Завдання Героїв - Морган Райс

Гвен повернулась, протиснулась крізь натовп і закружляла коридорами замку, які знала напам’ять. В її голові запаморочилось. Це був дивний день. По-перше, ранкова зустріч з батьком, де той приголомшив її новиною – Король хотів, щоб Гвен стала на чолі королівства. Вона була заскочена цим зненацька, не очікуючи такого і не в змозі усвідомити. Як взагалі вона могла правити королівством? Гвен відганяла цю думку, надіючись, що цей день ніколи не настане. Тим паче, батько дівчини був здоровим і сильним і більше всього на світі вона хотіла, щоб він жив, щоб був з нею, щоб був щасливим.

Але вона не могла відігнати від себе думки про цю зустріч. Десь там, ховаючись у глибинах думок, було посіяне зерно, яке почало проростати розумінням того, що вона буде наступницею. Не хтось з її братів, а саме вона. Це одночасно було жахливим і надавало їй відчуття значущості і впевненості, адже батько вирішив, що саме вона достойна правити – наймудріша з усіх. Дівчина задавала собі питання – чому.

Це також і турбувало її. Вона знала, що це викличе багато суперечок і заздрощів – її, дівчину, було обрана, щоб правити королівством. Особливо вона відчувала злість Гарета, і це лякало її. Вона знала що її брат маніпулятор, який нікого не прощає. Ніщо не могло зупинити його, коли він чогось хотів і їй була ненависна одна думка, що доведеться стати на дорозі у брата. Вона хотіла поговорити з Гаретом після зустрічі з батьком, але той навіть не подивився у її сторону.

Гвен побігла вниз по гвинтових сходах. Її туфлі зацокотіли по камінню. Дівчина повернула в інший коридор, пройшла через каплицю у інші двері, оминула декілька охоронців і потрапила в особисті покої. Вона повинна була поговорити з матір’ю, яка відпочивала тут. Її матір не любила вирішувати справ, які стосувались королівства, замість них вона воліла вислизнути у свої покої і відпочивати.

Гвен пройшла біля ще одного охоронця, минула ще один зал і, нарешті, опинилась перед дверима покоїв своєї матері. Дівчина вже зібралась відкрити їх, але зупинилась. За дверима вона почула приглушені голоси, які лунали все голосніше. Гвен відчула, що щось не так. Це була її мати, вона з кимось сперечалась. Прислухавшись уважніше, дівчина почула і голос батька. Вони сварились. Але чому?

Гвен знала, що не повинна слухати, але не могла втриматись. Вона простягла руку і м’яко штовхнула важкі дубові двері, схопивши їх за залізну ручку. Вона відкрила невелику щілину і прислухалась.

“Він не залишиться в моєму домі”, – відрізала її мати.

“Не поспішай з висновками, не знаючи всієї історії”.

“Я знаю цю історію”, – огризнулась вона, – “Я знаю достатньо”.

Гвен відчула злість у голосі своєї матері, це приголомшило дівчину. Вона лише декілька разів чула, як її батьки сваряться, але ніколи не чула, щоб її мати була такою злою. Гвен не розуміла, що відбувається.

“Він залишиться в казармах разом з іншими. Я не хочу бачити його під своїм дахом. Ти розумієш?” – наполягала вона.

“Це великий замок”, – заперечив батько Гвен. – “Ти навіть не помітиш його присутності”.

“Мене не хвилює помічу я його чи ні, я не хочу бачити хлопця тут. І крапка. Це ти вирішив запросити його”.

“Ти теж не така вже й невинна”, – відповів Король.

Вона почула, як її батько крокував до дверей на іншій стороні кімнати. Виходячи, він грюкнув дверима так, що стіни затремтіли. Мати дівчини, яка стояла на самоті посеред кімнати, заплакала.

Гвен почувалася жахливо. Вона не знала що робити. З одного боку їй хотілось скоріше зникнути, але з іншого – вона не могла залишити матір, яка плакала на самоті. Вона також не могла зрозуміти, чому її батьки сперечались. Вона припустила, що суперечка відбулась через Тора. Але чому? Чому це взагалі хвилює матір? Десятки людей живуть у замку.

Гвен не могла змусити себе просто піти, залишивши матір у такому стані. Вона повинна була заспокоїти її. Дівчина простягла руку і обережно штовхнула двері.

Ті рипнули, мати дівчини, застигнута зненацька, сердито подивилась на дочку.

“Чому ти не постукала?” – сказала вона. Гвен побачила, наскільки сумна була її матір.

“Що трапилось, мамо?” – запитала Гвен, обережно підходячи. – “Я не хотіла підслуховувати, але випадково почула, як ви сперечались із батьком”.

“Ти права. Ти не повинна пхати свого носа, куди не слід”, – відрубала мати.

Гвен була здивована. Королева часто злилась, але ніколи не була такою, як зараз. Сила її гніву змусила дівчину зупинитись у декількох футах від матері.

“Мова йшла про нового хлопця, Тора?” – поцікавилась вона.

Її мати повернулась і подивилась в сторону Гвен, витираючи сльозу.

“Я не розумію”, – знову заговорила Гвен. – “Чи вам не все одно де він залишаться?”

“Це питання не повинно тебе хвилювати”, – відповіла Королева зі сталевими нотками у голосі, явно бажаючи скоріше закрити цю тему. – “Що тобі потрібно, чому прийшла сюди?”

Гвен занервувала. Вона хотіла, щоб її мати розповіла їй про Тора, але обрала для цього найгірший момент. Вона закашлялась, вагаючись.

“Я… насправді хотіла запитати тебе про нього. Що ти знаєш про цього хлопця?”

Її мати повернулася і подивилась на дочку з підозрілістю.

“А що?” – запитала вона з убивчою серйозністю. Гвен відчувала, що королева дивиться прямо на неї, вивчаючи дочку своєю надприродною інтуїцією. Вона намагалась приховати свої почуття, але знала, що це було марно.

“Мені просто цікаво”, – непереконливо відповіла Гвен.

Раптом Королева, зробила три кроки до дочки, схопила її за руку і подивилась їй прямо в очі.

“Послухай мене, прошипіла вона. Я скажу тобі це тільки один раз. Тримайся подалі від цього хлопця. Ти мене чуєш? Я не хочу бачити тебе поруч з ним за жодних обставин”.

Гвен злякалася.

“Але чому? Він же герой”.

“Він не один з нас”, – відповіла їй мати. – “Щоб там не думав твій батько. Я хочу щоб ти трималась подалі від нього. Ти мене чуєш? Дай мені клятву. Дай мені клятву прямо зараз, що будеш триматись від нього подалі”.

“Я не буду цього робити”, – сказала Гвен, висмикнувши руку із занадто міцного захвату матері.

“Він простолюдин, а ти принцеса”, – закричала її мати. – “Ти принцеса, розумієш це? Якщо я хоч раз побачу тебе поруч з ним, я вишлю його звідси. Ти зрозуміла?”

Гвен не знала як реагувати. Вона ніколи не бачила матір такою.

“Не вказуй, що мені робити, мама”, – відповіла нарешті Гвен.

Вона зробила все, щоб голос її звучав сміливо, але в глибині душі у неї все тремтіло. Вона прийшла сюди для того, щоб все дізнатись. А тепер їй було страшно. Вона не розуміла, що відбувається.

“Роби що хочеш”, – сказала Королева. – “Але пам’ятай, що доля хлопця знаходиться в твоїх руках. Не забувай цього”.

Після цих слів, Королева розвернулась і вийшла з кімнати, зачинивши за собою двері і залишивши Гвен у повній самоті і тиші. Гарний настрій дівчини був зіпсований. Що могло викликати таку бурхливу реакцію з боку її матері і батька?

Хто був цей хлопець?

Маꥳл сидів у банкетній залі, спостерігаючи за своїми підданими: він на одному кінці столу, а король МакКлауд на іншому; сотні людей з обох кланів між ними. Весільне безчинство тривало вже протягом декількох годин. Нарешті напруга між кланами вляглася. Як і передбачав Маꥳл, всім чоловікам потрібні вино, м’ясо і жінки – саме це змушує їх