Темні уми - Олександра Бракен
Напередодні вночі йшов дощ, тому батьки відправили мене до школи в червоних гумових черевиках. У класі ми говорили про динозаврів та вчилися писати прописом, аж поки пані Порт зі звичним полегшенням на обличчі не відпустила нас на обід.
Я чітко пам’ятаю кожну дрібницю того обіду, і не тому що сиділа за столом просто навпроти Ґрейс, а тому що вона була першою, і цього не повинно було статися. Вона не була древньою на подобу якоїсь старушенції. І в неї не було раку, як у маминої подруги Сари. Ні алергії, ні кашлю, ні травми голови — нічогісінько. Коли вона вмирала, її шкіра почала синіти, і ніхто з нас тоді не збагнув, що коїться, допоки вже не було запізно.
Ґрейс саме розпочала запеклу дискусію про те, чи справді в її стаканчик із желе потрапила муха. Червона маса дрижала і навіть трохи вилізла назовні, коли дівчинка, розмахуючи пластиковим стаканчиком, трохи сильніше стиснула його. Певна річ, кожен прагнув висловитися про те, чи там була справдешня муха, чи то лише шматочок цукерки, яку сама Ґрейс і встромила туди. І я не виняток.
— Я не брехунка, — заявила Ґрейс, — я просто…
Вона затнулася. Пластиковий стаканчик вислизнув із її рук, вдарившись об стіл. Вона роззявила рота, втупившись поглядом у щось просто над моєю головою. Ґрейс насупила брови, немовби слухала, як хтось пояснює щось вкрай складне.
— Ґрейс, — пригадую, запитала я. — З тобою все гаразд?
Її очі закотились, на мить зблиснувши білками, а потім повіки опустились. Ґрейс ледь чутно зітхнула, настільки легко, що не здмухнула навіть пасемця волосся, що прилипло до її губ.
Усі ми, сидячи навколо неї, завмерли, прокручуючи в головах одну й ту саму думку: вона знепритомніла. За тиждень чи два до цього Джош Престон знепритомнів на гральному майданчику, бо, як пояснила пані Порт, у нього в організмі виявилося замало цукру — ну чи щось на подобу цього.
Жінка, котра чергувала в їдальні, метнулася до столу. Вона була однією із чотирьох підстаркуватих леді, які, надягнувши білі ковпаки й озброївшись свистками, впродовж тижня позмінно чергували в їдальні та на спортивному майданчику. Я навіть не уявляла, чи був у неї хоч сякий-такий медичний сертифікат, крім туманних уявлень про штучне дихання, але вона все одно стягнула обм’якле тільце Ґрейс додолу.
Оточена нашорошеною аудиторією, вона приклала вухо до яскраво-рожевої сорочки Ґрейс, намагаючись розчути дихання, але дихання не було. Не знаю, що старенька подумала, але вона почала верещати, а через мить біля нас заюрмилися білі ковпаки і обличчя любителів повитріщатися. Лише коли Бен Чо штурхнув кросівкою обм’яклу руку Ґрейс, ми зрозуміли, що вона померла.
Діти навколо кинулися в крик. Одна дівчинка, Тесс, так розридалася, що почала задихатись. Дітвора водномить гайнула до виходу з кафетерію.
Я ж заціпеніла поміж покинутих обідів, витріщаючись на стаканчик з желе, а тим часом жах проповз до моїх рук і ніг, і тоді мені здалося, що я примерзла до свого стола навічно. Гадки не маю, скільки би я ще там ціпеніла, якби не підійшов охоронець і не виніс мене назовні.
«Ґрейс — мертва, — міркувала я. — Ґрейс мертва? Ґрейс мертва».
І потім все тільки погіршало.
Через місяць після першої великої хвилі смертей Центр із контролю та запобігання хворобам видав п’ятикроковий перелік симптомів, щоби допомогти батькам визначити, чи перебуває їхня дитина під загрозою ГПІНа. На той час половина моїх однокласників уже померла.
Мама так добре заховала листівку з переліком, що я знайшла її лише випадково, залізши в кухні на стільницю в пошуках захованої мамою шоколадки, і там, за формочками для випікання, угледіла її.
Як визначити, чи ваша дитина під загрозою, — зазначалося на флаєрі. Я впізнала цей оранжевий аркушик: кілька днів тому місіс Порт передала його для батьків тих кількох учнів, котрі ще в неї залишилися. Вона склала аркуш удвоє, а відтак ще й за допомогою степлера скріпила трьома скобами, щоби ми не могли прочитати. «ЛИШЕ ДЛЯ БАТЬКІВ РУБІ» — напис на зовнішній стороні був тричі підкреслений. Тричі — це вже серйозно. Батьки явно хотіли убезпечити мене від чогось.
На моє щастя, листок був уже розпечатаний.
1. Ваша дитина раптом стає млявою та замкненою і/чи втрачає цікавість до занять, які їй раніше подобались.
2. У нього/неї з’являються значні труднощі в концентрації, чи, навпаки, він/вона гіперконцентрується на завданнях, унаслідок чого він/вона втрачає лік часу і/чи забуває про себе й інших.
3. У нього/неї починаються галюцинації, блювота, хронічні мігрені, провали в пам’яті і/чи непритомні стани.
4. Він/вона проявляє схильність до невмотивованих спалахів агресії, нерозважливих вчинків чи самоскалічення (непояснимі опіки, синці чи порізи).
5. У неї/нього розвивається небезпечна і незрозуміла поведінка чи здібності, які завдають вам чи іншим фізичної шкоди.
ЯКЩО У ВАШОЇ ДИТИНИ НАЯВНИЙ БУДЬ-ЯКИЙ ІЗ ВИЩЕЗАЗНАЧЕНИХ СИМПТОМІВ, ЗАРЕЄСТРУЙТЕ ЙОГО/ЇЇ НА САЙТІ GPIN.GOV І ЧЕКАЙТЕ, ПОКИ ВАМ ПОВІДОМЛЯТЬ ПРО ТЕ, У ЯКУ НАЙБЛИЖЧУ ЛІКАРНЮ ЇЇ СЛІД ВІДВЕЗТИ.
Дочитавши листівку й акуратно її згорнувши, я поклала її на попереднє місце, а потім виблювала у рукомийник.
Згодом на тижні зателефонувала бабуся і своїм звичним, «по-бабусиному» переконливим тоном пояснила мені, що куди не кинься — повсюди вмирають мої однолітки. Але лікарі