Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Худий чоловік був у свіжо випрасуваному службовому мундирі з відзнаками, світле волосся він зачесав із наполеонівським чубчиком. Коли він зняв пенсне, виявилося, що в нього молоді, жваві очі — він не міг бути набагато старшим. Пригадався вірменин з «Дідькової Руки», було щось такого в очах лютовців, а радше в контрасті їхніх очей і облич: вони наче старіли в іншому темпі, обличчя швидше, очі повільніше.

Чоловік широко посміхнувся, негарно роззявивши рота: йому бракувало кількох зубів, кілька інших повністю почорніли. Темне дихання сходило йому по язику рваними хмарками.

— Ми вже боялися, що ви не з’явитеся! Коли до нас дійшла новина про той вибух бомби — Боже мій, террористы тут, террористы там, що за часи, — а ви доїхали щасливо! Але ми чекали, чекали, й усі вже були упевнені, що з вами трапилося щось лихе.

— Я хворів.

— Еге ж, ми це власне почули. Сідайте, будь ласка.

Роззирнулося по заставленій меблями кімнаті.

— Почастуєтеся? — Він вийняв із кишені крижані льодяники. Потім зі столу — торбинку мальвових цукерок. Потім коробку мінеральних содових таблеток Фая (дуже здорові!). Потім капшук махорки, банку гарбузового насіння. Він також вийняв зі сейфа коробку цигар і з заохотою відхилив кришку. Вибралося одну, розгорнулося бандероль. Він запропонував ґільйотинку й вогонь. — Бачите, це навіть не біда, що ви спізнилися: поки замкнута Зимна Залізниця, і так доведеться чекати. Важливо, щоб не змарнувати часу, коли вже Кєжма відкриється.

Затягнулося димом.

— Я нічого не знаю.

— Що?

— Мені в Варшаві нічого не сказали. Дали мені квиток і гроші… — швидким рухом вийнялося тисячу рублів і поклалося їх на заваленому паперами столі. — Можете вважати, що я не дотримав угоди…

— Але ж! — Він пирхнув. — Ну знаєте! Ми дуже раді, що ви тут до нас потрудилися. — Чоловік закліпав, поглянув уважніше. — Що вам наоповідали?

— Хто?

Прикусивши цигару, він підскочив до службової шафи, відімкнув горішні дверцята, вихопив з-над голови рулон паперів і картонок і заходився ними в якійсь бібліофільській злості розмахувати навсібіч, розвиваючи й згортаючи, поки не знайшов один великий пожовклий аркуш паперу, й, відсапуючи тютюновим духом, розпластав його поверх канцелярського балагану на дубовій стільниці. Чоловік кивнув, кваплячи. Сталося поруч із ним. Він постукав відкритою долонею.

— Погляньте.

— Що це?

— Шляхи Мамутів. Бачите? Тут, тут і тут, і там і тут. — Він тицяв брудним нігтем у місця, позначені хрестиками й описані завитками кирилиці. — Звіти про Філіпа Філіповіча Ґерославського. За часом — погляньте, як я пересуваю палець, — так переміщується Батько Мороз Шляхами Мамутів. Бачите останню дату?

— Я нічого не знаю.

Він зціпив зуби (скільки йому їх там залишилося).

— Поляк, ну так. Вам ідеться про батька — хочете отримати посвідку про амністію? Вони можуть її вам залагодити, генерал-губернатор підпише. Але навіщо вам амністія для крижаної брили? Вони вам цього не скажуть, але я скажу все. Маєте, читайте.

Він витягнув зі жмутка опечатаний папір, встромив у руку.

Повернулося до вікна.

«… на сідлі долини, коли сходив уночі, й так побачили ми його на світанку, шість на вісім, у крижаному поході, по землі, деревах і бурульках. Перший термометр: мінус сорок один кома сім. Другий термометр: мінус сорок шість кома два. Третій термометр: мінус шістдесят чотири нуль. Розпізнано: руку, профіль обличчя (лівий), відбиток стопи (масштаб один до чотирьох). Морозився жилою на північний схід…»

— Про що вони тут пишуть?

— Про вашого батька.

Кашлянулося чорним димом.

— Ви думаєте, що?.. — Шембух переставив попільничку з парапету на стіл, відклав на неї ледве почату цигару. — Що ми його тут десь тримаємо в міністерській тюрьме? Або що можна так просто піти й відвідати Батька Мороза в якомусь таємному притулку мартинівців або таборі бродяг? Що ви сідаєте навколо багаття й обговорюєте справу за самогоном? Боже Всемогутній, вони вам нічого не сказали! Ви поблідли, присядьте. Ви думали, що «Батько Мороз» — це лише така мартинівська кличка, ім’я сектантське таке? Ви так думали! — Він аж сам присів на табуреті, присунутому до столу. Службовець обперся ліктем на мапу, скинувши при цьому офіційні листи; він навіть на них не поглянув. — Хочете чогось напитися? — спитав тихо.

— Я знав, що він заморожений, тобто, просякнутий тьмідиною, розумієте, що Крига його скувала — «потвора Криги». Але… це… щось інакше… це… люті…

— Тааак.

Піднеслося погляд.

— Чи він живий? — спиталося за мить, і почулося у голові — як відлуння скляного дзеленчання — високий голос комісара Прайса: «Чи Філіп Філіповіч Ґерославський живий?! Чи живий він?!» Блммм, блммм.

— Справа виглядає так. Шляхи Мамутів… — Блондин вказав очима на кістяну фіґурку в вітрині біля дверей, де за склом (звичайним) стояли розмаїті етнографічні експонати, деякі дивної примітивної краси, з нефриту, яшми, агату, онікса, а передусім із білої, біло-жовтої кістки. — Мамут, тобто «маманту», ескімоське слово, а означає: «той, хто живе під землею». Ви чули напевно, як тіла й рослини зберігаються у нашій вічній мерзлоті роками, століттями й ерами. Не раз ми тут маємо такі випадки, например у Знаменском і під Кайськом: копає чоловік фундамент під будинок, розтоплює землю, і що він раптом витягує нагору з грязюки? Свіжий труп, наче вчора похований, — воїн у якійсь шкурі й зі списом, доєрмакових часів. Або тварина: сьогоднішня, вчорашня. Ну і є тварини, яких можна знайти тільки під землею: мамути. Запитайте будь-якого тубільця. Він ніколи не бачив їх під небом, але в Підземному Світі — авжеж: там живуть мамути. Їх не зустрінеш у тайзі, коли вони бігають між деревами, по трав’янистих рівнинах. Їх можна тільки в і д к о п а т и. Розумієте? Мамут, отож, — це підземна тварина, вона пасеться під землею, під землею мандрує великими стадами, і чутно ці їхні мандрівки, коли ґрунт трясеться і довгий, низький рик долинає з-під каміння. Дехто каже, що власне тварини Середнього Світу — ведмеді, північні олені, щуки — після смерти, після переходу в Долішній Світ, стають мамутами. Інші знову ж оповідають цілі леґенди про вигнання туди мамутів людьми на спілку з богами. Особливо шамани — вони то вже