Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

з духами землі й небес, — Амонів погляд став замріяним. — Уявіть безкраї поля. Безкра-аї поля, — він розкинув руки, — сонце торкається обрію — криваво-червоне і величезне, наче от-от розіб’ється. Лози в’ються, мов живі, і їхнє листя просвітлює проти сонця, а грона такі важкі, ніби торкнись — і відгукнуться глухим дзвоном, у якому переливається пісня дощу і неба, пісня першого танцю і свята врожаю, тремтіння зимових ночей і хлюпіт рівчаків, де русалки полощуть свої коси… — Хлопець замовк і втягнув повітря носом. — То був недарма світ див: виявилось, що сусіди наші — Колиски Стовпів, де спочивають душі. Від них усе довкола тихцем змінювалося — як кола по воді йдуть від кинутого каменя… Я був щасливцем — познайомився зі Стовпами. Мене зустріла Сансара. То була чергова її примха: знайти смертного і розважитись. Але — ось вам іронія — я виявився не простим смертним. І більше, я порушив закон: забрав собі ще одну душу, яка до того спала.

— Амон. Ти забрав із Колиски душу Амона! — здогадалася Рен.

— Так, — хлопець посміхнувся криво. — Амон-Ра, величний сонячний бог, попросив мене про допомогу, і я, як бовдур останній, погодився. Він дав мені свою силу, а я натомість підписався на найбільшу авантюру у своєму житті.

Закс заусміхався ширше.

— Щойно ми з Амоном домовилися, я втік з дому. Я тікав крізь різні світи — з допомогою своїх друзів-вітрів і унікальних навичок, — вів далі Амон, клацаючи пальцями. — І врешті потрапив до Академії, сподіваючись, що тут, серед безлічі божественних душ, мене не помітять Стовпи, що, безумовно прагнули моєї загибелі на той момент. Але коли ліміти почали знімати, то сили Діоніса й Амона засяяли, наче маяк. Я не міг покинути Академію, і Сансара знайшла мене…

— І вирішила принагідно знищити нас, — перебив Закс, повільно киваючи. — А я все думав, де бракує шматочків для цілісної картини. Коли це закінчиться, я планую натерти твою пику на дрібній тертці, щоб знав, як підставляти всіх. Але поки що треба вирішити, як розгребти ситуацію з найменшими втратами. Я так розумію, Ама тебе не видасть, так?

— Так, — погодився Амон. — Вона налаштована дуже рішуче.

— Налаштована на що? — поцікавилась Діке, розсуваючи штори.

— Померти. Вона зробить усе, щоби врятувати нас і померти. Ми з Аматерасу обговорили все. Ми зможемо перемогти. Якщо мій ризик виправдає себе.

— Ох, Діонісе, як добре, що я не одна, через кого на Академію точать зуби! — просяяла Нікта.

Амон знервовано провів пальцями по волоссю.

— Я мав задумку, як відвернути катастрофу з минулого, щоб виправдатись перед Стовпами за свій учинок. Дурний був задум, але так вийшло, що мій шанс використали інші. Ті, хто нічого не знав. Рен і Енліль, — хлопець тихо зітхнув, переводячи погляд на дівчину. — Ще дещо, про що ти повинна дізнатися зараз: Стовпи змогли прийти в Академію, бо ти відправилась у минуле з кандидатом до Тріади. Це й створило парадокс-лазівку. Я наївно вважав, що ця мандрівка не вплине ні на що. Але Ама розвіяла мої здогади.

— Отож вона вплинула, і дуже помітно, — дівчина втягнула повітря носом. Перед очима затанцювали темні кола.

— Мандрівка в минуле? — шелесткий голос Діке приховував краплю здивування. — Та сама, про яку говорила Бентен?..

— Це мав бути я. Мав відправитись у давні часи, зупинити богів, котрі спричинили руйнацію Намиста, і повернутися переможцем. Це мав бути мій «золотий квиток», щоб вимолити прощення у Стовпів і завершити все це, — пояснив хлопець швидко. — Проте я геть не врахував, що змінювати минуле не можна. Тому навіть на краще, що склалось по-іншому. Та поза тим, я підвів Амона і вас усіх.

— Отже, це моя провина, — відсторонено відповіла Рен. — Тепер зрозуміло, що хотіла зробити Бентен. Від чого застерігала Медея. Я

справді ]]> принесу всім загибель.

— Савітрі! — Закс прикрикнув на неї. — Якщо ми зараз почнемо шукати помилки минулого і звинувачувати себе чи одне одного, то краще вже лягти й померти, не чекаючи, доки Стовпи відберуть кожного десятого.

— Згодна. Пропоную витратити час на речі, котрі зараз актуальні, — Діке сплеснула в долоні. — Діонісе, у вас із директоркою є ідеї щодо того, як викрутитись?

— Так. Передусім треба потягти час. Зосередити сили так, щоб студенти змогли вистояти трохи… — Амон схрестив руки на грудях. — Стовпи можуть пригашувати божественні сили, тому найдієвіший варіант — зібрати всю енергію в одну-дві хвилі атаки. Це може якщо не похитнути їх, то принаймні трохи вивести з рівноваги. До того ж вони люблять пафосно побалакати, перед тим як знищувати грішників. Будемо вірити, що це спрацює… Бо якщо ні, то Амон мені не пробачить.

— Я доволі багато читав про душі богів, — відказав Зіґфрід, поправляючи окуляри. — Про злиття душ, які рідко, та все ж трапляються. Сказано, що, коли будь-яка з душ протестує проти цього, йде жорстке відторгнення. Та коли я дивлюся на тебе, то бачу, що Амон і Діоніс не проти товариства одне одного.

— Годі сентиментів. Ти так і не розповів, що саме потрібно зробити, — зауважив Закс.

— Ще не час.

— Амоне… час є

тільки ]]> зараз. Можливо, ми не доживемо до ранку, — втрутилася Рен. — Адіті й Енліль не сильно поступаються Тріадам минулого, які вже чинили спротив. Ми можемо використати їхню силу, і самі теж щось можемо.

— Не забувайте про мене! — озвалась Нікта. — Якщо вивільню хаотичні сили, то не думаю, що Стовпи зможуть зі мною легко розібратися.

— Зможуть, — похитав головою Амон. — Сили Хаосу на них майже не діють, бо вони — втілення гармонії. Я не певен, як це працює, але вони, кохана, це як багато Нікт Ромі — тільки з силами, абсолютно протилежними твоїй.

— Пхе, — дівчина зітхнула. — Хаос існував задовго до Гармонії, я певна, що зможу себе круто проявити!

— Боги Тріади, боги Тріади… — повторив Закс, смикаючи браслет на зап’ясті, а тоді підвів погляд на Рен.

Вона усміхнулася.

— Що, Заку?

— Нічого. Раптово подумав: нас обіцяють знищити, а ти стоїш тут