Vivat Academia! - Любов Базь

Стулки брами, майже зачинені, розчахнулися широко — біжи не хочу.

Але за мить до того, як відбулося відштовхування, Воля кинулася до Західа і прикрила його собою.

— Воле! — щойно замовкнувши, Ляна відшукала поглядом Волю — ошелешену, налякану, зі сльозами на очах.

Захід стояв у Волі за спиною, спіймавши її шию у ліктьове захоплення. Потвора прикривалася дівчиною. А прикриватися справді було варто — Талія вже твердо стояла на ногах і виглядала страшенно лютою. Ляні здалося навіть, що звідкись повіяло холодним вітерцем.

— Ваша карта бита, — голосно сказала істота, котра колись була Західом. — Спробуйте тільки ступити за браму — і я скручу їй в’язи.

Навколо підводились істоти.

— Брама зачиняється, — неголосно сказала Ела. — Ляно… що б ти не вирішила, ми з тобою.

Талія на мить похилила голову, погоджуючись зі словами Ели.

— Воле, ноги! — перезирнувшись з подругами, гукнула Ляна.

Воля опустила вії. Нажахана, вибита з колії, вона все ж несла на собі відбиток Ляниних Слів. Ці Слова діяли швидше за переполохану свідомість.

Воля з усієї сили наступила на Західові на босу ногу.

Потвора відволіклася. Невідомо, чи справді колишньому Західові було боляче, але Волю від несподіванки він відпустив. Точніше, ослабив залізну хватку — а цього цілком вистачило, аби дівчина вирвалася.

— Таліє, тепер! — Ляна відштовхнула Елу — та опинилася на лінії вогню, — а заразом і сама подалася ближче до драми.

Талія розкрила широкі крила, глибоко вдихнула: блиснули чорні очі.

Каміння найближчих до Західа будинків стало розлітатися. Потвора сахнулася назад, але отримала кілька пір’їн Талії у ноги. Завивши, Захід потягнувся руками до власного горла і почав несамовито його дряпати.

— Ляно! — Воля простягнула Ляні руку. Та піймала її холодні пальці у долоню:

— Біжімо!

Елі і Талії не треба було повторювати двічі. Перша ще й руки підняла угору, роблячи ними такий жест, наче щось розсувала. Це давалося Елі з видимою важкістю.

Брама, здогадалася Ляна. Вона намагається затримати для нас браму.

Незважаючи на зусилля, що їх докладала Ела, бігла вона так само прудко. Талія узагалі давно всіх випередила і тепер чекала по той бік брами, приготувавши крила для останньої атаки.

Швидше, подумала Ляна. Ще швидше. Будь ласка.

Рука Волі у її руці смикнулася, а потім дівчина впала на асфальт.

— Воле! — Ляна зупинилася. За інерцією вона пробігла ще кілька метрів — сама. Але кидати Волю тут не годилося.

Тож Ляна розвернулася і пішла назад, уперше безпосередньо порушивши заборону на не-обертання.

Далеко дівчина не пройшла. У правиці спалахнув невимовний біль — Ляна не втримала стогін. Зціпивши зуби так, ніби на неї чекав бій не на життя, а на смерть, дівчина впала навколішки.

— Ноги, — прошепотіла Воля. — Вони мені не підкорюються. Це… північ. Ляно… ти… Озерна Діва. Озерна Діва — це ти!

— Підводься! — несамовито крикнула Ляна. — Чуєш мене?! Підводься!

Сама вона підвестися не могла. Надто боляче. Страшно. Згорнутися б клубочком, лягти, і щоб тебе ніхто не торкався. Ніколи.

Але поруч із нею була Воля. Ще слабша за Ляну.

Воля потребувала її допомоги, і Ляна не могла її покинути. Зрадити. Адже Воля, яка начебто недолюблювала її, виявилася вірною подругою. Хай вона була слабкою, та поруч із нею Ляна почувалася в рази сильнішою.

Ляні здалося, що вона не встала навіть — її щось підкинуло.

— Воле, — Ляна підійшла до подруги, подала їй руку, — підводься. Я прошу тебе.

— Ви, капустяні голови! — почувся напружений голос Ели. Вона вже теж була за брамою. — Стулки зараз зійдуться, досить телячих ніжностей!

— Воле! — Ляна вимагала.

— Вибач, — розгублено сказала Воля, — я не можу.

— Тоді я тебе понесу, — не розтискаючи зубів, що погано впливало на її дикцію, Ляна присіла навпочіпки. — Забирайся мені на спину. У тебе ж руки не віднялися?!

— Ні, але…

— Швидше!

Воля повільно обхопила Ляну за шию. Руки у неї були — як лід. Такі самі холодні. Здалося Ляні, чи очі Волі насправді потемнішали? Не час думати про це.

Ляна спробувала підтримати Волю під стегна, але правиця тільки конвульсивно смикалася. Однієї ж руки було недостатньо.

«Нічого, — подумала Ляна, — відстань зовсім маленька. Якось пройдемо».

Їй і справді вдалося пройти кілька кроків. Ноги запліталися, Воля була неймовірно важкою. Занадто. Варто було поспішати, істоти на п’яти наступали, а брама ось-ось мала зачинитися.

— Ти, дурепо! — Судячи з тупотіння, Ела кинулася Ляні на допомогу.

— Пригніться! — і собі гукнула Талія. Пригнутися було ще тою спокусою — Ляна ледве не впала, але Воля допомагала їй, як могла, і дівчина якось втрималася на ногах. Металеве пір’я мазнуло її по волоссю, боляче його рвонувши: Ляна засичала, а позаду неї падали з криками істоти.

— Сюди! — Ела, що пригнулася набагато легше і нижче, стисла Лянине плече. — Давай, допоможу… Разом дотягнемо.

Пальці правої руки Ляни недоладно розчепірилися, та дівчині все ж вдалося передати Елі Волю. Удвох справа пішла швидше і краще. До брами лишалося кілька кроків, відстань між стулками ще й досі була відносно безпечною — три метри, дівчата мали встигнути…

Але тут хтось ухопив Ляну за ногу.

Дівчина опустила погляд. Певно, те саме зробила і Воля, бо наступної миті з її вуст зірвалося:

— Захід…

Потворою, котра тримала Ляну, направду виявився Захід. Тільки на Західа він уже мало скидався — скривавлений, чорноокий, із роззявленим ротом. З кутиків його губів тягнулася слина.

— Озерна… відьма, — навіть не сказав, а прохлюпав Захід і вп’явся зубами Ляні у литку. Незважаючи на те, що ноги дівчини були прикриті цупкою тканиною штанів, зуби Західа дістали глибоко. Вони стали набагато гострішими, аніж бувають у людей зазвичай.

Ляна скрикнула. Відраза — ось що змусило її закричати. Біль дівчина відчула далеко не одразу.

Захід смикнув її за ногу, і Ляна втратила рівновагу, гепнувшись на асфальт. Поруч з нею впала Воля — Ела сама не спромоглася її втримати.

Чіпляючись руками за одяг Ляни, Захід спробував вилізти на неї, але отримав удар обома кулаками в обличчя. Почувся неприємний хруст. Не бажаючи бачити, що там відбулося із потворою, Ляна скочила на ноги. Одна з них озвалася гострим болем, але стояти дівчина могла. Ушкодження виявилося досить несерйозним — штани захистили. Тим часом Ела встигла підвести Волю, проте до дівчат підступали нові істоти, а отвір між стулками був не більше метра.

— Йдемо. — Ляна поспішила підтримати Волю з іншого боку. — Ми встигнемо… всти…

Відкинений Ляною Захід із неймовірною швидкістю кинувся до Волі. Підвестися він не міг, так само, як вона, та це його не