Самум - Марина та Сергій Дяченко

— За півгодини щоб упорався, ти мене зрозумів? Зараз гості поснідають, й о десятій забирай інспекторову. Хай веселиться, розважається, розкажи їй легенди, ти вмієш. Вона повинна бути веселою та щасливою, Гришо.

Губернатор вийшов з-за столу, підступив до Саундера й раптом поклав йому руку на плече:

— Рятуй, брате. Сам розумієш — ситуація складна. Рятуй. А я віддячу.

Доба на Ірисці становила двадцять чотири години, кожна година тривала сімдесят земних хвилин, а кожна хвилина — сімдесят стандартних секунд. Трудовий розпорядок передбачав сієсту й денний відпочинок, та Саундер звик довше спати вночі й довше діяти вдень.

Жінка в світлому комбінезоні й крислатому капелюсі вийшла на терасу головного адміністративного корпусу. Мигцем поглянула на небо, де Пес і Щеня, нерозлучні, здіймалися все вище. Затемнила серпанок, який прикривав верхню частину обличчя, через що капелюх став схожим на недомальований шолом скафандра.

— Перепрошую, Григорію. Я трохи затрималась.

— Пусте, — сказав Саундер. — Погода гарна, прогноз чудовий. Можемо летіти.

Жінка кивнула, коротким скутим рухом поправила капелюх і пішла слідом за Саундером до губернаторського злітного майданчика. Для екскурсії губернатор виділив свій особистий транспорт — зручний у керуванні та громіздкий апарат, ззовні занадто великий, ізсередини виповнений розкошів.

— До ваших послуг бар, душова, масажні панелі, солярій, гіпносон, стимулятор, експрес-діагностика…

— Спасибі, — так само скуто відповіла жінка. — Можна я сяду біля вікна?

Саундер пропустив її на місце поряд із пілотським кріслом, допоміг пристебнути пасок, ще раз мигцем проглянув метеозведення й дав команду злітати. Йому вже випадало керувати цим флаєром. Через губернаторову схильність до надмірності транспорт мав чотири опори, а не три, як решта флаєрів парку, і на зльоті, під час змінення режимів, його злегка потрушувало.

— Отже, ми вирушаємо в захопливу екскурсію Ірисом-43. Наша колонія заснована тридцять років тому, усього за два роки по тому, як розвідали багатющі місцеві ресурси. Звичайно, Ірис — передусім добувне виробництво: ми качаємо з надр планети три різновиди енергоносіїв, причому обсяги видобутку…

Флаєр низько пройшов над житловим районом. Унизу, в адміністративному блоці, тепер вирішували долю трьохсот квадратних метрів дерну, закупленого особисто Саундером і доправленого на Іриску вчора пізно ввечері. Спочатку передбачали вкласти дерен у міському парку, але втрутився другий губернаторів зам із чудернацькою ідеєю майданчика для гольфа. Перший зам, у свою чергу, забажав прикрасити терасу перед резиденцією, а особливо активні громадські діячі захотіли поділити дерен порівну між родинами, що прожили на Ірисці не менш як п’ять років. У Саундера між вухами свербіло від цифр і чисел: п’ятдесят квадратів дерну він особисто обіцяв теплоцентралі. У цю саму хвилину він повинен був сидіти в залі Ради й методично просувати свій план, переконувати активних діячів, по змозі шантажувати губернаторових замів; замість цього доводилося бовтатися в повітрі з інспекторовою. Під черевом флаєра пропливав червоний дах адміністративного блока.

На моніторі виник напис: «Стій! Перевір, чи вимкнено щит!» Саундер нетерпляче стукнув по сенсору. Силовий щит над станцією піднімають тільки під час негоди.

— …Крім того, Ірис-43 славний своїми загадками. Перші поселенці були шоковані, виявивши на зовсім безлюдній планеті руїни давніх храмів, а де-не-де й самі храми, чудово збережені. З цими спорудами пов’язано чимало легенд… Насправді це ніякі не споруди й не храми, — він відкашлявся. — Це природні утворення: печери та скелі. Природа іноді творить дива, особливо коли це природа Іриса.

Станція від далялася. Здалеку вона здавалася сірою, недоладною, навіть потворною — особливо в контрасті з пустелею навколо неї.

— Якийсь час ми активно приймали паломників, охочих до екзотичних культів, — сказав Саундер. — Але потім паломництво вирішено було припинити.

— Чому? — запитала жінка.

Це було її перше слово, сказане після зльоту.

— Неможливо створити людям умови, — після крихітної паузи озвався Саундер. — Тут усе-таки добувне підприємство, режим виробництва, трудова дисципліна… Обмежені житлові площі… Туристичний бізнес не вписався в наші плани, а приймання паломників — і поготів.

— Але чому? Тут придатна для дихання атмосфера… Чому б не сприяти людям? Урешті-решт, можна було вибудувати наметовий табір!

Саундер зітхнув.

— На Ірисі, на жаль, бувають природні явища, несумісні з проживанням у наметах.

— Ви говорите, як довідник, — сказала інспекторова з раптовою неприязню.

Саундер здивовано глянув на неї. Інспекторова сиділа, відкинувшись у кріслі, бліда від незрозумілої люті; на вилицях у неї виступили червоні плями. «Еге, — подумав Саундер. — Тут драма».

Він перевів погляд на монітор; транспорт ішов тепер над пустелею, яскравою, як дитяча опука. Ніби на склі змішали пензликом гуашеві фарби: оранжеву, білу, трохи синьої, жовту, червону. Бархани здавалися застиглими кольоровими хвилями.

— Зверніть увагу на пейзаж унизу. Вісімдесят відсотків поверхні Іриса — це пустеля, причім властивості піску зумовлюють цікавий оптичний ефект: його називають піщаною голограмою, або пустельною анімацією. Вдивляючись у гру світла на піску, людина з розвиненою фантазією може побачити міста, обличчя, фантастичних тварин…

Він замовк. Інспекторова не дивилася вниз: її більше цікавила чорна магнітна бляшка на дверцятах бару.

— Я чиновник, — сказав Саундер спроквола. — Це моя стихія. Формулювання, інструкції, приписи — усе має бути чітко. Що б ви хотіли оглянути передусім?

Вона повільно повернула голову:

— Вас умисно послали мене розважати?

— Я радо покажу вам…

— А якщо я назву вас ідіотом? Плюну в обличчя — і влучу? Ви таки будете всміхатися? Щоб результати інспекції задовольнили вашого шефа?!

Її бліда шкіра була тепер майже такою ж червоною, як пустеля внизу. Очі сухо блищали. Губи тремтіли.

— Ви ідіот! Боягузливий… посіпака! Вам зрозуміло?!

Саундер уже дуже давно не бачив жіночої істерики. На Ірисці жінки були стриманими й неемоційними, й підвищували голос тільки на виробничих нарадах. «Та я щасливий був усі ці роки», — подумав Саундер.

Транспорт нісся над пустелею. Попереду зеленкуватою смугою показався край моря.

— Там, у барі, — сказав Саундер по паузі, — є вода, соки, бренді… Горілка…

Інспекторова