Координати чудес - Роберт Шеклі
— Те, що ви кажете, дуже суперечливе.
— Так воно і є. Суперечливість — ще один з фундаментальних законів Всесвіту. Суперечності породжують боротьбу, без якої б у всьому запанувала ентропія. Так що не існувало б ні планети, ні Всесвіту, якби все не перебувало в нібито непримиренних суперечностях.
— Нібито? — блискавично зреагував він.
— Цілком вірно, — підтвердив я. — Суперечливість, яку ми поки що можемо визначити як наявність парних реальних протилежностей — це ще не все. Візьміть, наприклад, якусь окрему одиничну тенденцію. Що станеться, коли ви цю тенденцію доведете до краю?
— Не маю щонайменшого уявлення, — призналося старе опудало, — для таких дискусій мені бракує підготовки.
— Тільки й того, що тенденція обернеться на свою протилежність.
— Невже? — спитав він приголомшено. На тих святенників варт подивитися, коли вони беруться до науки.
— Воістину так, — запевнив я його. — У мене в лабораторії є докази, правда, демонстрація їх дещо марудна справа…
— Будь ласка, нема потреби. Зрештою, ми ж уклали заповіт. — Це слово він завжди вживав замість слова «контракт». Близьке за значенням, але благозвучніше.
— Парні протилежності…- розмірковував він. — Детермінізм… Речі стають своєю протилежністю… Це, боюся, надто заплутано.
— Однак естетично, — сказав я. — І я ще не докінчив про сходження крайностей.
— Будь ласка, кажіть, — попросив він.
— Дякую. Отже, маємо ентропію, тобто перебування речей у стані руху навіть без впливу ззовні. (Деколи, як у моєму випадку при наявності зовнішнього впливу). І в такому разі ентропія обертає річ на її протилежність. Якщо одна річ обертається на свою протилежність, то й усі інші речі обертаються на свою протилежність, бо наука відзначається послідовністю. Усвідомили? Всі ці протилежності, мов скажені, перетворюються й стають своїми протилежностями. На вищому структурному рівні те саме відбувається з групами протилежностей. І так усе вище й вище. Поки зрозуміло?
— Гадаю, так.
— Чудово, і тут, природно, постає запитання: невже це все? Тобто ці протилежності, що обертаються на свої протилежності спершу так, а потім інак — невже це й увесь вертеп? А де ж краса? Немає! Ні, сер. Ці протилежності, що стрибають туди-сюди, мов дресировані тюлені, є тільки одним аспектом того, що відбувається насправді. Бо…- тут я зробив паузу і заговорив щонайпереконливішим тоном, — бо існує мудрість, яка бачить далі гамору і суєтності навколишнього світу. Ця мудрість, сер, бачить більше, ніж ілюзорні властивості реальних речей. Вона бачить далі й прозирає глибші діяння Всесвіту, спостерігаючи їхню всеосяжну й величну гармонію.
— Як може річ бути водночас реальною і до того ж ілюзорною? — спитав він, немов ляснувши батогом.
— Не мені відповідати на такі запитання, — сказав я йому. — Я лише скромний науковець і бачу тільки те, що бачу. І відповідно дію. Та може статися, що у всьому цьому криється якась причина етичного порядку.
Стариган упав у задуму, і я побачив, як у його душі відбувається боротьба. Безперечно, він, як і будь-хто, міг би зразу побачити непослідовність моєї логіки, бо мої міркування були просто нашпиговані тією непослідовністю. Та його, як і всіх головатих, зчарували суперечності, і йому кортіло увіпхнути їх у свою систему. Коли я викладав оте все, то здоровий глузд підказував йому, що речі не можуть бути аж такими крученими. А розум нашіптував, що речі, може, й справді лише здаються складними, і, може, за всім тим ховається простенький загальний принцип. А якщо не загальний принцип, то принаймні тверда, непохитна мораль. І, головне, я зловив його на гачок, приліпивши слово «етичність». Бо той старосвітський телепень був схиблений на етиці, нашпигований етикою, його можна було величати «містер Етика». А я випадково підкинув йому ідею, що увесь цей клятий Всесвіт, ця суміш постулатів та суперечностей, законів і беззаконня — не що інше, як втілення вищих етичних принципів!
— Либонь, все це набагато глибше, ніж я гадав, — сказав він, помовчавши. — Я збираюся навчити мій народ лише етики, націлювати його на вищі моральні проблеми, приміром, «як і чому повинна жити людина?», а не на «з чого складається жива матерія?» Я хотів, щоб вони зазнали глибин радості, страху, смиренності, надії, розпачу, а не стали мудрагелями, що вивчають зірки і дощові краплини, а потім на підставі своїх відкриттів створюють грандіозні, але нікому не потрібні гіпотези. Я дещо знав про Всесвіт, але вважав ці знання зайвиною. Тепер ви мене підправили.
— Що ви! — сказав я. — Я не хотів завдавати вам мороки. Просто я вважав своїм обов’язком звернути вашу увагу…
Старий усміхнувся:
— Цією морокою ви вберегли мене від більших неприємностей. Я міг би створити народ за своїм образом і подобою, та не хочу населяти світ мініатюрними копіями самого себе. Для мене лише важить нескута воля. Мої сотворіння матимуть її во славу свою і на свою голову. Вони отримають цю блискучу і непотрібну цяцьку, котру ви називаєте наукою, і обожнюватимуть її. Їх захоплюватимуть суперечності фізики й сонячні протуберанці, вони ганятимуться за пізнанням речей і забудуть про пізнання власного серця. Ви переконали мене, і я вельми вдячний за попередження.
Признаюся щиро, якраз цим він допік мені. Якийсь нікчема без впливових зв’язків, а поводить себе, як джентльмен. Мене поїдало передчуття, що він іще може завдати мені клопоту, і то кількома словами, фразою, що застрягне в мозку отруєною стрілою, і ніяк її не витягнеш звідти. Відверто кажучи, саме це мене трохи непокоїло. Так-то, сер, старий блазень, мабуть, читав мої думки, бо сказав:
— Не переймайтеся. Збудовану для мене планету приймаю без рекламацій. Така, як є, служитиме теж чудово. А щодо вад і дефектів, які ви вмонтували в мою планету, я їх приймаю теж, та й не без удячності. Я за них теж плататиму.