Перетворення у тварин (збірка) - Євген Гаран

– Під гіпнозом, – з’ясовує лікар, – часто приходять драматичні обставини останніх хвилин попереднього життя...

– А тепер, Саньку, твоя черга, – каже Цвітка, очунявшись, – на жаль, я майже нічого не дізналася про своє попереднє життя. Тільки й знаю, що якийсь Зануда зідрав мені волосся з голови. Хотіла б перевірити в давніх документах, так де ж...

– Якщо це сталося в Україні, то й перевірити не можна, – відраджує лікар, – це вам не Лондон і не Париж. Я вже пробував. Але прошу! Пане, сідайте! Ваша черга.

– Та я не вірю в перевтілення душ, – відмахується Санько.

Лікар обурюється:

– Колись люди не вірили, що Земля кругла.

Ось і Санько впадає в гіпнотичний сон.

– Ви відлітаєте в минуле. В далеке минуле. В попереднє життя. Розкажіть, що ви бачите.

– Я бачу себе. Я представник нової влади. Я колективізую. Розкуркулюю. Наказую. А хто багатий, того викидаю на сніг, за село. Хай дохне! Недаром мене не люблять і по-вуличному звуть Зануда.

– Той самий Зануда? – питає Цвітка в лікаря.

– Мабуть, той самий. Другого такого фольклорного імени не знайдете на цілому світі.

По дорозі додому жінка неспокійна і подразлива.

– Це мені доведеться спати в одному ліжку зі своїм власним вбивцею, – каже вона.

Санько сопе. Ворушить густими бровами.

– А з ким же ти спала вчора? І не боялася?

– Теж із тобою спала, Саньку. Але я не знала, що ти вбивця. А тепер знаю і боюся.

Санько дивиться в темряву і думає про те, як зміняються життєві обставини...

– Я боюся, Саньку. Серйозно.

Санько бере Цвітчину руку і говорить тихо, щоб заспокоїти дружину:

– Не бійся, серце. Це не перевтілення душі, а криптомнезія. Спогади збереглися десь глибоко в підсвідомості. Давно ти підхопила якусь інформацію, а тепер під силою гіпнозу вона випливла на поверхню.

Цвітка каже замислено:

– Так. Можливо. Моя покійна бабуня часто розповідала про брутальність колективізації, про утиски й нестатки в Україні. Це, видно, й навіяло тему розкуркулення.

– Це криптомнезія, – каже Санько і додає самовпевнено: – А головне, серце, що я тебе люблю. Любов – це найбільша запорука. Чоловікові, що тебе любить, можна довіряти повністю.

Від згадки про любов жінка втихомирюється. Горнеться до чоловіка. Авто шелестить гумою по новому шляху. Тоді вона питає:

– А звідки ти, Саньку, взяв свою криптомнезію про представника нової влади? Де ти дізнався про Зануду?

«Нові Дні» №№ 7-8, 1979 р.

_________________________

СПЛЯЧА КРАСУНЯ

Науково-фантастична євгеніка

«Метро! Бульо! До-до!» – цими словами парижани характеризують три ступені нудної буденщини: «Поїзд! Праця! Спання!»

Зрештою, в Парижі не так уже й нудно. Зате в Совєтів «до-до» дістало урядове схвалення. Населення заснуло перманентно. Ціла Україна заснула. Трактористи хроплять під грушами. Вчителі дрімають, схиливши голови над столами. Все лежить наповал, повите прозорим серпанком сну, як у казковому царстві. Навіть Наталка-Полтавка, несучи на коромислі воду, сіла трошки відпочити та й заснула.

Їй снився Петрусь. Але тоді, як вона спала, життя не чекало. Літа минали, і дівчина старілася.

Саме на той час крізь міжпланетний простір пролітав у летючій бульбі космічний принц. Зовсім випадково він побачив Наталку. Її краса вразила його в самісіньке серце.

Скептичний читач скаже, що згідно з установленнями літературними нормами звичайна, рядова доярка навряд чи привабить принца. Для такого визначного чину автор мусів би подати партійну бригадирку. А чому не подав? Бо Наталчина врода притягає, як та сила земного тяжіння, і без партійного квитка.

Принц приземлив свою летючу бульбу недалеко від дівчини і заспівав:

Рум’янці заграли на щічках Наталочки.

«Ой, хто це? – пролетіла блискуча думка, – Чи не Петрусь?»

Та, відкривши очі, дівчина побачила біля себе свиняче рило, яке лізло цілуватися. На принцовій планеті мешканці мали руки й ноги як люди, а от лице було поросяче.

– А, здохло б ти! Нюхаєш мене...

Дівчина підняла руку і рішуче відштовхнула від себе рило.

І власне цей механічний, між дівчатами так часто вживаний, порух збурив самолюбство космічного принца, і тут же гостеві в голову прийшло рішення одружитися.

Він розповів Наталочці про своє походження і додав, що після поцілунку його свиняче рило завжди перетворюється на лице.

Вже скоро Наталочка соромилася за свою непоштивість. Вона була готова піти на всяку жертву, аби тільки відшкодувати вчинені збитки, і цмокнула гостя в щоку. Це тоді рильце усміхнулося і перетворилося в Петрове лице.

Принц божився, що його коханню немає дна. Він наполягав на шлюбі, і то невідкладному. Сьогодні нам стає ясно, чому. Бідолашний жених уже був не першої молодости.

На його планеті життя людини протікає в чергуванні подвійної форми, щось подібне до стадій гусениці й метелика. Наш принц був у стадії гусениці. Він їв, пив і аж лиснів від товщу. Тепер саме припала нагода поласувати. Шлюб з Наталочкою принесе численні українські борщі, голубці і