Безкінечна війна - Джо Холдеман

Я викотився на крило нашої машини і зістрибнув на землю. Десять секунд на пошук укриття — я помчав по пухкій гальці пляжу до лінії «дерев» — якихось блакитно-зелених, кривуватих і обтиканих голками кущах, розкиданих досить рідко. Пірнувши в колючкувату масу, я обернувся і побачив, як злітають катери. Насправді злетіли робоснаряди — піднявшись на сотню метрів, вони з оглушливим гуркотом рвонули геть в різних напрямках. Справжні катери тихенько сповзли назад під воду. Що ж, можливо, це непогана ідея.

Не можна сказати, що планета була дуже вже приваблива, але одне було напевне — тут куди краще, ніж у тому кріогенному пеклі, для якого нас готували. Небо було сріблясто-сірим, тьмяним і монотонним, над морем воно зливалося з туманом, і неможливо було сказати, де закінчується небо і починається вода. Невеликі хвилі лизали чорну гальку берега, при місцевій гравітації, складаючій три чверті земної, вони напливали і відкочувалися повільно і граціозно. Навіть з відстані в п'ятдесят метрів шерех мільйонів камінчиків, які перекочувалися, голосно відлунював у вухах.

Температура повітря була 79 градусів по Цельсію — але навіть при місцевому, зниженому в порівнянні з Землею, тиску, море ще не кипіло. Струмки пари піднімалися до неба в тому місці, де хвилі зустрічалися з берегом. Як довго виживе тут людина, не захищена боєкостюмом? Від чого вона загине швидше — від спеки або від нестачі кисню (одна восьма від земного)? Або її вб'ють невідомі мікроорганізми?

— Говорить Кортес. Всім зібратися навколо мене. — Він стояв трохи лівіше і описував рукою кола над головою. Я покрокував до нього крізь кущі. Вони виявилися ламкими, неміцними і несподівано сухими для такої вологої атмосфери. Хорошого укриття з них не вийде.

— Наш напрямок — 5 градусів на північний схід. Попереду перший взвод. Другий і третій послідують з інтервалом у двадцять метрів ліворуч і праворуч. Сьомий, командний взвод, піде в центрі. П'ятий і шостий утворюють дугоподібний ар'єргардний фланг. Все ясно? — Ще б, маневр «наконечник», ми могли зробити його навіть із закритими очима. — Добре. Пішли.

Я був у сьомому, командному взводі. Капітан Скотт призначив мене туди не тому, що я повинен був віддавати якісь команди, а через мою освіту — я вивчав фізику.

Командний взвод був імовірно найбезпечнішим місцем, що прикривалося шістьма іншими взводами. Всі, хто був у нього призначений, мали, отже, тактичну цінність і повинні були залишатися в живих довше, ніж інші. Кортес координував накази. Чавес повинен був усувати неполадки в боєкостюмах. Наш старший лікар, док Джонс (єдиний серед нас, хто мав ступінь доктора медицини), теж був тут, як і Теодополіс, радіоінженер, наша сполучна ланка з капітаном, який вважав за краще залишитися на орбіті.

Всі решта були приписані до командної групи завдяки спеціальним знанням або особливим талантам. Перед лицем невідомого супротивника не можна було сказати заздалегідь, що може стати в нагоді. Я, наприклад, мав деякі знання у фізиці. Роджерс — з біології. Тейт вивчав хімію. Хоу давала сто відсотків правильних відповідей на будь-якому тесті на телепатичні здібності. Бор був поліглотом, побіжно говорив на двадцяти восьми мовах, використовуючи ідіоми. Талант Петрова полягав у тому, що в його психіці не було виявлено і одного грама ксенофобії. Ктінг був майстерним акробатом. «Щасливчик» Холлістер відрізнявся незвичайними здібностями робити гроші і, крім того, теж виявляв телепатичну чутливість.

ГЛАВА 12

Спочатку ми використовували «джунглеву» комбінацію наших камуфляжних систем. Але місцеві джунглі були аж надто анемічні, і ми скидалися на підозрілий натовп арлекінів, які пробираються крізь ліс. Кортес наказав переключитися на чорний колір, але стало ще гірше, тому що світло Епсилона приходило рівномірно з усього неба і тіней тут не було. Зрештою ми зупинилися на рудуватій «пустельній» комбінації.

Чим далі ми віддалялися на північ від морського узбережжя, тим помітніше змінювався характер місцевості. Шипасті стебла, — думаю, можна назвати їх деревами, — стали малочисельніші, але збільшилися в розмірах і були вже не такими крихкими. Стовбур у кожного такого дерева був обплутаний чимось на зразок виноградних лоз того ж зеленувато-блакитного кольору, які розповзалися в усі сторони, утворюючи сплющений конус метрів до десяти в діаметрі. На вершині кожного дерева містилася досить ніжна на вигляд зелена квітка величиною приблизно з людську голову.

Трава з'явилася в п'яти «кидках» від моря. Трава, схоже, з повною повагою ставилася до «права власності» дерев на землю і залишала навколо кожного стебла і його конуса переплутаних лоз смужку голої землі На кордоні цієї смужки трава росла невисокою і ніжною. Чим далі від дерева, тим трава ставала вище, поки на особливо великих відкритих просторах не досягала людині до плеча. Трава мала світліший відтінок, ніж дерева і лози, і здавалася більш зеленою. Ми переключили камуфляж костюмів на яскраво-зелений, що використовувався на Хароні для максимальної видимості. Тепер, тримаючись в самій високій траві, ми були досить непогано замасковані.

Протягом кожного дня ми покривали по двадцять «кидків», повні життєвої енергії після місяців, проведених під дворазовим перевантаженням. Аж до другого дня єдиною формою тваринного життя, яке ми змогли виявити, були якісь чорні черв'яки, з палець величиною і з сотнею ніжок-волосинок, схожих на волоски щітки. Роджерс сказала, що тут безперечно повинні водитися і які-небудь великі тварини, інакше навіщо тоді деревам шипи? Тому ми подвоїли обережність, очікуючи неприємностей як з боку тельціан, так і з боку невідомих «великих тварин».

Попереду йшов другий взвод під командуванням Поттер. Загальна частота зв'язку була віддана їм, так як саме другий взвод першим повинен був виявити що-небудь незвичайне або небезпечне.

— Сержант, говорить Поттер, — почули ми всі. — Бачу рух попереду себе.

— Негайно залягти!

— Уже лежимо. Не думаю, щоб нас помітили.

— Перший взвод, заходьте справа. По-пластунськи. Четвертий, обхід зліва. Скажіть, коли займете позицію. Шостий, залишайтеся на місці і прикривайте тил. П'ятий і третій, приєднатися до командної групи.

Дві дюжини чоловік нечутно виринули з трави, зливаючись з нашим взводом. Четвертий, очевидно, вже доповів Кортесу.

— Добре, що у вас, перший? О'кей, відмінно. Скільки їх там?

— Ми бачимо вісім. — Це голос Поттер.

— Добре. Вогонь відкриєте за моїм сигналом. Стріляти на ураження.

— Сержант… це просто тварини.

— Поттер… якщо ти вже знаєш, як виглядає тельціанин, то тобі давно слід було поділитися з нами. Стріляти на ураження.

— Але нам потрібен…

— Нам потрібен «язик», але ми не можемо тягнути його з собою ще сорок «кидків» до його рідної