазирнути, так би мовити, під палацові килими… Про що ви, панове, говорите, заради усього святого! — Він похитав головою із глузливою невірою. — Це Росія!
— … за привернення уваги до
