Безкінечна війна - Джо Холдеман

Наша команда просувалася вперед, відчуваючи надлишок енергії протягом перших шести годин. Швидкість сповільнилася на сьомій годині, а після дев'яти годин маршу і дев'ятнадцяти кілометрів ми вже ледь не валилися на землю. «Вінні-Пухи» не втрачали нас з виду і, як повідомляв нам «Щасливчик», не припиняли «передавати». Кортес вирішив зробити привал на сім годин, кожен взвод протягом години повинен був нести чергування на периметрі. Слава богу, я був у сьомому взводі, і ми чергували останніми, що давало можливість поспати цілих шість годин.

В останні секунди, перед тим як я зісковзнув у прірву сну, мені раптом прийшла в голову думка: це може бути мій останній мирний сон. І, частково під впливом збуджуючого наркотику, а найбільше — після пережитих за останні години кошмарів, я виявив, що мені на цей факт абсолютно наплювати.

ГЛАВА 14

Наше перше пряме зіткнення з тельціанами сталося під час мого чергування.

«Вінні-Пухи» не покидали нас, коли я прокинувся і змінив дока Джонса на посту. Як і колись, перед кожним вартовим сидів навпочіпки зелений ведмідь. Той, що сидів навпроти мене, здавався крупніше інших, але нічим іншим від своїх побратимів не відрізнявся. Він вже вищипав всю траву навколо себе і періодично робив набіги то вліво, то вправо. Але завжди повертався на своє місце навпроти мене і продовжував, можна сказати, дивитися, хоча нічого схожого на очі у нього не було.

Ми грали з ним в баньки хвилин п'ятнадцять, коли раптом загримів голос Кортеса:

— Команда, увага! Усі прокинулися і поховалися. — Я абсолютно інстинктивно кинувся на землю і відкотився туди, де трава була вище. — Ворожа машина над нами.

Строго кажучи, вона пролітала не прямо над нами, а в стороні на схід. Рухалася вона дуже швидко, приблизно «кидків» сто на годину, і найбільше походила на помело, оточене міхуром з бруднуватого мильного розчину. Верхи на мітлі сиділа істота, яка вже більше нагадувала людину, але все одно не перший приз. Я пересунув регулятор мого конвертора на сорокакратне збільшення, щоб розглянути її трохи краще.

У істоти були дві руки і дві ноги. Але талія була до того тонка, що її спокійно можна обійняти двома долонями. Під тоненькою талією малося підковоподібної форми «черевце», майже метрової ширини, з якого звисали дві худющих ноги, без явно видимого колінного суглоба. Вище талії тіло істоти знову розпухало, і грудна клітина не поступалася за розмірами величезному тазобедренному вузлу. Руки у нього були несподівано дуже схожі на людські, не рахуючи того, що був надлишок пальців, дуже довгих і тонких. Ні плечей, ні шиї. Голова представляла собою моторошний наріст, немов зоб, що височів над грудною кліткою. Двоє очей нагадували скупчення риб'ячої ікри, зв'язка прутів стирчала на місці носа і намертво розкритого отвору, можливо рота, хоча знаходився він десь в районі Адамового яблука, якщо б тільки у нього таке було. Оточувала його мильна бульбашка, яка, очевидно, створювала всередині сприятливі для тельціанина умови, бо на летячому нічого не було, окрім власної рубцюватої шкіри, яка нагадувала перетриману в гарячій воді шкіру, пофарбовану потім в блідо-оранжевий колір. Ніяких зовнішніх ознак статі у «нього» не спостерігалося, але за відсутністю навіть натяку на молочні залози, ми свій вибір зупинили на іменнику чоловічого роду.

Очевидно, він або не помітив нас, або подумав, що ми належимо до стада «Вінні-Пухів». Він жодного разу не озирнувся на нас, продовживши політ у тому ж напрямку, що рухалися і ми, — 5 градусів на північний схід.

— Можете тепер відпочити, якщо тільки ви зможете заснути після того, як бачили такий жах. Виходимо о 04.35. Значить, залишилося сорок хвилин.

Через огортаючий планету потужний хмарний покров неможливо було визначити з орбіти, як виглядає база противника або яких вона розмірів. Нам було відомо тільки її місцезнаходження, причому з такою ж точністю, як і положення точки зустрічі наших катерів — тобто база цілком могла перебувати під водою або під землею.

Але деякі з робоснарядів одночасно були і розвідзондами, і під час відволікаючої атаки на базу одному з них вдалося зробити знімок. Капітан Скотт передав схему будов бази Кортесу, який єдиний з нас мав у боєкостюмі відеозв'язок з кораблем, коли ми вже перебували в п'яти кілометрах від її умовного місцезнаходження. Ми зробили зупинку, і сержант викликав усіх командирів взводів для наради. Брав участь також весь сьомий взвод і двоє прискакалих «Вінні-Пухів». Їх ми намагалися ігнорувати.

— Значить, так, — капітан передав нам знімки об'єкта. Зараз я накидаю схему, а командири взводів її скопіюють.

Вони повитягали блокноти та стило з зовнішніх кишень, а Кортес тим часом розгорнув пластиковий планшет. Струснувши лист кілька разів, щоб рівномірніше розподілити статичні заряди, він включив своє стило.

— Так, ми, значить, підходимо звідси. — Він намалював стрілку внизу аркуша. — Спершу там йде ланцюжок якихось будов, можливо, житлові приміщення або бункери, чорт його знає… Насамперед потрібно знищити ці будови. Вони знаходиться на відкритій місцевості, і повз них нам не проскочити.

— Говорить Поттер. Ми могли би через них перестрибнути?

— Могли би, чому ж ні, а потім опинилися б у повному оточенні, і нас змололи б в порошок. Спочатку ми нищимо будівлі.

Після цього… можу сказати, що далі нам доведеться приймати рішення на ходу. По даних аерозйомки ми можемо тільки здогадуватися про призначення цих об'єктів. Може виявитися, що ми зрівняли з землею їх бар для рядового складу, а поруч залишився в цілості великий логічний комп'ютер, тому що виглядав він… як купа покидьків у відповідному контейнері або ще щось таке.

— Говорить Мандела, — сказав я. — Може, у них там є космопорт? Ми, напевно, повинні були б…

— До цього я ще дійду, Мандела. Значить так, ці будівлі оточують базу кільцем, ми повинні десь прорватися. Краще за все у найближчому місці, щоб не видати себе довгою атакою.

На всій території бази не помітно нічого такого, що могло б стріляти. Але це, втім, нічого не означає — в будь-якій з цих будівель можна спокійно сховати гігаватний лазер.

Так, тепер в п'ятистах метрах за лінією «хатинок» мається велика структура, яка формою нагадує квітку. — Кортес намалював щось схоже на квітку із сімома пелюстками. — Що це таке, провались воно в болото, я знаю не більше за вас. Ця конструкція єдина на базі, тому ми постараємося без необхідності її не чіпати. Тобто висадимо до чортів, якщо мені здасться, що вона загрожує небезпекою.

Тепер щодо космопорту, Мандела. Такого там немає.