Апгрейд для Всесвіту - Владислав Билінський
Відун… себто, Богун, — згадав Кит. — Непоганий хлопець загалом. Але для наших справ непридатний. Психічна конституція не та. Злякався, втік, дівчисько сховав — і здурів. Не від тих утікав він. Лович довідається — живцем з’їсть. Лович зараз у лісі. І Богун зараз у лісі. Недобре. Джеб теж у лісі сиднем сидить. Винюхує. Джеб — це тобі не Богун. Дикий вепр, ось хто Джеб. Нам би не суперничати з ними, а взяти та разом добряче помізкувати, продумати ситуацію з нуля. Татинка, Рунін… Рунін — ось хто має знати. Татіанна теж має знати. Як вона тоді по телефонах бігала, видзвонювала, І за океан депеші відсилала: мовляв, пропаде без вас зовсім, без дочки улюбленої і чоловіка законного. І мене змусила взяти участь; добре що компаратор мій стаціонарний уже щосили обертав реальностями, не переймаючись їхньою бездонною ємністю. І теж Рунін допоміг…
Чорт, як я міг про нього забути, про цього дивного типчика, він же зовсім недавно контактував із Джебом! Як і навіщо контактував — запитання не з приємних. Він же під лісом, під Глушиною ходить, як і наглядач цей збожеволілий… Але що все-таки трапилося з ним?
Почнемо з початку. Спершу мало місце розпорядження, спущене з владних висот. Киту пропонувалося підключитися до акції, проведеної ОМОНом; ОМОН займався своєю справою — розшуком далеких елементів; Генна Безпека виявляла контакти психомутантів з потойбічними особами… цікавий новотвір, раніше він означав щось інше… з певними безособовими постатями, що їх і людьми не назвеш, через відсутність у них минулого. Фантоми вони. У широкому сенсі фантоми. У сенсі — невідомо звідки взялися і чим є. Відпрацьовували версію детонаторів — впливів або кодів, таємних психовірусів, здатних запускати в людині глибинні процеси трансформації. Незабаром до Кита почали надходити рапорти. Електронна течка, затитулована «Ходячі міни», швидко заповнювалася відомостями про зустрічі піднаглядних із лісовиками та дикунами, про дивні загульні пікніки з обов’язковим ритуальним шабашем на заході сонця, що перетворює добропорядних городян на натуральних чортів, про виїзні гастролі мафі, після яких — нові віяння! — не залишалося трупів, але зростала кількість безвісти зниклих і, в тій же пропорції, нововиявлених Сплячих. В особливу течку з грифом «Детонатор» поміщалися факти і неперевірені дані про дивні предмети, що спотворюють ментальні поля; у спішному порядку було розроблено прилад, що дозволяє на значній відстані засікти активність Дзеркала Долі або Віщої кулі. Загалом, початок здавався вдалим. Інформація опрацьовувалася, факти складалися в картину, і дві спецслужби вирішили розпочати спільні акції припинення.
— Акції припинення були активно припинені суб’єктами припинення… — бурмотів аналітик ГБ. — Тому припинення мусить бути в корені припинено…
Фотографія знову привернула його увагу. Він викликав на екран список осіб, задіяних в операції «Сліпий художник». Почав було читати. Поморщився, зітхнув і звернувся до Діалогера.
— Ану, друже, виведи мені всіх, хто проходить за темами «Сліпий художник», «Віща куля», «Ментальний хакер», «На Богуна і звір біжить»… усе, либонь… гей, ти не зрозумів, я казав про перетинання тем… отак ліпше… а тепер — те саме, але з обмеженням: залиш тих, чиї витрати перевищують задекларовані доходи… дивно, зовсім не поменшало… як, я теж тут? яким боком? нульовий дохід?
Ну й кретин! Прогностичний інформ, називається! Кожен замаслений Супер одразу би здогадався, чого мені треба!
— Основне призначення прогностичного нейропроцесора — препарація, порівняння і зведення різнорідних даних для формування імовірнісних матриць досліджуваного процесу, — з холодною гідністю заявив Діалогер. — Звольте викласти мету ваших пошуків, і я відразу видам результат. Супермозок, на відміну від мене, працює за нечіткими алгоритмами. Він усе розуміє відразу, але не відразу все правильно розуміє…
— Гаразд, угамуйся! Я шукаю паршиву вівцю. Мені потрібна людина, яка була у курсі наших спільних з Наглядом акцій і при цьому провадила якусь свою гру: чи то підкуплена вона, чи ще щось. Треба знати її мотиви, хто її підкупив, хто скеровував. Двома словами: хто винен у провалі.
— Вас цікавлять тільки люди і мутанти? — запитав інформ.
«А хто ж іще?» — ледь не гаркнув Кит…
Сліпець! Мислитель міднолобий! Ось же вона, відповідь! Хвилину тому згадував про них! Не люди, не мутанти: нелюди.
Цю версію слід пропрацювати. Велике коло підозрюваних, і нікого не можна пропустити. Непрямі докази залишаються завжди. От, наприклад, той же Джеб. Він, можливо, кандидат номер раз… але, можливо, саме навпаки, може, він — наш останній бастіон… нехай лабузниться перед Звіром, нехай закриває очі на переродження лісовиків, зате справу робить, відвертаючи Звіра від стін міських. У кожному разі, Джеба не зловиш за хвіст: хитрий і в чомусь мудрий, я його сто років знаю… а почати треба з невирізненого контактера, із хлюста, чия фотографія красується на екрані: щось пам’ять мені підказує. Не машинна пам’ять — моя, рідна…
Він почав гарячково збирати дані. Інтуїція не підвела. Він би й раніше розгадав цей ребус, якби відразу здогадався включити у сферу пошуку не тільки живих, а й давно покійних. Обличчя на екрані належало Князеві. Був колись такий комітетник і космофлотець. Загинув він за надзвичайно дивних обставин, примудрившись підірвати над Глушиною стратегічний крейсер ОЧАГа і себе самого на додачу. Вибух спопелив ліс на сотні кілометрів — дріб’язок, сірники, незначна часточка енергії, запасеної в пастках крейсера. Ніхто не розумів, як величезна машина, не призначена для внутрішньоатмосферних рейдів, раптом опинилася над Межею. Ніхто не міг пояснити спонтанної синхронізації хранителів часу, головних годинників планети, від поясних цезієвих еталонів до гравіпотенціальних вимірників на орбітальних міжпросторових маяках. Переполошені фундаменталісти Інституту Сущого довго белькотіли щось безглузде про розрив причинності: ой, горе ж бо яке, луснула пуповина, що з’єднує новонароджене «сьогодні» з материнським «учора». А пересуди щодо видінь, передвіщених явищ і розмножень особистості затихли відразу, до такого протейський люд давно призвичаєний.
Однак пересуди пересудами, а знімки знімками. Фантомний слід Князя тримався тиждень. Єхидне й ніби рогате обличчя його пливло серед зірок, змушуючи нервувати материкових обивателів, які звикли вважати, начебто лісові справи — не їхні
