Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
Волосся Брюн вилося неспокійними хвилями. Волосся Гільди спадало рівними пасмами. Брюн видавалась ледь нижчою, та її обличчя мало доросліший і серйозніший вигляд. Світло-срібні очі зустрілися з очима нової студентки і тут же розширились, наче їм обом водночас відкрилося щось якнайменш очікуване. Рен за мить зрозуміла, що вони обмінюються думками, і не могла проникнути в їхню розмову, проте не минуло й хвилини, як Гільда затулила рот руками і з її очей потекли сльози.
— Рендалл Савітрі, — продзвеніла примара, не відриваючи погляду від Гільдиного обличчя, — я думаю, ти принесла мені найбільшу радість, яка тільки може існувати.
— Ти знаєш її? Я правильно здогадалась? — спитала Рен, затамувавши подих.
Брюн повільно кивнула.
— Я не знаю її в тому розумінні, в якому знайомляться між собою двоє людей. Бо вона — друга половина моєї душі. Тож я
знаю ]]> її як саму себе.— І тепер ти зможеш стати колишньою?..
Кучері Брюн розлетілись від того, як швидко вона хитала головою.
— Ні-ні, навряд чи. Я досі примара, а Гільда вже пройшла коло і переродилася…
— Мені байдуже! — раптом шепнула крізь сльози нова студентка. — Стільки років! Порожнеча, провали в пам’яті, невідомі Ньєрди, незнайомі імена, уривки спогадів, лікарі, лікарі, лікарі… І ось — це правда. Ти — правда, — вона обійняла себе за плечі. — Тільки не залишай мене зараз!
— О, певна річ, не залишу, сестричко, — Брюн легко пурхнула вище за Гільду та обвила її руками, не торкаючись, аби нагадувати собі, що вже не має тіла і не може розділити жодного дотику.
* * *Незабаром по тому, як віддзвеніли зимові свята, Аматерасу скликала збори викладачів і оголосила, що з таким станом речей Академії — постійні атаки аномалій не припинялися — необхідна нова Тріада, аби її сила стала на шляху загроз. Мовляв, щойно найсильніші боги створять свої світи якнайближче до Академії, це стане підтримкою для неї також і краще розподілить баланс сил, суміш яких у цих стінах зашкалює. Тож викладачі вирішили провести випускний іспит для кандидатів навесні, а тоді й визначитися, хто ввійде до найвищої трійці.
Аматерасу наполягла на тому, що, крім Адіті Агні, Енліля та Закса Нортона, їм потрібні ще кілька кандидатів, бо вона б не хотіла, аби Зірка покидала ці стіни. Здається, Зірку ці слова застали зненацька, та вона, звична коритися наказам директорки, промовчала. Натомість розбіглися чутки, що Аматерасу задумала покинути Академію, шукає собі заміну і тому така виснажена, роздратована та геть хвора на вигляд. Але сама очільниця не підтверджувала жодних чуток.
Новина про випуск, здавалося, вбила Закса на місці. А Рен з усією повнотою відчула, як тікає її час виростити його мрію. Сила мрієрости — хоч скільки дівчина силкувалася її практикувати — ледь-ледь почала озиватися. Її все ще глушила кров у ніч смерті Бентен.
А він же, Зак, якщо складе випускні іспити навесні, то хто-зна, коли побачиться з нею знову: нехай між новоствореними світами зв’язки й пробиваються, та ніхто з випускників ще не може навідувати Академію. У глибині душі Рен думала, що Заків смуток спричинений цією невідомістю попереду, проте за кілька днів після новин про Тріаду він повідомив їй, що це не так.
— Я повинен устигнути зі своїми пошуками до випуску. А не маю уявлення, куди рухатися, — Зак занурив обидві руки у волосся. — А час, щоб його, не чекатиме.
— Давай, може, залучимо інших. — Дівчина погладила його по спині.
Їй шалено захотілося, щоб Зак заявив щось на кшталт: «Припини, Савітрі! Я чудово впораюся самостійно, бо це ж великий я!» Але він потупився і вивчав візерунки на підлозі.
— Кого залучимо? Ніхто більше не здатний мандрувати між світами, Рендалл. А я сам, як ти розумієш, не встигну зазирнути в кожну шпарину. Тільки не дивись оцим співчутливим поглядом. Не хочу, аби ти запам’ятала мене таким.
— А ти не говори так, наче збираєшся кудись іти, — хмикнула дівчина й спробувала віджартуватись: — І — о ні, я запам’ятаю тебе як нестерпну, нахабну і мою улюблену божественну заразу.
— Мушу зауважити: це не зовсім те, чого б я хотів.
— Ця людина, яку ти шукаєш, — нагадала Рен. — Я її знаю?
— Ні. Та вона колись навідувалася до Академії.
— Як її звуть?
Закс подивився важким поглядом за вікно і мовив тихо, наче слова розтинали йому горло.
— Ґайя.
Смакуючи ім’я, Рен намагалася згадати, де чула його раніше, бо ж чула, достеменно, і то не раз — але зараз спогади вислизали з думок. Натомість дівчина відчула, як її безжурний супутник Хамсін зворухнувся, і його руки — незримі ще, але вже теплі — зімкнулися довкола неї.
«Ти забула, моя богине..» — прошепотів вітер їй у ліве вухо, цілуючи його під мочкою. «Та я нагадаю тобі…» — видихнув він у праве, і дотик вітру пробігся по її конспектах і видобув з одного рекламну брошуру, яка повідомляла, що «в «Меделін» — найкращі коктейлі до свят!» Один із трьох дарів Історика. Жоден із них ще не став у пригоді, але ось цей — Рен пригадувала достеменно — таємничий чоловік радив використати в момент, коли вона опиниться перед стіною. І лише мандрівник — Зак — зможе привести її туди.
— Якось ти казав, що поруч зі мною відчуваєш наближення перемоги. Тож не питай і просто повір: сьогодні нам необхідно потрапити в «Меделін». Це в іншому світі. Зможеш? — Рен тицьнула хлопцеві під носа брошуру з адресою.
Червоні очі блимнули зі здивуванням, але тоді Зак смикнув плечима, хлопцева рука зімкнулася на зап’ясті Рен і вже шарпала її у вир нової мандрівки.
* * *Вони прибули, як звично, в лютий снігопад. Різка зміна температури примусила Рен зіщулитись — светр і темні джинси раптом виявилися напрочуд тонкими, а найменший порив вітру пробирав до кісток.