Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

— Ми дуже тішимося зацікавленням Його Світлости, — вклонився інженер Яґо.

Пан Ур’яш зміряв його вже серйозним поглядом.

— Та-ак, — зітхнув він. — Не сумніваюся. — Він прогнав коротким жестом директора, який щось торочив йому з-за ліктя. — Господин Ґерославський, можна вас на хвилинку. — Він відійшов у кут, поклав руки на гарячі кахлі.

— Я власне сам маю до вас справу, — відізвалося.

— О?

Відтак лаконічно оповілося йому про клопоти із жандармерією у Зимному Ніколаєвську й про те, що охранка цькує знайомих батька.

Не можна сказати, щоб він явно здивувався.

— Дурні, всі вони дурні, — бурмотів він, сперши до печі чоло із потужними округлостями під білявими кучерями. — Ви ж бачите, мусите бачити. — Втім він хитро глянув. — Будете дотримуватися угоди з Его Сиятельством, як би кості не лягли!

— Але скажіть уже ясно, господин Ур’яш! — кинулося роздратовано, бо не моглося втямити, чому так важко відчитати цю правду, так, ніби хтось раптом спеціально огортав розум серпанком напівоблуди.

— Відлига в Європі, Зима в Сибіру. Ви дали слово!

— Слово? — відповілося поволі.

— Пам’ятайте: тільки Шульц при владі може запевнити безпеку вам і вашому фатерові. Тіґрій Етматов і його люди вірні мені — вони будуть вірними й вам. Розумієте? Его Сиятельство, може, й не вірить у замороження Історії, але я…

— Але, — що відбувається? Хто розсилає довкола мене поліцію? — підступилося ще ближче. — Побєдоносцев? — шепнулося на видиху.

— Дýрні, дýрні, дýрні, — тихо торочив у бік печі пан Ур’яш. — Якби він конче не мусив, то Імператор не призначив би генерал-губернатором таку людину, як Шульц, тобто метку, амбітну, самостійно мислячу — характерну! — Нездоровий рум’янець уже давно спалахнув у нього на обличчі, він урешті відклеївся від печі. — Адже в цьому найсильніше проявляється принцип верховенства в самодержавній країні: той безпечно залишається при владі, приділеній йому згори, хто є дурнем, пане Ґерославський, хто є дурнем, бо становить тоді тим менший ризик для автократа. Котрий живе в постійному страху, — прошепотів він, — перед кожним, кому був змушений відступити бодай дещицю своєї абсолютної влади.

Утім зовсім не здивували ці антидержавні слова з уст чиновника Канцелярії генерал-губернатора. Попри все, після тьмідини, мусилося уже більше тієї єдиноістини пізнати, аніж зумілося її в словах — у мові другого сорту — виплюнути в матеріальний світ.

— Тож самі бачите, — сказалося з ноткою сарказму в стишеному голосі, — виходом є тільки влада Історії. А ніякої не людини й не людських спільнот. — Піднеслося і впустилося коцюбу; вона задзеленчала об дверцята печі. — Чи існує несправедлива сила земного тяжіння? Чи є підла астрономія? Недобросовісна математика?

— Так, я знаю, Алєксандр Алєксандровіч надіслав губернаторові обширного листа… Але на даний момент, — Францішек Марковіч озирнувся на Теслу, — у даний момент уваги вимагають інші справи. — Він прочистив носа, що пролунало, як зітхання коня. — Тесла послухає, якщо ви його попросите?

— Про що?

— А ви думаєте, навіщо я сюди припхався? Життя йому рятувати.

— То Его Сиятельство більше не ручаються перед Імператором за безпеку доктора Тесли?

Пан Ур’яш тільки пирхнув.

— Що ж, спробувати варто, бодай задля душевного спокою. Ви часто в нього буваєте?

Подумалося про помпу Котарбінського, приховану в печі. Чи так не буде простіше? (Нарешті оригінальна думка в замороженій голові!)

— Скажіть вашим тунґусам і кому слід у Ящику, щоб запряги й усе обладнання збирали тут, в Обсерваторії.

— Ви не хочете показуватися у Цитаделі?

— І ці карти, які ви мені обіцяли…

— Так, уже, уже, день або два — якби ви знали, скільки в мене зараз клопотів!

— Це важливо, в іншому разі я не вирахую, де батько…

— Так, так, так! — прогарчав він. — Мене теж не тішить перспектива війни й розколу! — Ур’яш зітхнув. — Вибачте. Тож він вас не послухає, так? Докторе Тесло! Дозвольте!

Поїхалося на роботу. Було вже близько другої, проте й далі шаленіла люта сніговиця, замикаючи людину у вирі білого савану на два кроки в діаметрі, тож справді не зрозумілося, що міг Чинґіз Щекєльніков мати на увазі, раптом вигукнувши з-за коміра на платформі Мармеладницы: — Він стежить за вами! — У підоймі Дзиґарової Вежі намагалося його розпитати, але, звичайно ж, жодного конкретного опису він дати не міг. Можливо, що його піддурила скороминуща гра світіні, переможна символіка необхідности, — адже вікна, заліплені обмерзлим снігом, світилися усі пéрлово, й навіть стіни злегка блищали, чого ніколи раніше не спостерігалося. Велике й чорне-найчорніше Сияние насувалося на Край Лютих.

Тож інженер Іртейм також і всередині Лабораторії не знімав мороскляних окулярів. Годі було прочитати вираз його очей, чи криво він позирав, коли, покликавши жестом з-понад шаф, сказав серйозно:

— Янголи вами опікуються, пане Бенедикте.

— Справді?

Він втиснув у руку згорнуту бумажку.

— Завтра о восьмій вечора. Вона пам’ятає Філіпа Ґерославського, брат, мабуть, розповідав їй про свою роботу. Вона поговорить з вами.

Прочиталося адресу. Перехрестя Амурської, неподалік Цветистой.

— Дякую.

Рубцями від пальців інженер почухав рубці на обличчі.

— Ви чули плітки?

— Які?

— Що писали в газетах, як сонные рабы тепер божеволіють. Начебто пхаються до Транссибу. Як пацюки. Ходять чутки про війну, але не з Японією.

— Це через Сяйва, пане Генрику, ви самі казали: під Сяйвом завжди так.

— У конторах Круппа, — вказав він великим пальцем на підлогу, — зранку паніка, Herr Direktor велів скуповувати сировину за будь-яку ціну.

— Мгм, у Цитаделі також тривожно. — Закурилося цигарку, подумалося. — Що ви про це думаєте?

— Побєдоносцев усерйоз погризся з Шульцом?

— Мгм. Ні, не це.

— Китайці?

— Я також читав про нові антиманджурські повстання. Але китайська народна партія щонайбільше зможе побрикатися на півдні, поза Кригою. Крига, Крига тримає, пане Генрику, що тут може змінитися?

Вийшлося перед сьомою, щоб встигнути до Раппапорта. Лєокадія Ґвуждж там більше не працювала, але все одно мусилося придбати одяг (на кілька розмірів більший, бо він збіжиться від морозу й вологи) й усе спорядження на подорож у серце Зими. Запакувалося усе це назад до саней, із саквами, торбами й найгроміздкішим