Замах на Селену - Олександр Бугай

— Тахіони не помиляються?

— Коли б не було катастрофи, не було б на Хароні про неї звістки. А раз є звістка, значить, катастрофа вже сталася, тільки ми у своєму черепашому часі її уздріємо набагато пізніше…

Микола не здається.

— А якщо б батько терміново полетів за межі сонячної системи? І зробив усе можливе, аби не повернутися на Землю до 28 серпня? Може ж бути, що тахіони діють тільки в межах Сонця?

— Бачиш, це явище досі ще не перевірене. Хоча здоровий глузд викликає сумніви…

Та Микола вже не слухає астрофізика. Він майже бігом помчав до ставу, де батько вудить рибу.

Людина має властивість сумніватися. Навіть при явній абсурдності своїх сумнівів шукає тріщину у логічному мисленні, аби за неї вчепитися і не впасти у безодню. А може? Ось це «а може!» і спонукало досвідченого астронавта прийняти ризиковане рішення. Начальство пішло назустріч, бо випадок унікальний та й авторитет космічного пронири досить високий. Йому дозволили спорядити невеличку експедицію за межі Сонячної планетної системи.

За декілька днів космічний корабель під командою Мирослава Марковича стартував у сузір’я Лебедя. Цей маршрут вибрали не випадково. В спіральному галактичному рукаві Оріон — Лебідь знаходиться і Сонце. Думка така: якщо політ виправдає намічену ціль, буде ближче добиратися додому.

До трагічного дня залишилося п’ять місяців. Прощаючись, батько сказав: «До часу пік мене в Сонячній системі не існує».

Ось уже місяць жодного сигналу з Космосу. Батько виконує свою обіцянку. І все ж Миколі не дає спокою тахіонний прогноз. Після довгих роздумів він добився дозволу на здійснення короткочасної експедиції на Харон. Це тієї, що була тимчасово відкладена перед стартом корабля в район сузір’я Лебедя.

Микола вирішив провірити прогноз про батькову смерть у новій ситуації. Тобто, чи зміниться батьків життєвий шлях у зв’язку з його польотом за межі Сонячної системи? І якщо зміниться, то як?

28 серпня рівно о чотирнадцятій п’ятнадцять сталася катастрофа. Аеробус зіткнувся з авіатранспортним літаком і врізався у землю за 110 кілометрів від Астрофізичного центру. На борту аеробуса перебував і знаменитий астронавт Мирослав Маркевич.

Похорон був велелюдним. Науковці, приголомшені нечуваною досі подією, кожен по-своєму виробляв логічні висновки. Мовчав тільки син загиблого астронавта.

Микола повернувся з Харона ще до катастрофи і перші дні зовсім не показувався на люди. Одначе начальству доповів: тахіостанція не помилилася і катастрофа невідворотна. Тим часом дослідницький центр зацікавлено очікував, як складеться доля втікача за межі Сонячної системи. А коли прогноз тахіостанції здійснився, Микола підготував коротеньке наукове повідомлення. Він мусив це зробити як дослідник Харона. Хоча віддав би що завгодно, аби цього уникнути. В пам’яті стояв батько із безпросвітньою печаллю в очах. Перед польотом на злополучному аеробусі він сказав:

«Людина, яка знає дату своєї смерті, стає нікудишнім жебраком у власної долі».

Зала була зоповнена не лише астронавтами та журналістами, а й представниками дослідницьких центрів світу.

— Шановні колеги! — почав байдужим голосом Микола. — Уже в перші хвилини тахіонної інформації, яку я одержав на Хапані, виявилася незаперечною марнота батькової втечі, за межі Сонячної системи. Справа в тім, що і ця втеча ще задовго до її здійснення була зафіксована на кристалах тахіонного статиста. Батько за межами Сонця виконував запрограмовану, — він зробив довгу паузу, — втечу від самого себе.

— Дозвольте запитати, — пролунало в залі, — яким чином корабель, направлений у сузір’я Лебедя, передчасно повернувся на Землю? Що примусило екіпажеві це зробити?

— На кораблі вийшла із ладу система опалення і батько переконався, що іншого виходу, як повернутися на космодром, немає. А тепер послухайте, що він записав перед катастрофою: «Найстрашніше для людського розуму — це, знаючи наперед трагедію, не мати права покінчити з собою. Життя в такому разі тобі вже не належить. Ти являєшся кроликом, який, шалено опираючись, сам повзе у пащу удава»…

— Як виглядає екран, на якому ви прочитали майбутнє батька? — знову лунає запитання із зали.

— Харон — це каменюка, на якій немає жодної будови чи споруди. Я через внутрішній зір побачив те, що відбувалося з батьком у замовлений мною час.

— Як ви замовляли той час?

— По батьковій фотографії, як це роблять всілякі віщуни. Як вам відомо, фотографія чи портрет зберігає полеву форму того, хто на ній зображений. Я в думці запитував, тримаючи в руках батькову фотографію, і бачив потрібні мені події. Причому у дуже швидкому темпі.

— Дозвольте запитати, а ви не заглянули у своє майбутнє?

Микола перебив запитувача:

— Я цього не зробив з відомої вам причини.

— Все, сказане вами, підводить до думки, що причинно-наслідковий потік явищ існує, але причини творяться не з бігом обставин сьогоднішніх, а тих, що десь далеко попереду. Тоді, де той край, у якому існує остання причина всіх попередніх причин?

— Дозвольте у зв’язку з цим зробити таку заяву, — продовжив доповідач. — Я на Хароні задавав подібне запитання. Якщо існує причинний ланцюг явищ і якщо тахіонна інформація не обмежена в часі, то чи є межа цього ланцюга у майбутньому? Я взяв конкретний випадок і задав собі таке питання: чи є сама остання причина в існуванні планети Земля?

Доповідач замовк. Зала також насторожено мовчала. Аж поки пролунало