Самум - Марина та Сергій Дяченко

Сесійна зала адміністративного корпусу Іриски була переповненою; Арбітражний суд поміщався на екрані, й рухи губів мовця ледь-ледь не збігалися з мовою з динаміків.

— …До винесення такого рішення ухвалюємо вважати Ломакіну Ірину Дмитрівну без вісті зниклою.

Саундер залишався на місці кілька хвилин після того, як засідання закінчилося й екран згас. Підходили люди, тиснули йому руку, казали, що переживали за нього, що він, звичайно, ні в чому не винен і тепер це все зрозуміло; Саундер байдужно кивав. На іншому кінці зали, такий само байдужий, сидів інспектор. До нього ніхто не підходив.

Вийшов із зали губернатор, супроводжуваний рідким натовпом. Саундер устав.

Інспектор неохоче повернув голову.

— Вона ще дещо сказала, — повідомив йому Саундер. — Дещо спеціально для вас.

— Тобто вам привиділося, що вона щось сказала.

— Або так. Усередині моєї галюцинації ваша дружина сказала декілька слів для вас.

— Ви певні, що мені це цікаво?

— Як хочете.

Саундер повернувся до дверей.

— Скажіть! — роздратовано виплюнув інспектор.

Саундер завагався.

Він отямився на твердому піску, яскраво-жовтому, золотаво-багровому. Гострими язиками тяглися до неба бархани, непорушно застиглі до наступного катаклізму.

Пес і Щеня піднімались над обрієм. Довга здвоєна тінь тягнулася від храму на захід, і Саундер лежав на краю цієї тіні.

— Усе добре, — Ірина всміхалась.

— Що там? — прохрипів Саундер. — Кого ти там знайшла? Що ти йому сказала?

Ірина всміхнулася ширше:

— Усе просто. Ми знай товкмачимо: «Господи, дай мені, Господи, поможи мені». Я прийшла до Того, хто живе в цьому храмі, й спитала: «Господи, чим тобі допомогти?»

— Ти примара, — здогадався Саундер. — Я марю.

— Можливо, — Ірина кивнула. — Перекажи моєму чоловікові, що я колись кохала його. В Альпах, три роки тому. Він пригадає.

— В Альпах?

Шкіра на обличчі інспектора стала жовтавою, як вибілена сонцем кістка.

— Три роки тому? Вона…

— Більше вона нічого не сказала.

— Сподіваюсь, її ніколи не знайдуть, — тяжко промовив інспектор.

Він підвівся й важко пішов уздовж проходу, повернувшись до Саундера спиною.

Легкий розвідувальний катер опустився на камінний виступ, схожий на причал. Пошукова партія згорнула роботи позавчора: пісок був потоптаний, заїжджений колесами й гусеницями, де-де темніли кола, полишені експрес-утилізаторами.

Саундер зіскочив із трапа на камінь. Золоті прожилки на скельній породі складались у візерунок; новий губернатор носився з ідеєю вкрити шаром золота дахи всіх приміщень станції. Хтось сказав йому, що в разі негоди золото надійніше за силові екрани. Новий губернатор ще не бачив жодного дощу на Ірисці, а вже зменшив Саундеру житловий бюджет на користь «запобіжних заходів».

«Губернатори зміняються, — подумав Саундер. — Я залишаюсь. У мене двадцять п’ять робочих вакансій, що не будуть заповнені до наступного кварталу, несправна теплотраса та брак підручників у школі. Усе це я повинен виправити, поліпшити, вирішити до завтра, а завтра виявиться, що бурова установка «шістсот три» не пройшла вчасно техогляд, з ангара зник вантажний флаєр і футбольна команда програла першість».

Він увійшов до тамбура. Уздовж стіни стояла тепер залізна шафа, де зберігалися скляні бутлі з водою, аптечка й заряджені ліхтарі. Саундер обрав ліхтар на довгій ручці, схожий на смолоскип.

Похилі сходи вели нагору. Пахло тонко, ледве вловимо — димом, пахіллям, парфумами. У темряві ввижався погляд — чи погляди, багато сотень.

— Я прийшов, — сказав Саундер. — Чим тобі допомогти, Господи?

ББК 84(4 УКР)6

Д99

Переклад з російської Я. Житіна

Художник-оформлювач Є. В. Вдовиченко

Дяченки М. та С.

Д99 Мігрант / М. та С. Дяченки; пер. з рос. Я. Житіна; худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко.— Харків: Фоліо, 2011, — 348 с.

ISBN 978-966-03-5524-8.

Андрій Строганов раптом опиняється на іншій планеті — він мігрував з Землі. Два останні роки його життя вилучено в якості сплати за візу, тому Андрій не пам’ятає, чому вирішив поїхати. Що сталось на Землі, і чи є вороття? Тим часом на затишний світ Раа, в який потрапив Андрій, наповзає тінь…

Роман «Мігрант, або Brevi Finietur» Марини та Сергія Дяченків продовжує цикл «Метаморфози», але при цьому являє самостійний твір. Також до книги увійшли повість «Електрик» і оповідання «Самум».

ББК 84(4 УКР)6

© Марина та Сергій Дяченки, 2011

© Я. Житін, переклад українською, 2011

© Є. В. Вдовиченко, художнє оформлення, 2011

ISBN 978-966-03-5524-8

Літературно-художнє видання

Марина та Сергій ДЯЧЕНКИ

МІГРАНТ

Переклад з російської

Головний редактор Н. Є. Фоміна

Відповідальний за випуск Л. Ю. Хорошевський

Художній редактор Б. П. Бублик

Технічний редактор Г. С. Таран

Комп’ютерна верстка: І. Л. Цибульник

Коректор Р. Є. Панченко

Підписано до друку 10.01.11. Формат 84 х 108 1/32. Умов. друк. арк. 18,48. Облік.-вид. арк. 20,21. Тираж 2000 прим. Замовлення №1-43.

ТОВ «Видавництво Фоліо»

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК№ 3194 від 22.05.2008 р.

61002, Харків, вул. Чубаря, 11

Електронна адреса: www.folio.com.ua

E-mail: [email protected]

Інтернет-магазин www.bookpost.com.ua