Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Іголкін привів одну з собак, яка, понюхавши розриту землю, раптом кинулась під черево мамонта і витягла звідти за ногу якусь дивну звіринку, що шалено відбивалася короткими лапами і хрюкала по-поросячому. Її докінчили ножем, відняли від собаки й почали розглядати. Виявилось, що вона дуже нагадувала борсука і формою тіла, і забарвленням.

Дальші шукання виявили ще кількох подібних тварин, що притаїлися під тушею, яку вони справді мали намір закопати в землю, щоб потім поступово пожирати її.

Робота цих непроханих могильників зробила неможливим зняти шкіру з усього мамонта, і довелось обмежитися тільки лівою половиною тіла. Потім дослідили нутрощі, відрізали передню й задню ноги, вирубали оди» бивень, вийняли око, половину мозку, язик і два зуби. Собак нагодували на місці досхочу. Кілька великих шматків м’яса від стегна та задньої частини також поклали на нарти, після чого партія рушила потихеньку назад. Могильник, заєць і птахи становили зоологічну здобич цього дня, яким Папочкін міг бути цілком задоволений.

— Хай могильники закопують решту, — пожартував Боровий.

— Коли у нас невистачить м’яса для собак, ми ще раз приїдемо сюди з Іголкіним за провізією. А може зробимо це й раніш, поки ще м’ясо не протухло.

— Тоді захопіть з собою і череп, — попросив Папочкін. — Могильники його, я гадаю, добре очистять.

Наблизившись до юрти, мисливці побачили, що Каштанов і Громеко зайняті якоюсь дивною роботою. Вони витягали з ями, викопаної на схилі горба, брили якогось білого каменю і складали їх на купу.

— Цей гроб — справжній скарб для нашої експедиції, — пояснив Каштанов товаришам, які підійшли. — Для дослідження його складу я викопав яму на півтора метра і на цій глибині натрапив на суцільний чистий лід; в другому місці було те ж саме. Тоді мені спало на думку викопати в глибині горба камеру в льоду, що буде прекрасним льодовником для зберігання харчів і шкур. Адже мамонти або носороги не щодня прибігатимуть до нас на вечерю!

— Невже весь горб льодяний і тільки зверху вкритий землею? — запитав Боровий.

— Думаю, що так! На півночі Сибіру трапляються такі викопні льодовики. Це або величезна кучугура снігу, що випадково збереглася від зими, або частина льодової маси, яка відсунулася назад. Вона вкрилася поступово мулом і піском струмків, що стікали з льодовика, а тому й збереглася[16].

Це відкриття Каштанова було надзвичайно цінне для партії, яка залишалася на місці; вона дістала під самим своїм житлом прекрасне сховище для харчів.

— Ми зробимо згодом справжні двері і велику камеру в глибині, — сказав Боровий.

— А крім того, викопаємо в другій частині горба другу печеру в льоду і триматимемо там собак, коли стане дуже жарко, щоб вони не показилися, — додав Іголкін.

Розвантаживши нарти, всі почали допомагати Каштанову і Громеко влаштовувати приміщення, достатнє для зберігання всіх привезених частин мамонта і решток туші носорога. Коли його закінчили і наповнили, хід заклали крижинами й загородили лижами та нартами, щоб собаки не добралися до провізії.

Другого ранку почали готуватися до від’їзду. Розсортували весь багаж. Консерви, спирт, юколу поклали в льодовник, навантажили нарти човнами та спорядженням, потрібним для подорожі в глиб Плутонії. Пообідали востаннє разом і рушили до річки Макшеєва, попрощавшись з Боровим, який залишився вартувати юрту і склад. Іголкін з нартами мав повернутися надвечір назад. В плавання вирішили взяти одну собаку як вартового; вибрали Генерала, його остригли, щоб менше терпів від спеки, і пухнатий пес набрав такого кумедного вигляду, що ніхто не міг утриматися від сміху. На голові в нього залишили чуб, на верхній частині ніг — бахрому і на кінчику хвоста — китичку. Макшеєв, який стриг його, сказав, що ці прикраси залишаються для того, щоб собака своїм дивним виглядом лякав хижаків, з якими доведеться зустрічатися.

Досягши берега річки, що була до шести метрів завширшки і від одного до двох метрів завглибшки, спустили човни на воду і сіли в кожен по двоє: один — на рулі, другий — на веслах. Генерал зайняв місце на носі переднього човна, де сиділи Макшеєв і Громеко. Кумедна морда Генерала з великими піднятими вухами і чубом між ними манячили над бортом.

Іголкін стояв на березі, доки обидва човни, швидко пливучи за водою, не зникли в далечині. На юрті, що ледве була помітна на горизонті, Боровий підняв білий прапор. Експедиція, яка дружно зносила всі труднощі, поділилася, і чотири її учасники попливли в глиб таємничої країни. Чи повернуться вони назад, і якщо повернуться, то коли, чи всі і як?

Швидко пливли обидва човни вниз темною водою, що поспішала з легкими сплесками на південь, між низькими берегами, з яких звисали кущики полярної верби, вкритої свіжими листочками. По берегах в обидві сторони розгорталася та ж рівна тундра з приземкуватими чагарниками і так само дув ходовий вітер, що його мандрівники тепер правильно визначили як північний. Він линув з льодів холодного отвору, з зовнішньої поверхні планети, в її внутрішню, теплу порожнину. Як і раніше, клубочився туман, то заступаючи, то відкриваючи червонувате світило, що стояло нерухомо в зеніті. Температура досягала +12°, і туман коли-не-коли переходив у дрібний дощик, який, проте, швидко переставав.

Човни пливли з швидкістю близько восьми кілометрів за годину. Ті, що сиділи на рулі, провадили знімання, відмічаючи напрям усіх заворотів річки. Пропливши двадцять п’ять кілометрів, зупинилися на ночівлю.

Невелика екскурсія по берегу показала, що в тундрі кущі стали вищими; подекуди до них домішувалась низькоросла модрина, утворюючи разом з вербою і березою невеликі, але дуже густі гайки. Серед кущів були протоптані вузькі стежки, що вели до берега річки; ними, очевидно, ходили різні тварини на водопій.