Путівник по Галактиці для космотуристів - Дуглас Адамс
– Упізнаєш? – прошепотів Зафод.
– Н-ні, – Форд зморщив чоло.
– Що ти бачиш?
– Нічого.
– Упізнаєш?
– Що?
– Туманність Коняча Голова. Ми в самому її центрі.
– Що я можу побачити на порожніх екранах?
– Це єдине місце в усій Галактиці, де екрани не показують нічого.
– Я дуже радий.
Зафод розсміявся. Він вважав ситуацію, що виникла, смішною.
– Я також, – сказав він.
– Не бачу нічого цікавого в цій хмарі куряви, – сказав Форд, утрачаючи терпець.
– А що, на твою думку, тут можна знайти?
– Нічого.
– Комп’ютере! – гукнув Зафод. – Повернути монітори на 180 градусів! І не базікай!
Спочатку здавалося, що нічого не змінилось. Тоді спалахнув нижній край центрального екрана. Червона зірка розмірами з блюдце повільно поповзла по ньому. За нею – ще одна. Бінарна зоряна система! По тому на екрані з’явився величезний червоний півмісяць, що видавався чорним з тіньового боку планети.
– Я знайшов її! – вигукнув Зафод, радісно стукнувши кулаком по пульту. – Я знайшов її!
– Що? – Форд усе ще губився в здогадках.
– Найнеймовірнішу планету серед усіх існуючих.
Розділ 15
Витяг із "Путівника по Галактиці для космотуристів" (стор. 534784, абзац 5-а, стаття "Магратея").
"Було це в давню давнину, у ті далекі часи ранньої Галактичної Імперії, коли життя було менш комфортабельним, багатим на події й вільним від податків.
Могутні кораблі в пошуках слави і пригод перетинали неосяжні простори Галактики.
І дух був міцний, а ставки високими, мужчини були справжніми мужчинами, жінки – справжніми жінками, а маленькі волохані з Альфи Центавра були справжніми маленькими волоханями з Альфи Центавра. Імперія процвітала, бо її піддані сміливо говорили правду в обличчя, здійснювали героїчні вчинки і зухвало кидались назустріч незвіданому.
Імперія процвітала, бо її піддані багатіли, багатства ніхто не соромився – це було природньо. Бідних не було. Принаймні аж таких бідних, що їх варто було б згадати. Але раптом сталося те, що неминуче повинно було статись – найбагатші й найвезучіші засумували. Життя втратило для них приємність і привабливість. Причину своїх розчарувань вони бачили в недосконалості тих світів, які вони відкривали – чи то вечори були там надто спекотними, чи то день на півгодини довший, чи то море надто рожевим.
Ось тоді саме й з’явилась нова індустрія – створення планет за індивідуальним замовленням. Магратея стала базою нової галузі. Проціджуючи матерію крізь білі дірки, інженери створювали планети-мрії – золоті, платинові й навіть гумові з частими землетрусами. Будівельники дбали про якість продукції, на Магратею не надійшло жодної рекламації.
Починання виявилось настільки прибутковим, що невдовзі Магратея стала найбагатшою планетою, в той час як решту Галактики обсіли злидні. У чітко налагодженому механізмі системи стався збій, Імперія розпалася, гнітюча тиша запанувала в мільярдах світів, що страждали від недоїдання. Тільки пера порипували в тиші. Це економісти день і ніч скніли над створенням праці про перевагу планового ведення господарства.
Магратея поступово перетворилась на легенду, зникнувши в глибині часу.
У наш освічений час ніхто більше не вірить казкам про Магратею".
Розділ 16
Артура розбудила суперечка. Він скочив з ліжка і пішов на місток. Форд вимахував руками.
– Та ти здурів, Зафоде, – кричав він. – Магратея – це не більше, ніж красива казка, міф, який батьки розповідають на ніч своїм дітям, коли ті зненацька заявляють, що хочуть стати економістами, це...
– А я кажу, що ми перебуваємо на її орбіті, – відстоював своє Зафод.
– Не знаю, на якій орбіті перебуваєш особисто ти, – заперечив Форд, – але цей корабель...
– Комп’ютере! – перебив його Зафод.
– О, ні...
– Хелло! Говорить Едді – ваш бортовий комп’ютер. Настрій у мене чудовий, хлопці. Дайте мені програму, і я впораюся з нею за іграшки.
Артур запитально поглянув на Тріліан. Вона жестом запросила його зайти.
– Комп’ютере, – озвався Зафод, – повтори нам іще раз, де ми перебуваємо.
– З превеликим задоволенням, друже, – вигукнув комп’ютер. – У цю мить ми перебуваємо на висоті трьохсот миль над поверхнею легендарної планети Магратея.
– Це нічого не доводить, – сказав Форд. – Та я б не повірив цій залізяці, навіть якби йшлося про мою вагу.
– Для мене це раз плюнути, – заторохкотів комп’ютер без упину, вивергаючи нові метри перфострічки. – Я міг би також вирішити ваші особисті проблеми з точністю до десятого знаку після коми.
– Зафоде, – втрутилась у розмову Тріліан, – припини суперечку, зараз ми вийдемо на денний бік планети.
– Те, що під нами планета, а не уламок астероїда, я й сам бачу. Але невже ти думаєш, що я не здатний відрізнити Магратею від сотень інших планет. Дивись-но, розвиднюється.
– Прекрасно, – Зафод потирав руки від задоволення. – Згори, я гадаю, нам ніхто не завадить на неї подивитись. Комп’ютере!
– Хелло! Чим можу...
– По-перше, помовч, по-друге, дай нам повний огляд планети. Величезна сіра тінь заповнила екрани моніторів. Планета повільно оберталась далеко знизу. Першим мовчання порушив Зафод.
– Виходимо на денну половину, – мимрив він собі під ніс, – планета обертається... висота – триста миль, – він спробував передати свій піднесений настрій іншим. Магратея! Його вразила скептична реакція Форда. Магратея! – Зараз ми побачимо... Дивіться!
Настала урочиста мить. Навіть найзапекліший міжзоряний волоцюга не може втриматись від захоплення, коли спостерігає схід сонця з космосу навіть у стотисячний раз. Але схід одразу ж двох сонць – видовище, яке не змалювати словами.
Перший промінь сонця пронизує безодню мороку. Промінь розширюється, засліплює і ось, нарешті, на обрії з’являється блискуче лезо сонця. Через кілька секунд з’являється друге, і от уже весь обрій пломеніє білим вогнем. Тонка плівка атмосфери виграє усіма барвами веселки.
– Я вогнище зорі спостерігаю, – видихнув вражений Зафод. – Два сонця –
