Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

Распутін, Ґріґорій Єфімовіч (1869–1916) — російський авантюрист, шарлатан і містик, фаворит Ніколая II та імператриці Алєксандри Фйодоровни, котрі вірили в його здатність «замовляти» кровотечі у важкохворого цесаревича Алєксєя; уродженець Сибіру, добре знав Біблію та різні містичні вчення розкольников, світоглядом був близький до хлыстов, завдавав собі тілесних ушкоджень і проповідував грішне життя як засіб спасіння, своїм екстравагантним і розгнузданим способом життя приваблював численних коханок, зокрема й з-поміж аристократок; його підозрювали в контактах із ворогами Росії та участі в корупції при дворі; в некрижаній реальності був убитий групою російських змовників-аристократів у палаці князя Юсупова в Пєтроґраді, можливо — за участі британських дипломатів.

Распутінці — тут послідовники релігійно-містичного вчення Ґ. Распутіна.

Революційна фракція — фракція ПСП, яка утворилася під час російської революції 1905 року під проводом Пілсудського: ставила за мету незалежність Польщі і задля цього створила бойову формацію, яка організувала сотні терористичних актів і нападів на російських поліцейських і адміністраторів, а також низку грабіжницьких нападів на поштові потяги й банки.

Релей лорд — див. Стретт, Джон Вільям.

Рожественський, Зіновій Пєтровіч (1848–1909) — російський флотоводець, активний учасник бойових дій під час війни з Туреччиною (1876–1877) у складі Чорноморського флоту, відтак служив на Балтійському та Тихоокеанському флотах, начальник Головного морського штабу (1902–1903); 1904-го відправлений на чолі 2-го Тихоокеанського флоту з Балтики через Тихий океан на допомогу обложеному Порт-Артуру, проте зазнав цілковитої поразки в Цусімському бою, капітулював перед японцями і перейшов на службу до японців; після повернення в Росію 1906 року був відновлений в усіх правах, але зазнав серйозного цькування в пресі і домігся суду над собою, і хоча був виправданий, відмовився виходити зі свого помешкання й за якийсь час помер від серцевого нападу.

Російсько-японська війна (1904–1905) — війна між Росією та Японією за панування на Далекому Сході; 1896 року Росія отримала концесію на будівництво Чанчунської залізниці, а згодом уклала угоду про оренду Квантунського півострова з містом Порт-Артур (нині Люйшунь); натомість США та Великобританія надали Японії значну позику для модернізації її збройних сил, передусім флоту, щоби протистояти російській експансії; японці завдали поразки російській ескадрі в Порт-Артурі (1904), перекинули до Маньчжурії значні сухопутні сили, розбили росіян у низці битв на морі та відрізали гарнізон Порт-Артура, змусивши його капітулювати після затяжної облоги; згодом японська армія завдала росіянам вирішальної поразки під Мукденом (нині Шеньян, Китай), а флот майже цілком знищив російську ескадру біля Цусіми; 1905 року, за посередництва США, було підписано Портсмутську угоду, на підставі якої Японія отримала Квантунський півострів з Порт-Артуром і частину острова Сахалін.

РСДРП — Російська соціал-демократична робітнича партія, заснована 1898 року в Мінську; програмно прагнула до ліквідації самодержавства, втілення принципів марксистського соціалізму, трансформації імперії на засадах інтернаціоналізму (надання рівних прав усім етнічним і релігійним групам, а водночас «добровільне» визнання вищості російської цивілізації з огляду на домінацію в партії росіян); у некрижаній реальності фракція «більшовиків» у ній трансформувалася 1917 року на РСДРП(б), а наступного року на Російську комуністичну партію (більшовиків); фракція ж «меншовиків» зазнала після Жовтневого перевороту 1917 року переслідувань і практично була знищена.

Рузвельт, Теодор (1858–1919) — президент США (1901–1909), лауреат Нобелівської премії миру 1906 року за посередництво в укладенні Портсмутського миру; автор понять «політика великого дрючка» і «світовий поліцейський» — концепції відповідальності великих країн за підтримання світового ладу; перший президент мас-медійної епохи, маніпулював громадською думкою за допомогою створення образу сміливого борця з корупцією та монополіями; двічі вижив під час замахів (1912, 1916).

Савінков, Боріс Вікторовіч (1879–1925) — російський політик, лідер партії есерів, керівник її бойової організації та численних терактів (1903–1906); у некрижаній реальності з 1909 року на еміграції, де стає популярним письменником; 1917-го повертається в Росію з наміром боротися проти більшовиків, підтримав генерала Корнілова, за що був виключений з партії есерів; після Жовтневого перевороту — учасник демократичного крила білого руху, організатор низки повстань проти більшовиків; був знайомий з Пілсудським і отримав від нього допомогу в 1920 році під час створення «Російського політичного комітету» й підготовки загонів диверсантів, які засилали на територію більшовицької Росії, України та Білорусі, змушений був емігрувати після 1921 року за умовами Ризького миру; на початку 1924-го підпільно прибув до СРСР, зваблений туди масштабною спецоперацією, був заарештований і засуджений до смертної кари, але наклав на себе руки.

Свамі Вівекананда (1863–1902) — індійський філософ веданти та йоги, учень Рамакрішни та засновник найвпливовішого індуїстського ордену «Місія Рамакрішни»; візит Свамі у США в 1893–1897 роках вважають початком зацікавлення індуїзмом на Заході.

Сен-Ґоденс, Оґастес (1848–1907) — чільний американський скульптор своєї доби, нащадок емігрантів-французів, розробив власну інтерпретацію культурної спадщини Античності та Ренесансу; автор численних пам’ятників, меморіалів, пам’ятних рельєфів, зразків монет (як-от золота монета номіналом 20 доларів).

Сен-Сімон, Клод Анрі, граф де (1760–1825) — французький соціолог, один із творців утопічного соціалізму; учасник війни за незалежність США та Французької революції, був, утім, прихильником концепції мирних реформ.

Сєрошевський, Вацлав (1858–1945) — польський письменник і етнограф, перебував на засланні в Сибіру за соціалістичну діяльність (1880–1892); 1903 року разом із Броніславом Пілсудським брав участь в експедиції Російського географічного товариства до айнів на о. Хоккайдо, відтак побував у Кореї, Китаї, на Цейлоні, в Єгипті та Італії; учасник революції 1905–1907 років, заарештований і відданий під вйськовий суд, утік з-під варти і в 1910–1914 мешкав в еміграції; у некрижаній реальності від 1914 року — в Леґіонах Пілсудського, згодом брав активну участь у політичному житті відродженої Польщі; автор численних публіцистичних і художніх книжок про життя на Далекому Сході, етнографічних праць «Якути. Досвід етнографічного дослідження» (1896), «Шаманізм у віруваннях якутів» (1900) і «Корея: Ключ до Далекого Сходу» (1905), мемуарів «12 років у країні якутів. Враження й нотатки» (1900).

Словацький, Юліуш (1809–1849) — польський поет і драматург, уродженець Кременця; після повстання 1831 року — на еміграції у Франції; 1837 року створив у вірменському монастирі «Бетчешбан» у Ліванських горах містичну поему «Ангеллі», сюжет якої обертається довкола мандрівки Сибіром юнака Ангеллі та його провідника-шамана, виразної алюзії до «Пекла» Данте; Сибір описаний як безлюдний і ворожий край, де засланці-католики караються в копальнях і холодних льохах, катовані й принижені, зазнаючи русифікації та спроб навернення у православ’я.

Соловйов, Владімір Сєрґєєвіч (1853–1900) — російський філософ, богослов, поет, публіцист і літературний критик; викладач Петербурзького університету (1876–1881), а згодом вільний філософ; у центрі філософії Соловйова — ідея Софії, Душі Світу; у 1880-х