Завдання Героїв - Морган Райс

Коли він зробив це, Воркфін почав іржати, відкинувся назад і штовхнув ворота; Тору прищемило кінчики пальців. Хлопець відсмикнув руку від болю.

Фейтгольд розсміявся.

“Ось чому я змусив тебе відкрити їх. Роби це швидше наступного разу, хлопче. Адже Воркфін нікого не чекає. Особливо тебе”.

Тор розізлився. Фейтгольд вже почав нервувати його, і він поняття не мав, як зможе миритись з ним.

Хлопець швидко відкрив ворота, відходячи в бік від коня.

“Мені його вивести?” – запитав Тор з трепетом, адже насправді зовсім не хотів брати Воркфіна за вожжі, коли той тупцював і розмахував копитами.

“Звичайно, ні”, – сказав Фейтгольд. – “Це моя робота. Твоя полягає у тому, щоб нагодувати його, коли я скажу і прибрати лопатою гній”.

Фейтгольд схопив Воркфіна за вожжі і повів коня до виходу зі стайні. У Тора ком в горлі застряг, коли він побачив це. Не так він собі все уявляв. Він знав, що треба з чогось починати, але це було принизливо. Тор уявляв, що буде приймати участь у битвах, тренуватись і змагатись з хлопчаками такого ж віку, як і він. Він ніколи не уявляв себе слугою, якому будуть наказувати робити подібне. Хлопець вже почав сумніватись у правильності свого вибору.

Нарешті вони вийшли до яскравого денного світла, покинувши стайні і повернувшись до лицарських смуг. Тор примружився, коли почув овації тисяч людей, які насолоджувались поєдинками лицарів, коли ті сходились у битвах один з одним. Він ще ніколи не чув такого голосного брязкоту металу, а від масивної ходи коней здригалась земля.

Навколо метушились десятки лицарів і зброєносці, які готували їх до бою. Вони полірували лицарські обладунки, змащували зброю, перевіряли сидіння. Коли лицарі сідали на коней, чекаючи поки їх викличуть, зброєносці знову перевіряли зброю.

“Елмалкін!” – викрикнув глашатай.

Лицар з провінції, яку Тор навіть не знав, широкий хлопець у червоних обладунках, поскакав за ворота. Тор ледве встиг відстрибнути вбік. Лицар промчався по вузькій алеї, і його спис зіткнувся зі щитом суперника. Почувся брязкіт. Елмалкін полетів назад, приземлившись на спину. Із натовпу почулись схвальні овації.

Елмалкін швидко оговтався, скочивши на ноги, обернувшись навколо, він простягнув руку, до свого зброєносця, який стояв поруч з Тором.

“Моя булава!” – закричав лицар.

Зброєносець, який був поруч з Тором, підстрибнув і помчав до стійки, звідки він вхопив булаву і знову повернувся до центру смуги. Поки він біг до Елмалкіна, інший лицар почав атакувати знову. Ще до того, як зброєносцеві вдалось віддати лицарю булаву, його суперник проїхав поміж них. Він направив свого списа вниз і завдав удару в голову помічника. Зброєносець, хитаючись від удару, розвернувся і впав обличчям у грязюку.

Він не рухався. Тор побачив, що з його голови сочиться кров, підфарбовуючи багнюку.

Тор сковтнув.

“Не надто приємне видовище, чи не так?”

Тор обернувся і побачив Фейтгольда, який стояв позаду нього.

“Будь готовий, хлопче. Це турнір, і ми якраз в центрі дійства”.

Натовп замовк, коли відкрили головну лицарську доріжку. Тор відчував напружене очікування в повітрі, навіть інші поєдинки зупинили заради цього. З одного боку з’явився Кендрик, виходячи на коні зі списом в руці.

На протилежному боці, обличчям до нього, вийшов лицар в обладунках МакКлаудів.

“Маꥳли проти МакКлаудів”, – прошепотів Фейтгольд Тору. – “Ми перебували в стані війни протягом тисячі років. І я дуже сумніваюся, що цей турнір зможе змінити ситуацію”.

Кожен лицар опустив забрало, а коли слуги затрубили в ріжок, вони з криком кинулись один на одного.

Тор був вражений тим, з якою швидкістю вони це роблять. Через мить лицарі зіткнулись з таким гуркотом, що Тору захотілось закрити вуха руками. Натовп ахнув, коли обидва лицарі повипадали із сідел.

Вони обидва скочили на ноги і скинули свої шоломи. Зброєносці підбігли до них, подаючи короткі мечі. Лицарі боролися із усіх сил. Тор був загіпнотизований тим, як Кендрик рухається і наносить удари; йому це здавалось надзвичайно гарним. Але МакКлауд теж був напрочуд хорошим воїном. Вони билися на рівних, жоден не мав явної переваги.

Нарешті, вони зійшлись у близькому протистоянні і кожен з них вибив меч з рук іншого. Вибігли їх зброєносці. Але, коли Кендрик потягнувся за своєю зброєю, зброєносець МакКлауда вибіг і вдарив лицаря у спину своєю власною зброєю. Кендрик повалився на землю, і хвиля жаху прокотилася натовпом.

МакКлауд отримав свій меч, зробив крок вперед і направив вістря на горло Кендрику, притиснувши того до землі. У Кендрика не залишалось вибору.

“Я здаюсь!” – закричав він.

Серед МакКлаудів пролунав переможний крик, але в той же час почувся крик зі сторони Маꥳлів.

“Він шахраює!” – закричали у Маꥳлів.

“Він шахраює! Він шахраює!” – повторювались у натовпі сердиті вигуки.

Натовп ставав все зліше і зліше, незабаром хор голосів став надзвичайно гучним, а люди почали розповзатись. Маꥳли і МакКлауди почали підступати одне до одного.

“Добром це не закінчиться”, – сказав Фейгольд Тору, спостерігаючи за дійством.

Через декілька миттєвостей натовп вибухнув, посипались удари, і все перетворилось на величезну бійку. Це був справжній хаос. Чоловіки, дико розмахуючи руками, хапали одне одного і валили на землю. Постала загроза справжньої війни.

Пролунав ріг, і з обох сторін вийшли охоронці, яким вдалось розділити натовп. За ним, ще голосніше, пролунав другий ріг, і зі свого трону заговорив король Маꥳл.

“Сьогодні тут не буде ніяких сутичок!” – пролунав його королівський голос. – “Не в це свято! І не в моєму дворі!”

Поступово натовп почав заспокоюватись.

“Якщо ви хочете влаштувати змагання між двома нашими великими кланами, це буде вирішуватись так – один боєць, один чемпіон, з одного боку”.

Маꥳл подивився на короля МакКлауда, який сидів на дальній стороні зі своєю свитою.

“Чи згодні?” – крикнув Маꥳл.

МакКлауд урочисто піднявся.

“Згодний!” – сказав він.

Почулися вітальні відгуки з обох сторін.

“Вибери найкращого серед своїх!” – прокричав Маꥳл.

“У мене вже є!” – відповів МакКлауд.

Зі сторони МакКлаудів з’явився грізний лицар. Тор ніколи в житті не бачив таких великих людей. Він виглядав як валун, який встановили на коні. Довга борода і похмурий погляд, який, здавалось, ніколи не сходив з обличчя воїна.

Тор відчув рух позаду себе. Вийшов Ерек на Воркфіні і виступив вперед. Тор був у захваті. Він не міг повірити, що все це відбувається поряд з ним. Хлопець був сповнений гордості за Ерека.

З тривогою, Тор зрозумів, що це і його поєдинок теж. Зрештою, він був зброєносцем і його лицар збирався вступити у бій.

“Що будемо робити?” – запитав Тор у Фейтгольда поспіхом.

“Просто стань осторонь і роби те, що я буду тобі казати”, – відповів він.

Ерек виступив на лицарську смугу, і супротивники повернулись одне до одного. Їхні коні били копитами у напруженому очікуванні. Серце Тора стукало в грудях, він міг лише чекати і спостерігати.

Затрубив ріжок, і лицарі кинулись один на одного.

Тор не міг повірити у красу і витонченість Воркфіна, його рух був схожий на стрибки риби в морі. Інший лицар був величезний, але Ерек був граціозним воїном. Він прорізав повітря, низько нахиливши голову, а його відполіровані обладунки блищали на сонці яскравіше за будь-що на цьому полі.

Коли лицарі зустрілись, Ерек направив свій спис точно у ціль, а сам відхилився в сторону. Йому вдалось вдарити суперника точно в центр щита, а самому уникнути удару.

Велетенський лицар звалився на землю. Здавалось, що обрушилася скеля.

Натовп зі сторони Маꥳлів вибухнув оваціями. Ерек проїхав трохи вперед і розвернувся. Він підняв забрало шолому і направив наконечника свого списа прямо до горлянки суперника.

“Здавайся!” –