Перетворення у тварин (збірка) - Євген Гаран
Стара верблюдиця, побачивши зелений травник обсерваторії, негайно ж запаркувалась там – і з місця ні руш. Молодий погонич теж не усвідомив собі важливости операційного моменту. Він зліз на траву й ліг собі поспати у тіні під кущем. Від цього конверт з офіційним повідомленням трохи пом’явся і втратив вигляд невідкладности. Навіть потрапивши в руки служителям пильности, він не відкрився негайно, а відклався на «потім».
Тим часом один високопоставлений цекач уже покінчив самогубством, а двоє інших згодилися стати козлами відпущення, голосно каялися за свої політичні помилки і призналися, що були членами партії безпартійних.
Аж, нарешті, міністерство пильности прочитало повідомлення з обсерваторії, і цека постановило, що козлів відпущення більш не треба, бо вже знайшлася кізонька.
Цекачі з полегшенням зітхнули, підняли голови і проявили симптом загостреної діяльности, що потрібна для відновлення довір’я партії. А розлючені чиновники, маршуючи по вулицях, швидко перемінили свої гасла:
– Снов – ворожий аґент.
– Снов – член партії безпартійних.
– Мироне Кручо, віддай нам свою таємницю!
– Бий безпартійних! Бий плазунів з заокругленим підборіддям!
Служителі пильности заарештували панну Снов і кинули її до Високої Вежі на хліб і воду. Не було там м’якого матраца для її розкішного білого тіла, а були тверді дошки і голодні блощиці. За одну ніч світлі проліски сивини вкрили їй скроні.
Мирон почув по радіо про ту біду, що спіткала панну Снов, і подумав собі, що така активна людина, замкнута між чотирма стінами, не витримає. Вона просто складе руки та й помре.
– Треба рятувати жінку! – сказав.
Він вибрав найбільший посилювач, сів у крісло й полетів до Високої Вежі.
Була темна ніч. Але це не перешкодило Миронові знайти дорогу до горезвісної в’язниці. Тяжче було відшукати камеру нещасної бранки. Тут допомогли інші в’язні, коли Мирон підлетів до їхнього віконця. Панна Снов сиділа в одиночці, і як же ж вона зраділа, почувши Миронів застережливий шепіт.
Нарешті, чоловік вислав думки-накази. Залізні ґрати посипалися, як гнилі зуби, на землю. І ось панна пролізла через вузеньке віконце до Мирона.
Торохтіння заліза об цементовий ґрунт притягло увагу вартових. Вони влучили потужні прожектори і почали ними мацати темряву. На тюремні справи уряд вважав за потрібне уділити великий відсоток енергії. Верблюди вдень і вночі обертали важке колесо для продукції електрики.
Як тільки прожектор наставив на Мирона вказівним пальцем, почулися постріли, і був би там кінець Миронові і панні Снов. Та ось кулі одержали мислений наказ розлітатися в боки. Тим часом жінка спромоглася вилізти із віконця і пригорнулася для більшої безпеки до Миронових містких грудей. Удвійку вони, нарешті, полетіли в напрямку до небесного житла.
Після свого звільнення панна впірнула в бурхливе море активности і в будівництво незчисленних небесних мешкань. Спершу репресовані, а потім і решта громадян перенеслися туди на постійне мешкання. Далеко від партійних шпигунів, там скінчилась для цих людей Верблюжа доба.
Зате в колишній столиці цекачі ще довго сиділи при владі, бо запровадили закон про своє повічне парламентарне членство.
Вони по черзі варили чай, писали промови або вигукували «Страх безпартійним!» Зрештою, ніщо не вічне під небесним склепіння, їм теж прийшов час помирати. На кінець залишився єдиний старий парламентарист. Зуби йому повилазили, і тому його підборіддя випиналося ще більше. Коли він помер, похоронники прийшли забирати його тіло, щоб припудрити й вирядити в останню дорогу. Тільки виявилося, що він уже приріс до сидіння. Так його і в могилу поклали з тим дерев’яним кріслом.
«Новий Обрій» № 6, 1980 р.
_______________________
УКРАЇНСЬКІ НОШІ
Євгеніка
Жив у Сіднеї чоловік на прізвище Кирпа, який зумів відучити себе спати.
Його розпатлана жінка Мейзі мала на обличчі вираз постійної байдужости і, не бувши зацікавлена своїм чоловіком, не знала, що він цілими ночами просиджує над товстими книжками.
Якось під час базарювання злодій вирвав у Мейзі торбу. Пропало все: гроші, ключі від дому, навіть ще не розкритий лист від тітки з Мельбурна. Стурбований Кирпа вже хотів поперемінювати замки на дверях, коли поштою прибув акуратно згорнутий пакунок, а в ньому записка:
«Повертаю Вашу торбу з усім її вмістом. Ласкаво прошу вибачити моєму племінникові Джекові крадіжку. Він хворий на клептоманію і краде речі несвідомо, машинально. Як відшкодування за мороку, прошу, прийміть від мене квитки на оперову виставу.
З глибокою до Вас пошаною,
Щиро Ваш С.»
Іван Кирпа тримав у руці два квитки і в своїй уяві вже бачив обриси Сіднейської опери: вітром напнуті вітрила.
– Збирайся, Мейзі, поїдемо на «Кармен»!
Та жінка не хотіла. От якби до нічного клубу, то інша річ! Тепер, за часів жіночої волі, є не лише акторки, а й вродливі актори, що виконують танки з роздяганням. Довелося Іванові їхати на «Кармен» самому, а дружина пішла спати.
Після вистави, наближаючись до свого дому, Іван з тривогою побачив, що вхідні двері були відчинені навстіж. А зайшовши всередину, зрозумів: його хату відвідав отой клептоманіяк, і не машинально, а приготувавши для візиту ціле вантажне авто. Телевізор, електричний огрівач, радіо, фотоапарати, шафа з одягом, комплект меблів з їдальні – все зникло. Навіть жінчине ліжко і те пішло. А з ліжком забрали і жінку.
Наступного дня Кирпа розповів про свою біду колегам на праці. Літні люди хитали головами й сумно повторяли, що життя вже не таке, як було колись: навколо самі шахраї. Але молодші робітники міряли його критичними поглядами.
– Забрали ліжко з жінкою,
