Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

Я поставила тарілку перед ним і поцілувала у потилицю.

— Так. Припускаю, що ти зможеш отримати для мене графіки і все інше.

— Просто скажи, що тобі потрібно.

Смішно. Я допомагала Міртл з біженцями весь тиждень, але оскільки вони продовжували приїжджати, і кожна група була в гіршому стані, ніж попередня, відчувалося, ніби нічого не змінювалося — наче я не мала жодних змін у своєму світі. Я постійно думала, чому я вижила. Чому я? Чому не хтось корисніший?

Я знаю. Я знаю, що це нелогічно і нерозумно, і я, очевидно, допомагала людям, але… але роботу, яку я робила, міг виконувати хтось інший. Я була аж ніяк не незамінним гвинтиком.

Розрахунки? Ця чиста абстракція чисел належала мені. І я могла це зробити.

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА У ДІЇ — "HAM — RADIOS",

Філадельфія, штат Пенсільванія, 17 березня 1952 р. — для координації зусиль із надання допомоги після удару метеорита органи цивільної оборони використовують різні види засобів аварійного зв'язку для передачі повідомлень у зоні стихійного лиха. Крім звичайного телефону, чиновники використовують переносні радіопередавальні набори, рації, армійські польові телефонні апарати, аматорські радіопередавачі. Вони будуть перевозитись на машинах, якими керують волонтери-оператори, які встановлять вторинні засоби зв'язку.

Вечорами я працювала над даними Натаніеля. Калькуляція чисел допомагала забутися після допомоги біженцям протягом цілого дня. Сьогодні я роздавала суп групі скаутів та їхніх наставників. Вони були в таборі на кемпінгу, коли впав Метеорит, і за випадком долі знаходилися в Кришталевих печерах. Вони відчули землетрус і подумали, що це якась катастрофа. Потім вони вийшли і отримали повітряний удар.

Отже, числа. Числа були розрадою. У розрахунках була логіка і порядок. Я могла оцінювати різні події та витягувати з них сенс.

Іншим місцем, де я знайшла порядок серед хаосу, була кухня. Минув тиждень, перш ніж Міртл довірила мені кухню, і ще пару днів, перш ніж я переконала її, щоб вона дозволила мені готувати обіди. Тепер ми готуємо по черзі.

Кухня кошерна? Анітрохи. Краще запитайте мене, чи мені було байдуже. Я відкрила шухляду поруч з мийкою і перекопала її, поки не знайшла мірні чашки. Сьогодні вночі я готувала курку у тісті.

Начинка кипіла на плиті, пахнучи у повітрі пікантним ароматом масла та чебрецю. У чомусь виготовлення тіста було схоже на математику. Все потрібно було брати в потрібній пропорції, щоб отримати потрібну масу.

Я пішла до холодильника, зазирнувши у вітальню. Міртл сиділа на дивані, поклавши ноги на коліна Євгена. Він потирав їх, поки вона пила з келиха вино.

— … нічого не можеш зробити?

— Мені шкода, дитино. Я пробував. — Він скривився і зігнув голову, втираючи великий палець у її округлу ступню. — Але я не можу летіти туди, куди мене не посилають.

— Це просто жах… літак за літаком білих людей. Де наші люди? Хто їх рятує?

Як я цього не помітила? Я зупинила руку на холодильнику і прокрутила в пам'яті ряди біженців у голові, бажаючи побачити хоч одну кольорову пляму серед їхньої маси.

— Ти знаєш, що трапиться, навіть якщо нас пошлють за ними. Ми їх заберемо, і що тоді? Людей тоді помістять в різні табори.

Вона зітхнула.

— Я знаю, знаю. Я скажу це в церкві. Подивимося, чи зможемо ми зробити щось для самих себе.

Взявши чашку в руку, я пішла до кухонних дверей.

— Вибачте.

Міртл озирнулася, і це було схоже на те, що з її лиця сповзла маска. Вона посміхнулася.

— Вам потрібна допомога, щоб щось знайти?

— О ні. Я просто… я не могла не підслухати. Не хочете, щоб Натаніель поспілкувався з кимось нагорі?

Євген і Міртл обмінялися поглядами, яких я не могла зрозуміти, і тоді він похитав головою.

— Дякую, мем. Я думаю, ми на цьому зупинимося.

Після обіду я влаштувалася у кабінеті Ліндхольма. У мене були розсипані папери по всьому столу, коли я намагалася зібрати випадкові дані у потрібному порядку. Відкривши шухляду, я витягнула маленький блокнот, який ми використовували як книгу-журнал, і записала час, щоб я могла заплатити їм за міжміський дзвінок. Тоді я підняла трубку і набрала робочий номер брата.

— Бюро погоди Сполучених Штатів, біля трубки Гершель Векслер.

— Ей, це Ельма. У тебе є хвилина для питання про погоду?

— Це буквальне визначення моєї роботи. Як справи? — Папір шелестів на іншому кінці лінії. — Ви плануєте пікнік?

— Хе. Ні. — Я підтягнула до себе рівняння, над яким недавно працювала. — Я допомагаю Натаніелю розібратися, наскільки великий метеорит, його склад і таке інше… Чесапік кипів три дні. Я могла би розібратися самостійно, але… Я подумала, що може існує рівняння, щоб зрозуміти, яка температура потрібна, щоб отримати водойму з такою великою парою.

— Цікаво… Дайте мені секунду. — Поза межами я могла почути телетайп, який подавав повідомлення з метеостанцій по всьому світу. — Яка глибина та який об'єм води?

— Середня глибина двадцять один фут. Вісімнадцять трильйонів галонів.

— Добре. Отже… протягом березня у затоці Чесапік температура близько сорока чотирьох градусів. Тому нам знадобиться зміна температури на 199,4… — Він відкрив ящик стола, і тембр його голосу змінився. Я могла уявити, як він затискав телефон між щокою і плечем, як сходилися його брови, коли він працював з логарифмічною лінійкою. Його милиці напевне були притулені до краю столу.