Піраміда Сонця - Олександр Петрович Ємченко

Але планета, названа ім’ям бога війни, як крутилася навколо Сонця, так крутиться і дотепер.

— Марсе, Марсе, вас викликає Земля! Марсе!

— Слухаю…

— Добридень, вельмишановний Марсе! Вас турбує редакція «Искателя». У нас у першому номері була надрукована бесіда з Місяцем. Тепер настала ваша черга.

З далеких космічних гонів долинає виразне тяжке зітхання.

— Що таке? Ви, здається, не дуже зраділи нашому проханню про коротке інтерв’ю? Чому?

— Надокучило слухати і читати про себе всілякі нісенітниці. Все почалося з імені. Ну за що, запитується, старовинні греки і римляни охрестили мене на честь бога війни? Тільки за червонястий колір моєї поверхні? Звідси й пішло: «Кривавий Марс», «Зловісний Марс»! Моїх супутників ви помітили в телескопи тільки в 1877 році — здавалося б, ваша цивілізація вже досягла певної зрілості, — а нічого кращого не придумали, як назвати їх Фобосом і Деймосом. Страх і Жах — нічого собі, приємну компанію ви мені влаштували…

— Чи варто ображатися? Зате вас краще від усіх планет знають на Землі.

— Спасибі за таку популярність. Багатьом лише здається, що вони мене знають. Тільки почують моє Ім’я, як почнуть вигукувати навперебій: «Ах, Марс! Канали! Аеліта!» А чи всім відомі безперечні факти, давно встановлені вченими? Ну, хоча б, наприклад, скажіть, наскільки мій рік довший від земного?

— Майже вдвічі, здається…

— Здається… Майже… Хіба можна так висловлюватися зараз, у вік космічних швидкостей?!

Ця «розмова» відбулася в 1962 році. Вже почалася космічна ера, вже багатьма таємницями поступився загадковий Всесвіт, а на вустах землян ще лунали слова «марсіанські канали», «полярні шапки», ще жила віра в існування життя на Марсі, більше того — віра в марсіан. А зародилась ця віра давним-давно. Ідея життя поза Землею відома ще з часів античності. Вона була близька давньогрецькому філософу Митродору, який залишив людству чудовий вислів про те, що «вважати Землю єдиним населеним світом у безмежному просторі було б таким же кричущим безглуздям, як стверджувати, що на величезному засіяному полі міг би вирости тільки один пшеничний колосок». Ще більша впевненість звучить у словах давньоримського поета Лукреція: «Увесь цей видимий світ аж ніяк не єдиний у природі, і маємо вірити, що в інших системах простору є інші землі з іншими людьми».

Віра в інопланетний розум ще більше зросла, коли Міколай Коперник «зупинив» Сонце і довів, що не воно обертається навколо Землі, а наша планета крутиться навколо Сонця. Земля — рядова планета, яких у Сонячній системі чимало.

Як і слід було чекати, нову систему світу, котра вщент розбивала усталене уявлення про Всесвіт, церква зустріла вогнем задушливих багать.

17 лютого 1600 року в Римі, на майдані Квітів, спалахнуло варварське багаття, у полум’ї якого стояв звинувачений у єресі колишній францисканський чернець, «гігант ученості, духу й характеру» Джордано Бруно. «Існують… незліченні сонця, незліченні землі, котрі крутяться довкруж своїх сонць так само, як наші планети крутяться навколо нашого Сонця», — писав мислитель у своїй чудовій книзі «Про безконечність, всесвіт і світи». Отці-єзуїти домагалися, як тільки вони могли домагатися, зречення від «головного єретика». «Всі льодовики Кавказу не в силах охолодити вогню мого серця», — відповів пристрасний прихильник коперниканської системи своїм катам.

Через два століття Бруно було споруджено пам’ятник. «Від століття, яке він передбачав, на тому місці, де спалахнуло вогнище», — написано на одному з каменів.

У той час, як на майдані Квітів йшла страшна екзекуція, на мансарді одного із римських особняків ще молода, але вже посивіла людина ладнала дивовижну трубу, сенсацію віку. Мине трохи часу, і «диявольське око» Галілео Галілея кине церковних богословів у лихоманку. Не на словах, а на ділі, на практиці підтверджувалася геліоцентрична система Коперника. За допомогою астрономічної труби Галілей підтвердив передбачення попередників. «Вони провиділи, я побачив, хочу, щоб усі побачили», — говорив перший астроном-практик.

Католицька церква не могла не зацікавитися небезпечним дослідником неба. Галілея після тривалого гоніння оголосили «боговідступником», викликали на церковний суд. Тут сімдесятирічного астронома примусили стати на коліна і зректися своїх поглядів. Земля, мовляв, непорушна! Учений виконав цю вимогу. «І все ж вона крутиться», — говорили його очі, в яких зоріли відблиски далеких світів.

Віра в наявність позаземного життя була такою великою, що навіть Сонце вважали населеним. Одним із таких оптимістів був творець закону всесвітнього тяжіння Ісаак Ньютон. Навіть знаменитий астроном Вільям Гершель, той, що відкрив планету Уран і визначив загальну форму нашої Галактики, запевняв, що сонячні плями — це просвіти у хмарах, крізь які сонячні мешканці можуть милуватися зоряним небом…

Та найбільша підозра щодо наявності розумного життя висловлювалась про четверту планету Сонячної системи, «верхнього сусіда» Землі — Марса. Чому? Звідки це припущення? Як можна було «нагородити» життям планету, що мала назву бога війни — нищителя всього живого? Все пояснюється дуже просто — і в Землі, і в Марса багато однакових рис, а саме: спільномірні маси і розміри; однакова тривалість діб і тотожні нахили осей обертання, що зумовлює чергування пір року; в обох планет є атмосфери і полярні шапки, де відбуваються сезонні зміни… Хіба цього не досить, щоб життя на червоній планеті еволюціонувало до рівня земного, а можливо, навіть і більше — значно випередило його?

Ні, не досить. Таке теоретизування на рівні аналогій мало під собою вельми хисткий грунт. Потрібні були всебічно обгрунтовані, незаперечні докази. І вони… не забарилися. Тільки чи стали вони справжніми доказами? Проте не будемо забігати наперед. Перекажемо події у всій їхній послідовності.

У сімдесятих роках XIX століття після чергового протистояння Марса весь земний світ облетіли слова «марсіанські канали». Облетіли і надовго заполонили бурхливу уяву мешканців голубої планети, які давно нудилися за братами по розуму. Честь першовідкривача марсіанських «каналів» присудили відомому нам італійському астроному Джованні Скіапареллі, який справді в 1877 році спостерігав на марсіанській поверхні систему дивних