Українська література » Фантастика » Перетворення у тварин (збірка) - Євген Гаран

Перетворення у тварин (збірка) - Євген Гаран

Читаємо онлайн Перетворення у тварин (збірка) - Євген Гаран
цього Бог нагородить тебе не тільки титулом «Найбільш засимільованої людини», а й вічною молодістю.

Пропозиція виглядала принадною. Але Мирон подумав, що тоді, на жаль, доведеться йому розлучитися з Мелодією, а без неї навіщо й потрібна та терпимість і терпеливість? Навіщо потрібна й молодість? Хіба ж він жертвував усім не для неї? Не для того, щоб урятувати свою жінку від смерти і жити й далі удвох?

Чоловік зітхнув і відповів:

– Я дуже хотів би позбутися отого слова «майже» і бути гідним Божого довір’я. Але я не сам. Щастя іншої людини залежить від мого рішення. Отож, дай мені часу подумати.

– Як довго? Годину? Дві?

– Та ні. Трохи більше. Для вас, нематеріальних, космічних істот, байдуже, скільки часу. То дай мені для думання років із сотню.

«Нові Дні» № 12, 1974 р.

__________________________

ВЕРБЛЮЖА ДОБА (1)

Євгеніка

Коли світ, виснажений браком вугілля й нафти, здавалося, загальмував обертання довкола земної осі, Мирон Круча відкрив нове джерело енергії. Невичерпне, дарове, легкодоступне. Сяде було чоловік зручненько до крісла, повісить на шию трансформатор електричних імпульсів мозку і почне мислено керувати довкіллям. І вікна в його кімнаті зненацька відкриваються; книжки зіскакують з поличок і читаються вголос; горнятко наливається кавою і пливе по кімнаті до столу; черевики скидаються і біжать до східців на чистку. Нарешті цей славний винахідник наказував своєму тілу летіти, і воно неслося в повітрі. На працю, до каварні, а навіть і в тихоокеанську бананову республіку Тарамару. Її президент все переманював Мирона:

– Чоловік-альбатрос хоче назавжди лишатися з нами? Він зробить так, щоб ми теж могли літати?

– Так-так! – відповів Мирон, – Я, власне, хвилину тому думав, що це полегшить збирання кокосових горіхів і допоможе рибальству. Але це в недалекому майбутньому. Завтра ж мені треба вертатися додому. Там на столі лежать плани недокінченої праці.

У президента під серцем смоктав хробачок пожадливости.

– А дома чоловік-альбатрос має ще один корисний винахід?

– Ні, – заперечив Мирон, – але мій старий винахід можна використати для побудови і установлення небесного житла. Скажімо, із пластичного матеріалу. Максимум сонячних променів. Мінімум захворювань. Свіже, чисте повітря, як у горах.

Президент Кукуруку кивнув пальцем. Члени його уряду схопили Мирона за руки і дали йому стусана в бік, щоб слухався.

– Нам теж придадуться небесні курені, – оголосив президент. – У нас річний приріст населення три відсотки, а на острові вже нема місця. Отож, містере Круче, нам потрібне ваше знання і вміння. Бо на зорях написано так: Тарамара стане великою, пацифічною потугою. Її добробут буде триматися на податках, що прибуватимуть від сусідів. Риба, пташина й людина прислухатимуться до голосу Тарамари...

Мирон Круча, виведений з душевної рівноваги, окинув оком все довкола й оцінив ситуацію. Острів’янин, що потягнув його трансформатор і вже повісив собі на шию як медальйон, стояв збоку, можливо, ще в осязі Миронових імпульсів-думок. Мирон послав потужні мислі у напрямку до високих пальм, і зненацька кокосові горіхи заторохтіли згори на голови президента і членів його уряду. Доки вельми здивовані бездипломні дипломати чухали собі ґулі, Мирон відняв свій трансформатор і полетів додому, лишаючи Тарамару, як і знайшов її, другорядною пацифічною потугою.

– У невірних руках, – сказав собі,·– моя таємниця може стати знаряддям поневолення. То тримай, вражий сину, цю таємницю у своїй голові, не давай нікому.

***

Хто це понуро дивиться навколо, точить ніж об цементні сходи, кладе бомбу до наплічника? Це вбивця на послугах великого фінансового товариства. Малий, миршавий, банькатий... Йому наказ: або вбити Мирона, або купити. Від нього не відв’яжешся так легко як від президента Кукуруку. Бо товариство уклало мільйони в розробку рушійної сили, що замінила б нафту й вугілля. Воно наловило верблюдів у буші. Заснувало виробню верблюжого реманенту. Відкрило бійню, шкірообробню. Розгорнуло рекламну кампанію: «Купуй каравелу пустель: сама біжить, сама ходить і сама харчі знаходить».

То хіба ж тепер цим мільйонам пропадати?

– Ні! – пишно каже банькатий. – Присягаюся верблюжими ратицями, ні!

Спершу він пропонує Миронові телефонічно велику суму за його таємницю. Безуспішно.

Потім приїжджає на верблюді до Миронового дому. Ставить тварину на коліна і зіскакує на землю. Удає, що бере топографічні виміри. А тим часом пильно спостерігає кожен рух біля Миронового будинку, щоб дізнатись, коли той прилітає додому.

А Мирон майже ніколи не прилітає. Сказано, нема господині. Навіть дверей передніх чоловік не вживає. Зранку, було, вилетить через димар у небо: так коротший шлях понад дахи й телевізійні антени. А вернеться хіба аж пізно ввечері. Під час пообідньої спеки підіймається до вищих прошарків прохолоди над містом і там продовжує свою роботу. А ночує теж під хмарами у теплих спальних мішках. Чисті, прозорі ночі... Далекий гомін неспокійного міста...

Отож, одного вечора, коли Мирон нарешті прибув додому, аґент заспішив. Він вихопив бомбу із торби, запалив і кинув її, цілячись у димар, як у баскетбольну сітку. Потім побіг до верблюда з метою податися галопом навтьоки. Тільки тварина не квапилась. Вона не розуміла важливости операційного моменту і потребувала конкретних аргументів у формі лозини. Отож, доки Мирон залазив до позолоченого сідла, його серце аж завмирало від страху. До того він увесь час оглядався на бомбу, що впала не в димар, а на землю і тепер котилася повільно, але невідхильно в напрямку до верблюда. Вона загрозливо сичала як смертельна гадюка, і раптом... погасла.

Роздратований поразками, банькатий простує на пошту і посилає до Мирона листа. Не простого, а персонального. Хто відкриє його, той шкодуватиме до кінця своїх днів. Бо вибух відірве йому руки. А якщо в ту хвилину лист піднесеться до очей, щоб показати зворотну адресу, то й голова піде слідом за руками.

Ось конверт-бомба штампується на пошті,

Відгуки про книгу Перетворення у тварин (збірка) - Євген Гаран (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: