Завдання Героїв - Морган Райс

Натовп все збільшувався. Гарет озирнувся, починаючи усвідомлювати, де він і в чому бере участь. Королівський двір був абсолютно переповнений – там, напевно, були тисячі людей, які з’являлися з усіх входів. Вони всі прямували до майстерно зробленої весільної сцени, навколо якої розмістилася, принаймні, тисяча красивих стільців з товстими подушками. Вони були прикрашені червоним оксамитом і золотим оздобленням. Армія слуг бігала туди-сюди між проходів, розміщуючи людей і розносячи напої.

По обидві сторони нескінченно довгого весільного проходу, устеленого квітами, сиділи дві сім’ї – Маꥳлів та МакКлаудів. Лінія була чітко розмежована. По обидва боки перебували сотні людей; кожен був одягнений у найкраще вбрання: Маꥳли – в колір їх роду – темно-фіолетовий, а МакКлауди – у яскраво-помаранчевий, колір їх клану. Гарету здалось, що клани не могли відрізнятися ще більше. Хоча кожна сім’я була багато вбрана, йому здалося, що МакКлауди вирядились просто щоб покрасуватися. Цих дикунів не цікавили наряди – він міг бачити це за виразами їх облич, по тому, як вони рухалися, штовхаючи один одного, по тому, як голосно вони реготали. Було щось таке у їхніх виразах облич, чого не могли приховати королівські шати. Він обурювався через те, що вони перебували на його території. Його обурював сам факт цього весілля. Це було чергове необдумане рішення його батька.

Якби Гарет був королем, він вчинив би інакше. Він би також організував весілля. Але потім, він би дочекався пізньої ночі, поки МакКлауди, сп’янілі вином, поснули, замкнув би двері до зали і підпалив їх. Він убив би їх усіх одним махом.

“Дикуни”, – вигукнув Фірт, оглядаючи іншу сторону проходу. – “Я не в силі збагнути, чому твій батько впустив їх”.

“Це може стати цікавим”, – сказав Гарет. – “Він запрошує ворогів у наші володіння, потім організовує весільні змагання. Чи не є це приводом для перепалки?”

“Ти думаєш?” – запитав Фірт. – “Битва? Тут? З усіма цими солдатами? В день весілля?”

Гарет знизав плечима. Від МакКлаудів можна чекати все що завгодно.

“Шана в день весілля – це не про них”.

“Але у нас є тисячі солдатів”.

“Як і в них”.

Гарет повернувся і побачив довгу шеренгу воїнів – MaкГілів і MакКлаудів – котрі вишикувалися по обидва боки від зубчастих веж. Вони не взяли б стільки солдат – він знав напевно – якби не очікували перепалки. Незважаючи на привід, незважаючи на вишуканий одяг та середовище, нескінченну кількість їжі, день літнього сонцестояння, квіти, не дивлячись ні на що, напруга повисла у повітрі. Всі були на межі – Гарет бачив це. Вони не довіряли один одному.

Можливо, йому пощастить, думав Гарет, і один з них нанесе удар батькові прямо в серце. Тоді, можливо, він міг би стати королем.

“Я так розумію, ми не можемо сидіти разом”, – сказав з розчаруванням Фірт, коли вони підійшли до стільців.

Гарет глянув на нього, повний зневаги. “Який ти нерозсудливий”, – голос був повний презирства.

Він усерйоз задумався, чи дійсно це було хорошою ідеєю обрати цього конюха в якості свого коханця. Якщо він не опанує себе, то просто викриє їх обох.

Фірт, присоромлений, потупив погляд.

“Побачимося пізніше, у стайні. Тепер можеш йти”, – сказав Гарет і злегка підштовхнув його. Фірт розчинився у натовпі.

Раптом Гарет відчув крижану хватку на своїй руці. На мить його серце завмерло, він думав, що його викрили. Але потім він відчув довгі нігті, тонкі пальці, що впивались в його шкіру – він впізнав руку своєї дружини – Хелен.

“Не зганьби мене сьогодні”, – промовила вона голосом, повним ненависті.

Він обернувся і подивився на неї. Хелен була вродливою. На ній була довга біла сатинова сукня. Її волосся було високо заколоте шпильками, шию Хелен прикрашало вишукане діамантове кольє, а її обличчя було згладжене косметикою. Гарет об’єктивно судив про її красу – вона була такою ж вродливою, як і в день їхнього весілля. Але вона все одно не приваблювала його. Це була чергова ідея його батька – спробувати змінити природу Гарета, одруживши його. Але єдине, до чого це призвело – він став більш понурим, а також це породило ще більше припущень у палаці щодо його істинних схильностей.

“Сьогодні весілля твоєї сестри”, – докоряла вона Гарету. – “Ми повинні поводити себе як пара – хоча б раз”.

Вона взяла під руку Гарета, і вони пішли до місця, обгородженого оксамитом. Два королівських стражника пропустили їх всередину, де вони змішалися з іншими членами королівської сім’ї.

Засурмили труби і поступово натовп стих. Зазвучала чарівна музика клавесина, у проходах було розсипано ще більше квітів, і королівська процесія почала спускатися, пари йшли рука до руки. Хелен смикнула за руку Гарета, і він попрямував з нею уздовж проходу.

Гарет відчув себе ще більш помітним, ніж будь-коли, він не розумів, як зобразити щиру любов. Він відчував на собі сотні очей і не міг позбутися відчуття, що всі вони оцінювали його, хоча він знав, що це не так. На його нещастя прохід не був коротким. Він не міг дочекатися, коли вони, нарешті, дійдуть до кінця, щоб встати поруч із сестрою біля вівтаря і покінчити з цим. Він також не міг перестати думати про свою зустріч з батьком. Йому було цікаво, чи знають новини всі ці спостерігачі.

“Сьогодні я отримав погані новини”, – прошепотів він Хелен, коли вони, нарешті, дійшли до кінця і були недосяжними для поглядів.

“Ти думаєш, я не знаю?” – буркнула вона.

Він повернувся і подивився на неї з подивом.

Вона подивилася з презирством. “У мене є шпигуни”, – сказала вона.

Він примружився, бажаючи зробити їй боляче. Як вона могла бути настільки байдужою?

“Якщо я не буду королем, то ти ніколи не станеш королевою”, – сказав він.

“Я ніколи не розраховувала бути королевою”, – відповіла вона.

Це здивувало його ще більше.

“Я ніколи не чекала, що він назве тебе”, – додала вона. – “Навіщо йому це? Ти не лідер. Ти коханець. Але не мій”.

Гарет зашарівся.

“І ти мені не коханка”, – сказав він їй.

Тепер почервоніла вона. Вона була не єдиною, хто мав таємного коханця. У Гарета також були шпигуни, які розповідали йому про її подвиги. Досі він дозволяв їй жити, як їй заманеться – до тих пір, поки вона тримала таємниці і не заважала йому.

“Наче я мала вибір?” – відповіла вона. – “Невже ти думав, що я буду дівою до кінця свого життя?”

“Ти знала, який я”, – сказав Гарет. – “Проте, ти вирішила вийти за мене заміж. Ти вибрала владу, а не любов. Тому не зображуй подив”.

“Наш шлюб був влаштований”, – відповіла Хелен. – “Я нічого не обирала”.

“Але ти й не заперечувала”, – парирував Гарет.

Сьогодні у Гарета не було сил сперечатися з нею. Вона була надійним тилом, фіктивною дружиною. Він навчився терпіти її, час від часу вона бувала корисною – до тих пір, поки не надокучала йому.

Гарет цинічно дивився, як всі обернулися, коли батько вів його старшу сестру по проходу. Він навіть мав нахабство зобразити смуток, витираючи сльози, ведучи її попід руку. Актор до останнього. Але в очах Гарета він був усього лише незграбним дурнем. Він і уявити не міг, що його батько міг відчувати щирий смуток, видаючи заміж свою дочку, яку, по суті, він кидав на поталу вовкам з королівства МакКлаудів. Гарет відчув те ж презирство і по відношенню до Луанди, яка, здавалося, насолоджувалася всім цим процесом. Було схоже, що його сестрі було байдуже, що вона виходить заміж за представника нікчемного народу. Вона теж прагнула до влади. Холоднокровна. Обачлива. У цьому сенсі серед всіх братів і сестер