Vivat Academia! - Любов Базь

Ляна підвела брови.

* * *

Дитячий садок справді виглядав місцем безпечним. Мав міцні важкезні двері, металеві із зовнішнього боку, до того ж, над дверима висів оберіг.

— Як дивно, — зауважила Ела, роздивляючись оберіг. — Не знала, що в Чорному Секторі лишилися такі речі. Тут без сили Вищого не обійшлося…

— А двері відчинені. — Талія, яка викликалася йти першою, потягла за ручку. Відчинити двері, судячи з Таліїного виразу обличчя, було не дуже легко, а проте, крім їхньої ваги, ніщо не ставало на заваді.

— Звичайно, відчинені, — сказав Антін. — Ті, хто намагався втекти звідси, лишили їх так. Все одно істоти б сюди не зайшли — через оберіг.

— Він дуже потужний, — схвильовано підхопила Ела, — цей оберіг. Мав би у храмі Вищого зберігатися… Чому тут?

— Тому що тут переховувалися останні люди в Чорному Секторі. — Антін підійшов до дверей, допоміг Талії тримати їх. — Заходьте.

— Останні люди? — перепитала Віра. Антін махнув рукою:

— Потім.

Ляна подумала, що, мабуть, тому дитсадок і виходить на шлях. Як вона тепер розуміла, маршрути для практичних пролягали у найбільш безпечних місцях — якщо слово «безпечний» можна вжити стосовно Чорного Сектору. У певні місцини істоти вважали за краще не потикатися. Викладачі просто не могли цього не помітити. Відповідно і розробили шляхи для груп.

— Я перша, — передовіривши двері Антіну, Талія випередила Елу, яка вже намірилася заходити. — Хто знає, що там…

Талія замовкла на півслові. Завмерши на порозі дитсадку, вона стояла нерухомо, ніби щось її не пускало. Витягнувши руки, дівчина обережно торкнулася незримої перешкоди і сахнулася, наче від болю.

— Будьте обережні, — порадила, — тут бар’єр.

— Дай-но мені спробувати, — Ела відтіснила Талію і легко переступила поріг. — Нема ніякого бар’єру.

Антін чемно відкашлявся.

— Трансформація, — нагадав. Талія похмуро подивилася на нього:

— Що?

Антін провів пальцями по власному обличчю, натякаючи на захисні візерунки і нелюдські чорні очі Талії.

— Схоже, оберіг сприймає тебе як істоту, — насмішкувато підсумувала Ела.

Доки вони розбиралися, Віра неголосно сказала Ляні:

— Я мушу тебе оглянути. Ти поранена.

Це була правда. В силу своєї спеціалізації — тілесне та духовне зцілення — Віра краще розуміла фізичний і психічний стан інших людей, ніж вони самі. Цим можна було пояснити те, що біля брами вона перша підставила Ляні плече і майже на собі дотягла дівчину до дитсадку, поки Талія виглядала істот навколо, а Ела фліртувала з Антіном.

Ляна похитала головою:

— Ні, дякую. Нічого серйозного.

— Годі з себе круту корчити, — безапеляційно сказала Віра. — Ти виглядаєш набагато гірше за своїх подруженьок. Елу я знаю — ця і в пеклі свого Вищого вціліє. Талію захистив обладунок. А ти… Таке враження, що тебе прачки замість білизни викручували.

— Елегантне порівняння, — посміхнулася Ляна. Вона добре знала тактику Віри: як справжня цілителька, та до кожного потенційного пацієнта мала свій підхід. На когось кричала, аж надривалася, з кимось була — хоч до рани прикладай. До другої категорії найчастіше потрапляли хлопці, особливо симпатичні. Втім, ніжна на перший погляд Віра мала сталеве серце. Порозумітися з кожним могла, в душу нікого не пускала. В цьому Ляна і Віра були схожі, може, тому Ляні цілителька подобалася… чи не єдиній з дівчат їхнього потоку.

Айрен Купер, наприклад, вважала Віру соромом всього курсу. А все через викидень, який трапився у Віри, щойно вона вступила до Академії. Віра тоді тяжко хворіла — себе саму вона зцілити не могла і в лікарню лягати відмовилася. Занадто часто люди звідти не поверталися. Казали, до дві тисячі дванадцятого було не так.

Тоді, кілька років тому, Ляна, достоту не знаючи, хто така Віра, але почувши від когось про її хворобу, вирішила навідатися до однокурсниці після занять. Ляні, на відміну від більшості спудеїв, не було до кого повертатися. Це вже на третьому курсі Рися подарувала їй Пухнасту, а тоді Ляна навіть подруг не мала і почувалася страшенно невпевнено. Те, що вона ні аза не пам’ятала зі свого минулого, окрім загальновідомих фактів, пожежі і власних творчих планів, не було чимось надзвичайним. У Місті і не таке траплялося час від часу, нікого це не обходило. Маєш здібності, гідні спудейки? От і добре, вчися. Особливої уваги Ляні ніхто приділяти не збирався. Вона мала сама навчитися жити в цьому невідомому їй світі, сама створити зв’язки з іншими людьми.

Віра стала першою спробою — і першою поразкою.

Ляна і досі пам’ятала своє заціпеніння після візитів до неї. Коли дівчина вперше прийшла до Віри, то довго стояла біля дверей її кімнати. Вагалася, боялася постукати. Зрештою, двері відчинилися самі — від протягу, і Ляна, розуміючи, що більше зволікати не можна, вторглася у чужий простір.

— Привіт, — сказала, зайшовши у Вірину кімнату.

Хазяйку вона побачила одразу. Віра стовбичила біля відчиненого вікна і курила. У кімнаті було холодно і гостро пахло цигарковим димом. Ляна мимоволі зіщулилася. Йшов другий місяць осені, і вікна у коридорах гуртожитку дедалі частіше стали зачиняти, а отже, дівчина не стала надто тепло одягатися. Навіть куртку не накинула.

На Вірі ж була тільки коротка чорна сукня із занадто довгими рукавами і широким викотом. Стоячи босими ногами на голій підлозі, Віра тримала у руці запалену цигарку, час від часу затягуючись, і навіть не обернулася на голос Ляни.

— Тобі не холодно? — причинивши двері, поцікавилася Ляна. Чорна сукня висіла на Вірі так, наче була їй завелика, у викоті було видко бліде оголене плече, вкрите сиротами. На столі неподалік від вікна стояла попільничка, забита недопалками; поруч лежала майже порожня пачка цигарок відомої марки «Самець».

Віра пхикнула і нарешті повернулася до Ляни. Від різкого руху з цигарки зірвався стовпчик попелу і впав просто на підлогу, яка і так чистотою не вирізнялася.

— А тобі-то що? Тебе хтось сюди кликав?

— Ні, але… — Ляна згадала про пиріг, який сьогодні чесно намагалася спалити у спільній кухні. — Я тобі дещо принесла.

— І що саме? — Віра схилила голову набік. Очі у неї були світло-зелені. Ляна нещодавно бачила у котроїсь однокурсниці браслет такого кольору — нефритовий, мабуть. — Може, мої улюблені туфлі? Їх якась гнида з наших моралісток порізала ножицями. Чи це ти і була?

— Ні, я… — Ляна не встигла доказати. Викинувши недопалок у вікно, Віра раптом подалася назад — так швидко, що Ляна не встигла простежити за її рухами. Ось Віра стоїть навпроти неї — коротке темне волосся, худорлява фігура, очі, які палають, наче у лихоманці, — і ось уже