Українська література » Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Читаємо онлайн Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
Жоанзе знову сплюнув. — Стільки горлорізів наїхало…

— Сутичка буде запекла… — Капітан глипнув на сержипанців своїми маленькими очицями, стишив голос. — І не обійдеться без жертв. І все ж, Жоанзе, по-моєму, справа варта заходу; такої самої думки кум Фадул і друг Факел. Тому ми вирішили битись. — Він утупився в зморшкувате обличчя старої. — Велика Пастка створена нашими руками — нашими і вашими, тітко Ванже. І руками покійних Амброзіо та Алтамірандо, небіжчиці Меренсії — всіх, хто похований тут. Хіба не правда? Поки я живий, нами не попихатимуть. — Агналдо хотів утрутитися, але капітан зупинив його владним жестом: — Я вже, Агналдо, закінчую. Кожен, тітонько, вільний робити, що хоче: ви, і сини. Можна поїхати звідси, а потім вернутися і впасти в ноги.

— Я вже знаю, що робити. Вдруге такого не буде! — люто вигукнув Агналдо.

Ванже спокійно пояснила:

— Пригадуєте, капітане, як ви зустріли нас на дорозі, коли ми їхали сюди з Сержипе? Землю хочуть відібрати в нас уже вдруге; те саме сталося і з наділом мого батька. Я знаю, що Агналдо ніколи цього не забував. За інших не ручуся, кожен хай вирішує сам. Але вам, капітане Натаріо, я можу сказати, ви для нас як рідний батько: дарами цієї землі, яка лежала облогом, коли ми приїхали, я не поділюся ні з ким — ні половиною, ні третиною. Ні з ким. Я з цієї землі зійду тільки мертва. За інших я не знаю.

— Ми зробимо так, як ви велите, мамо. — Жоанзе підвівся, він квапився на плантацію. — Ходімо працювати.

— Бог вам віддячить, капітане, — сказала Ванже і повернулася йти разом із синами.

Аж тоді озвався наймолодший, Авреліо, який досі не промовив ні слова:

— Може, ви дасте мені якусь зброю, капітане? Бо в нас озброєний тільки Агналдо. А стріляю я незле.

12

Закон, кумасі й куми. Закон заявляє про себе стволом рушниці, курком пістолета, жерлом обріза. Вже після повені й пошесті.

Хто хоче, може їхати геть, податися в світи, перечекати оддалік, поки все вляжеться, а тоді вернутися з похиленою головою, дати впрягти себе в ярмо. Хто хоче, може взяти ноги на плечі, намастити п’яти, зібрати манатки й чкурнути геть. У Великій Пастці немає місця для страхополохів і боягузів.

Перш ніж приступити до діла, капітан Натаріо да Фонсека, колишній ватажок жагунсо, відважний кабра, в супроводі Кастора чи Фадула, а то і їх обох, об’їхав кожну оселю на обох берегах річки і розтлумачив кожному, що діється і чого слід сподіватися.

Багатьом із тих, кого він добре знав, капітан радив не вплутуватися в цю справу і виїхати; якщо ти полохливий, краще не братися за зброю. Бо це куди важче — незрівнянно важче, — ніж боротися з повінню: закон страшніший за чуму.

Боротися повинні лише ті, хто не в змозі розірвати союз. Союз із Богом, добрим Богом маронітів, як Фадул. Або союз із свободою, як Кастор. З придбаною в поті чола землею, як Ванже. А в Збуй-Вік то союз із самим життям. Або коли хтось, прагнучи завоювати авторитет і владу, бере на себе зобов’язання і мусить їх виконувати. Як капітан Натаріо да Фонсека.

13

В останню ніч чекання добрий Бог маронітів явився уві сні своєму синові Фадулу Абдалі, як це траплялося вже не раз. Добрий Бог маронітів поторсав його за плече, Фадул розплющив очі, і Господь обернувся на здоровила Дурваліно, його прикажчика, який стривожено казав:

— Сеу Фаду! У Великій Пастці кабри! Чуєте, сеу Фаду?

Дурваліно розпирало хвилювання; напевне, справді сталося щось надзвичайне. Фадул підхопився на ноги.

— Звідки ти знаєш?

— Мені сказав сеу Педро Циган. Він заходив у шинок побалакати з вами і з капітаном. Але капітан уже кудись пішов.

Вмиваючись у бляшаній ванночці, турок випитував у хлопця подробиці. Але Дурваліно знав не багато.

— Сеу Педро прийшов сюди слідом за ними. Непомітно йшов назирці.

Дурваліно нервово потирав руки. Фадул глянув на нього.

— Сьогодні ж ти підеш звідси.

— Я? Куди мені йти? Ви мене проганяєте? Що я такого зробив?

— Нічого ти не зробив. Просто я не хочу, щоб завтра твоя тітка докоряла мені, якщо з тобою щось станеться.

Дурваліно засміявся:

— Тітка Зезинья, посилаючи мене до вас, казала: Лініньйо — так вона називала мене — завжди будь при сеу Фадулі, дбай про нього. А тепер ви хочете мене відіслати? Що ж скаже після цього моя тітка? — Він поважно глянув на хазяїна і наважився висловити свої побоювання. — Ось побачите, сеу Фадуле, ми всі загинемо тут. Я нітрохи не перебільшую! Ось побачите!

14

Спершись на прилавок, Педро Циган пив, власним коштом, ранкову чарку. Більшу частину ночі він провів у лісових чагарях, стежачи за пересуванням жагунсо, які форсованим маршем прибували з Такараса.

Фадул сказав йому з серцем:

— Та й час же ти вибрав, щоб сюди притягтися! Гіршого не придумаєш.

— А чому це, мій друже Фаду, ти так заговорив? Ти що, не радий мені?

— Чому я так кажу, ти добре знаєш. Ти ж бачив усіх тих головорізів, чи не так? Хіба ти не знаєш, що вони збираються напасти на Велику Пастку?

— А хіба я коли-небудь не встигав сюди вчасно? Чи ж мене не було тут тоді, як Ручка, Шико Пилка і Жанжан вчинили погром? А в повінь хто розшукав Сисеро Моуру і Сан, сердешну небогу? А під час епідемії хто поїхав за ліками? Не хочу хвалитись, друже Фаду, але від небезпеки я ніколи не тікав. Спитай он у капітана, він мене давно знає. — Циган поставив чарку на масний прилавок, почухав чуба. — Ти б краще дав мені шматок в’яленого м’яса заморити черв’ячка. На голодний шлунок не побіжиш, і нам би треба підживитись, перш ніж закрутиться веремія. — Він подав туркові гармонію. — Прибережи, щоб потім погуляти.

15

Новини, принесені Педро Циганом, підтвердив і лист учительки Антонії, що його вона передала через свого учня Лазиньйо, сина начальника станції Далво. Привчений доставляти листи й телеграми полковникові Боавентурі Андраде на фазенду Аталая, хлопець, охляп на віслюку, прискакав поперед жагунсо, так що вистачило часу вжити необхідних заходів. Заходів термінових і не завжди легких.

Нелегко було переконати негра Еспіридіана поїхати на фазенду Винозоре, але почуття дружби до Натаріо переважило: він вирушив на прохання товариша й бойового соратника охороняти його дружину та дітей; нехай друг боронить Велику Пастку із спокійним серцем. Хоч спершу негр навіть образився.

— На плантацію? Ти що, Натаріо? Поїхати звідси в

Відгуки про книгу Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: