Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

— Ніхто не здатний обдурити хранителів найдавнішої мудрості, о великий Граде Богів, — найсмиреннішим своїм тоном мовила Аматерасу.

Проте тут дзвін розлігся в повітрі, й одна з фігур, чиє обличчя приховувала біла вуаль, вийшла наперед.

— Він тут, — мовила Сансара. — Тепер я чую його чітко, як ніколи. А це означає, що ви обдурили нас. І ось кара прийшла: ви всі помрете. Першим згорить грішник, котрий зневажив усі закони й тікав від справедливої покари надто довго. Амоне Діонісе, настав час відповісти за свій злочин. Ходи до мене, — останні слова Сансари звучали, мовби поклик до любого коханця.

Білі плями заворушились у свідомості Рен. І стерлись, оголюючи правду.

Вона вже приходила сюди, велика й милостива. «Мені потрібен Діоніс», — ось що вона сказала минулого разу.

Амон Діоніс.

Амон Діоніс, хто ж іще.

Амон усі прокляття на його голову Діоніс.

Чому раніше цього спогаду не було? Чому ні вона, ні інші студенти не знали, що Стовпи прийшли по Амона? Чому Амон мовчав про це завжди і вдавав, що нічого не трапилося? Рен гірко всміхнулась, розуміючи, що чергове знущання з її пам’яті, очевидно, викривило ці спогади, але зараз був явно не той момент, щоб заглиблюватись у деталі…

Аура Аматерасу сповнилася напруги, хоч директорка досі замітала косами землю в шанобливому поклоні, котрий мав тішити самолюбство гостей.

— Великі й милостиві Хранителі знають, як важливо для нас оберігати кожного студента…

— Що ти хочеш зробити, Аматерасу, перша Зірко Академії? — шепнув один з новоприбулих. — Думаєш викупити своє життя цими облудними словами?

— Ні, о велике Древо Десяти, — Аматерасу почала розгинатися з поклону, і маска покори спадала з її красивого лиця. — Та наші зірки варті майбутнього. Ніхто з присутніх тут не знав, що грішник — Діоніс. Ніхто не знав, що він ховається в наших стінах і в чому полягає його гріх. Ніхто, крім мене. Тому я згодна прийняти покару за те, що сховала його і приховала це від інших.

Стовпи мовчали кілька секунд, і за цей час Рен відчула себе скам’янілою під їхніми поглядами.

— Ми милостиві, — почала Сансара. — Тож подаруємо вам порятунок за чесне зізнання. Якщо видасте нам Амона Діоніса на заході сонця, тоді Великі Стовпи подарують життя кожному десятому студентові та всім кандидатам у Тріаду, які необхідні для виживання Академії. Це великий дар, директорко. Якщо ж ви вирішите знехтувати нашою милістю і переховуватимете грішника, тоді ніхто не виживе в Академії цієї ночі. Задля того, щоб відмежувати студентів від вашого згубного впливу та дати їм прийняти правильне рішення, жоден викладач не повинен брати участі в передачі Діоніса цього вечора. Про це подбає моя сила. І знайте: я чую грішника тут, тож якщо він спробує втекти — почую це теж.

— Дякуємо за вашу доброту, — відповіла Аматерасу з бездоганною ввічливістю. — Смиренно просимо дати час, щоб відшукати грішника й передати його для справедливого суду.

— Хай буде так. Час пішов, — прогримів голос того, кого директорка назвала Градом Богів.

Стовпи зникли, проте аура їхньої сили впала згори і, мов ударна хвиля, розтеклася в обважнілому повітрі.

Колесо Долі Сансара Іґґдрасіль. Град Богів Асґард Тіамат. Древо Десяти Олімпус Сефірот. Гора Вічності Вальгалла Меру. Імена, знайомі з підручників та лекцій, тепер гуготіли в голові неперервним потоком.

Час до заходу сонця тікав стрімко. По тому, як Стовпи виголосили свій вирок і зникли, студенти спершу зберігали глибоку мовчанку й не ворушились, а тоді всі одночасно вибухнули схвильованими розмовами. Аматерасу наказала нікому не покидати будівлю головного корпусу, а викладачів зібрала в себе.

— Думаю, нам є про що поговорити з Діонісом, — сказав Ньєрд, коли вони опинилися в коридорах Академії, переповнених студентами.

— На голову не налазить: Ама змусила всіх забути про це! Минулий прихід Сансари був через Діоніса!.. Вона щось вигадала і його не віддасть, — спохмурніла Нікта. — Не віддасть же!

— Піду до директорки, — прошелестів Ньєрд.

У повітрі довкола тремтіло збудження, а не страх. Рен відчувала, що стояти, схилившись у поклоні перед Стовпами, було набагато страшніше, ніж готуватись до вечірньої зустрічі з ними. Навіть якщо на перемогу нема надії. Це відчуття було неочікуваним, проте правильним.

«Хамсіне, знайди Амона!» — наказала Рен вітрові, який лоскотав її плечі, проте в цьому не було потреби. Діоніс сам наближався до гурту. І були в його рухах така легкість і впевненість, наче зовсім не смерть чекала попереду.

Нікта обхопила Амона руками і заховала обличчя в його помаранчевому светрі.

— Де ти був? — у голосі дівчини прозвучали істеричні ноти, наче всі туманні століття свого хаотичного життя вона шукала саме цього хлопця зі смарагдовими очима й кучерями, чорними, як рідна їй ніч.

— В Аматерасу, — відказав він тихо.

— Вона ж не хоче видати тебе? — Ніктині очі блукали обличчям друга в пошуках відповідей.

— Ти маєш що розповісти, — Ньєрд загрозливо виступив уперед, наче намірявся вдарити одногрупника. — А ми маємо право знати, за що нас усіх планують убити. Уже вдруге, як виявилося.

— Так, — Амон поклав руки на плечі Нікти й рішуче відсторонив її. — Ходімо кудись сядемо. І я розповім вам усе, що зараз важить.

— Мене звуть Діонісом, — мовив Амон. Важкі штори закривали вікна, і красиве обличчя бога вина підсвічували лиш енергетичні сфери, якими він бавився, запалюючи їх у долонях. — Теренс Діоніс — перше ім’я моє. Бог-п’яниця, бог розваг, бог-винороб. Якщо починати спочатку, то… Народився в заможній родині. Природно, був упевнений у своїй вищості ще до того, як згадав про божественну історію, — Амон опустив голову і продовжив тихше: — Світ, де я жив, переповнювали магія та дивовижні сили. Я з дитинства товаришував з вітрами,