Перетворення у тварин (збірка) - Євген Гаран
«Щось пішло не в той бік, як треба, – думає занепокоєна жінка. – Може, я вже не така радіоактивна, як була за першої молодости?»
А вголос каже:
– Привіт великому винахідникові! Чому це пан Круча такий похмурий сьогодні?
– А як же ж мені не бути похмурим, – відповідає чоловік, – як же мені скалити зуби, коли партійні чиновники не перестають кусатися, наче потайні собаки? То наказують, щоб замітав довкола повітряного житла. То нагадують, щоб проклав рури в небо для постачання міської води. А то, нарешті, повідомляють про рішення репатріювати мене. Це вже від самісінького уряду й цека партії. Мовляв, не хочеш віддавати таємниці, так котись відсіля, як старе колесо. І, нарешті, я питаю себе, – господар каже іронічно, – яку ж радість ви, лисичко-сестричко, привезли із собою?
Панна Снов сердито веде бровенятами. Способи партійного думання для неї є відкритою книгою. З одного боку, пообіцяти невтручання (як це їй пообіцяли), а з другого – діяти в цілком протилежний спосіб, – це ішло під рубрикою «філософії дволичного ставлення» і схвалювалося, як десята чинна заповідь партії. В разі панна дістане Миронів секрет, якийсь високопоставлений цекач матиме підручні аргументи, щоб загарбати собі лаври.
– Пане Круча! – випалила від серця молода жінка. – Я не приїхала до вас з неприємністю. Навпаки, моє завдання – зачарувати вас. А тоді вже дістати ваше знання і вміння. Отже, як бачите, перед вами вільний вибір і свобода дії. Ви або зачаровуєтесь, або ні, а потім віддаєте секрет або ні – справа ваша.
Тут приємне почуття пронизало жіноче серце. Вона побачила, що її радіація знову пішла в хід, бо Миронове брахікефальне лице розпливлося в усмішку, немов масло на гарячій сковороді.
– Панно Снов! – вигукує чоловік. – Вважайте мене вже зачарованим з усіх чотирьох боків. Я сердечно вітаю вас із першою частиною вашого завдання. І, прошу, зоставайтеся на небесну вечерю. При лагідному сяйві свічок і під тиху музику меню включатиме борщ з молоденької кропиви, вирощеної у цьому житлі, вареники з сиром, що саме дозріли на варениковому дереві. Все це промиється вином із космічної лози.
Панна Снов охоче прийняла запрошення, і того вечора їй ще раз довелося звести розмову на тему дорученого завдання.
– Ви, пане Кручо, усвідомлюєте собі важливість вашого джерела енергії. Зокрема тепер, коли світові поклади нафти й вугілля вичерпалися. Населення нашої країни турбується, що якийсь імігрант з чужинецьким прізвищем, а тримає ключ до такого потужного багатства. Якби це був місцевий, тут уроджений громадянин, то справа стояла б трохи інакше...
– А чому інакше? – запитав щиросердечно Мирон. – Я людина чесна і шкоди населенню не збираюся робити. Ви керуєте урядовою медією, то і з’ясуйте всім мої добрі наміри.
Повернувшись до цека, панна Снов зіпсувала всім настрій повідомленням про свою невдачу.
– Хтось із вас втручається і перебаранчає, – обурено пристукнула підборчиком.
Але присутні на її слова воліли ліпше промовчати.
– Нічого! – протягнув, нарешті, голова. – Ми Кручу впіймаємо завтра, як він прилетить із свого небесного житла до міста. Виріжемо в нього ту частину мозку, що заховує таємницю. Хай він більше не турбує нас своїми винаходами. Я вже давно казав, що його треба оперувати, але дожидав, доки ви дістанете таємницю. Тепер же нема чого більш гаяти часу.
– Така операція зробить його калікою! – вигукнула співчутлива Снов.
– А чому б і ні? Зате його мешкання перейде до партійного вжитку, – голова підморгнув до інших цекачів, так, наче хотів сказати: «Хіба я вас не застерігав? Замість заворожити Кручу, дурна баба сама закохалася...»
Панна Снов вловила цей погляд і скривджено закліпала очима.
– Ви, товаришко, – вимовив голова урочистим і повчальним тоном, – до небесного житла більш не літайте. Це – наказ.
– Чому? – запротестувала. – Це моя особиста справа.
– А тому що у вашого брата, себто в жіноцтва, підборіддя не випинається так, як у чоловіків.
Панна Снов аж поблідла від суперечних почуттів. Після цього вона весь день заглядала до дзеркала.
– Може, я і справді належу із своїм підборіддям до безпартійних? – все питала себе.
Їй здавалося, що останнім часом прикрість за прикрістю нав’язувалися до неї. Тільки й приємного – знайомство із паном Кручею.
Нарешті, жінка махнула рукою.
– І чого це партійці так носяться із своїм підборіддям! Було б діло, якби в них випинався розум, а то якась там кістка...
Коли смеркло, вона полетіла до Кручі і попередила його про небезпеку.
Наступного ранку Мирон закрив у місті фабрику посилювачів. Уряд, застуканий цією несподіванкою, послав двох поліцаїв у небо заарештувати Мирона. Власне, тільки двоє поліцаїв і мали посилювачі. Покружлявши навколо «Гарбуза», чорні круки не змогли нічого клюнути і вернулися до міста з порожніми руками і повинними головами.
Вістка про безпорадність виконавців урядової волі рознеслася миттю по всіх усюдах. Партійні чиновники були здивовані, обурені, сполошені. Чому це кожен цекач має посилювачі для власної розваги, а поліція для утримання порядку має лише два? На цьому ґрунті відбулося багато туди-сюди бігання та про це й про те говорення. Дехто почав дошукуватися винних. Чиновники висипали на вулицю, пішли маршувати:
– Чист-ку! Чист-ку! Чист-ку! – вони вимагали голосно. – Давайте нам чистку партії!
Голова вирішив, що настав час для спритного маневрування, інакше хвиля гніву розіб’є й тебе, і твій державний корабель. Він урочисто дозволив самокритику. Всі знали з попереднього досвіду, що такі заходи ведуть до чистки. Високопоставлені цекачі затрусили штаньми.
Тим часом в обсерваторії занотували нічні відвідини панни Снов. Взагалі до Мирона Кручі прилітало немало гостей, і про всіх їх обсерваторія мала наказ повідомляти міністерство пильности. Отож, директор поклав рапорт до конверта, покликав розсильного хлопця і дозволив йому взяти стару верблюдиху.
Після того, як природні поклади нафти й вугілля вичерпалися, телефон вживався тільки за спецдозволом, а верблюди стали на попиті. Цих лагідних і
