Завдання Героїв - Морган Райс

Тор нахилився і обрав спис – не надто довгий, але й не короткий. Він зважив його в своїй руці – він був важким, міцним. Не такий, якими він користувався вдома. Але, тим не менше, він підходив. Юнак відчув, що, можливо, він зможе потрапити в ціль. Зрештою, метання списа було його кращим умінням, відразу після метання каменів. Довгі дні, коли він ходив по дикій місцевості, вона дарувала йому різні мішені. Він завжди міг потрапити в ціль, навіть коли це не вдавалося зробити його братам.

Тор заплющив очі і глибоко вдихнув. Якщо він промаже, стражники схоплять його і потягнуть до в’язниці – і його шанс вступити до лав Легіону буде упущений назавжди. Від одного цього моменту залежить все, про що він коли-небудь мріяв.

Він палко молився Богу.

Не вагаючись більше ні секунди, Тор розплющив очі, зробив два кроки вперед, прогнувся назад і метнув спис.

Він затримав подих, дивлячись, як летить спис.

Будь ласка, Господи. Будь ласка.

Спис розсік мертву тишу, і Тор відчував, як сотні очей спостерігають за ним.

Йому здалося, пройшла ціла вічність, коли пролунав звук – без сумніву звук того, що спис вразив ціль. Тору навіть не потрібно було дивитися. Він знав, він був певен, що це був прекрасний постріл. Те, як спис вилетів з його руки, положення його зап’ястя підказали йому, що він потрапить у мішень.

Тор наважився подивитися і побачив, з величезним полегшенням, що він не помилився. Спис влучив в саме яблучко. Він зробив те, що іншим було не під силу.

Приголомшена тиша огорнула його. Тор відчув, що інші новобранці і лицарі – всі дивляться на нього.

Нарешті Кендрик зробив крок уперед і задоволено поплескав його по спині долонею. Він широко посміхався.

“Я мав рацію”, – сказав він. – “Ти залишишся!”

“Але, мій лорд!” – закричав королівський страж. – “Це несправедливо! Цей хлопчисько з’явився непроханим!”

“Він потрапив у мішень. Цього запрошення для мене достатньо”.

“Він набагато молодше і менше за інших. Це не загін для малюків”, – приєднався генерал.

“Я б вважав за краще мати маленького солдата, який може вразити ціль, ніж дубину, яка на це не здатна”. – відповів лицар.

“Щасливий кидок!” – закричав бугай, який бився з Тором. – “Якби у нас було більше спроб, ми б теж поцілили!”

Лицар обернувся і окинув поглядом крикливого новобранця.

“Невже?” – запитав він. – “Чи побачу я, як ти зробиш це зараз? Чи повинні ми поставити на те, що у тебе вийде?”

Схвильований хлопець засоромлено схилив голову, очевидно не бажаючи прийняти пропозицію.

“Але цей хлопчисько – незнайомець”. – запротестував генерал. – “Ми навіть не знаємо, звідки він родом”.

“Він прийшов з низовини”, – почувся голос.

Інші обернулися, щоб подивитися, хто це сказав, але у Тора не було в цьому необхідності – він впізнав цей голос. Саме він дошкуляв Тору все його дитинство – голос його старшого брата Дрейка.

Дрейк виступив вперед з іншими своїми братами і несхвально подивився на Тора.

“Його звуть Торгрін, з клану МакЛеод. Він з Південної Провінції Східного Королівства. Він наймолодший син з чотирьох. Всі ми родом з однієї сім’ї. Він пасе овець нашого батька!”

Група новобранців і лицарів заходилась сміхом.

Тор відчув, як його обличчя червоніло. У цей момент йому захотілося померти. Ніколи ще він не відчував такого сорому. Здавалося, що брат хотів зробити все можливе, щоб його зганьбити.

“Пасе овець? Невже?” – перепитав генерал.

“У такому разі наші вороги повинні побоюватися його!” – вигукнув інший хлопець.

Пролунав черговий вибух реготу, і Тор відчув себе ще більш приниженим.

“Досить!” – суворо крикнув Кендрик.

Поступово сміх притих.

“Я швидше матиму поблизу пастуха овець, який може потрапити в мішень, ніж багатьох з вас, які тільки здатні сміятися і нічого більше”, – додав Кендрик.

Після цих слів новобранці замовкли – їм було більше не до сміху.

Тор був безмежно вдячний Кендрику. Він поклявся собі, що обов’язково віддячить йому, як тільки зможе. Незважаючи на те, що сталося з Тором, ця людина, принаймні, повернула йому честь.

“Хлопче, невже ти не знав, що розпускання пліток про своїх друзів не красить воїна, а тим паче про його власну сім’ю, його власний рід?” – запитав лицар Дрейка.

Схвильований Дрейк опустив очі. Рідко коли Тор бачив його таким подавленим.

Але в цей момент інший його брат, Дрос, вийшов вперед і запротестував: “Але Тора навіть не обирали. Вибрали нас. Він просто пішов за нами сюди”.

“Я не слідував за вами”, – заперечив Тор, який, нарешті, заговорив. – “Я тут, щоб вступити до Легіону. Я тут не через вас”.

“Не важливо, чому він тут”, – роздратовано сказав генерал, вийшовши вперед. – “Він марнує наш час. Так, це був хороший кидок списа, але, він не може до нас приєднатися. Немає лицаря, який міг би поручитися за нього, і жоден зброєносець не захоче мати з ним справу”.

“Я буду”, – пролунав голос.

Тор обернувся разом з усіма іншими. Він здивувався, побачивши юнака – свого ровесника, який стояв в кількох футах від них. Він навіть чимось був схожим на Тора, тільки у нього було світле волосся і яскраві зелені очі. На ньому була гарна королівська броня – кольчуга, прикрашена червоними і чорними позначками. Цей молодий чоловік теж був членом Королівської родини.

“Це неможливо”, – сказав генерал. – “Королівська родина не співпрацює з простолюдинами”.

“Я можу робити, все що захочу”, – сказав, як відрізав, хлопець. – “І я кажу, що Торгрін буде моїм напарником”.

“Навіть якщо ми погодимось”, – заперечив генерал, – “Це не має значення. У нього немає лицаря, який буде опікати його”.

“Це зроблю я”, – пролунав голос.

Всі присутні обернулися в напрямку голосу. Пролунав приглушений гомін.

Тор обернувся і побачив лицаря верхи на коні. Він був одягнений в красиві, блискучі обладунки, на його поясі висіли різні види зброї. Він весь сяяв – здавалося, що вони дивляться на сонце. Тор міг судити по його поведінці, за відмітками на його шоломі, що він виділявся на загальному фоні. Це був чемпіон.

Тор впізнав цього лицаря. Він бачив зображення з ним і чув про нього багато легенд – Ерек. Він не міг повірити своїм очам. Перед ними постав кращий лицар Кільця.

“Але, мій лорд, у вас вже є зброєносець”, – заперечив генерал.

“Тоді у мене буде їх два”, – відповів Ерек впевненим голосом.

Тиша пронизувала зібрання.

“Тоді більше нічого сказати”, – виголосив Кендрик. – “У Торгріна є і покровитель, і напарник. Питання вирішено. Тепер він є членом Легіону”.

“Але ви забули про мене!” – закричав королівський страж, виступаючи вперед. “Ніщо з цього не виправдовує того факту, що хлопчисько вдарив члена Королівської варти, і він повинен бути покараний. Вимагаю верховенства права!”

“Правосуддя буде здійснено”, – голос Кендрика був твердим. – “Але це буде моя турбота. Не ваша”.

“Але, мій лорд, він повинен бути заарештований. Він має послугувати прикладом для інших!”

“Якщо ти не замовкнеш, то сам підеш до в’язниці”, – сказав Кендрик стражу.

Нарешті вартовий відступив. Почервонівши, він розвернувся і неохоче пішов, дивлячись пронизливим поглядом на Тора.

“Тоді це офіційно”, – голосно промовив Кендрик. – “Торгріне, ласкаво просимо до Королівського Легіону!”

Натовп лицарів і новобранців схвально відреагував на це, після чого розвернувся і повернувся до свого тренування.

Тор заціпенів. Він насилу вірив у те, що сталося. Тепер він – член королівського Легіону. Це було схоже на сон.

Тор повернувся до Кендрика, відчуваючи велику подяку, яку не зміг би висловити словами. Ніколи раніше ніхто в його житті не дбав про нього, ніхто за нього не заступався і не захищав. Це