Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

— Підозрюю, що вони не дуже приємні сусіди? — дівчина несвідомо діткнулася волосся, обітнутого серпом Єріш.

— Ті, хто в тіні, — мов наше дзеркальне відображення. Ми сильно залежимо одні від одних. Є місця, де зв’язок міцніший, — границі. Але насправді студенти з тіньового боку не повинні були до нас потрапити, бо перетнути границю — якщо в тебе нема особливої сили — дорого коштує. За моїм планом, ви жили б спокійно і без здогаду про той бік, як і більшість попередніх випусків. Та мої плани ламаються один за одним.

— Вони прийшли по Сета? — Рен пригадала його дуель із Зіґфрідом, чорноту, яка наповзла наприкінці, й тривогу Нікти, котра Мортову силу визначила як «те, чого тут не має бути».

— Так. Сет мав би опинитися на їхньому боці з самого початку. Але часом трапляються збої — і я зважилася на експеримент. Зарахувати його до нас і поглянути, що з цього вийде. Та коли експеримент завершився невдачею, якій передували численні зриви, Морт надто яскраво заявив про свої сили тут. Його відчули по той бік — і тамтешні студенти прийшли по Сета.

— Студенти? — Рен пригадувала схожу уніформу трійці тіньових.

Аматерасу більше не всміхалася. Її вуста стиснулись, мовби директорка мріяла змовчати і не казати наступних слів:

— Студенти, так. По той бік є

Рен повторила собі це подумки, стараючись охопити значення того, що десь — за тоненькою гранню — є щось достоту схоже на це місце. Схоже і відмінне.

— Вони ж із нами й не спілкувалися ні разу. То звідки нахапалися ненависті? — здивувалася дівчина, ще осмислюючи новину.

— З давнього протистояння, певна річ. Раніше студентів з тіньового боку, які випадково приходили в нашу Академію, проганяли. І вони гинули. Це не робить нам честі, але в ті часи я не була керівницею і не могла нічого вдіяти. Тож тіньові тримають на нас велику образу. Нині директором у них мій брат. Великий бог, з котрим я прийшла в Академію, але мене прийняли як першу жінку-богиню, а його викинули геть. Я багато років вважала його загиблим. Проте потім виявилося, що Цукійомі живий-живісінький, ще й на посаді директора. І жодних сентиментів до нашого боку а чи до мене він не має.

— А якщо студенти з нашого боку випадково потрапляли в тіньову Академію? Їх приймали туди? — Рен передчувала, що й тут ховалося щось нехороше.

Аматерасу спохмурніла.

— Наші студенти, Савітрі, не можуть вижити там довго. Жоден бог з нашого боку не може. Вони просто задихаються від ваги тіні. Є лише кілька студентів, які б могли оселитися за гранню. Думаю, ти вже здогадалася хто… Перша — Нікта Ромі.

— А друга?

— Другий, — виправила директорка. — Амон Діоніс. Унікальна навичка — він може безборонно переходити на той бік. Так сталося, що тінь приваблює душі, в котрих більше темряви. Вони відрізняються від нас, і жодні зустрічі з тамтешніми представниками миром не завершуються.

— А ви не можете домовитися з їхнім директором? Провести переговори, угоду про ненапад укласти? Це ж ваш

Аматерасу хмикнула:

— У мене з ним уже є одна домовленість. Та вони надто дорогі, а мені нічим розплачуватися. Ось і вся історія, Савітрі.

— Ама-мі! — у кабінет влетіла професорка Лакшмі, шаркаючи босими ногами по підлозі. — У нас невеликий Вихор орієнтовно через десять хвилин! Тот уже сповіщає студентів…

— Вихор! — Аматерасу розкинула руки, її довгі рукави заграли барвами свіжої крові та плавленого золота. Утома тут же збігла з блідого обличчя. — Тот молодець, помітив вчасно. Одіна до мене. Аррі поставте у дворі на випадок аномалій. Чергових скасувати. Усім студентам зібратися в аудиторії Керна, там найбільше місця. Хто не встигає — в госпіталь. Керна теж у госпіталь, хай прослідкує там!

— Слухаюся, — Лакшмі тріпнула короткими кучерями і побігла геть.

— Савітрі, не чули, чи що? Вихор іде! — Директорка зручніше вмостилася в кріслі, і над її долонями почали загорятись маленькі білі сфери. Одну з них вона простягла Рен. — Тримайте ось, але не загубіть. Вона розвіює туман.

— Вам допомогти чимось? — із готовністю спитала дівчина.

Проте тут двері розчинились і повз неї пробігли Енліль з Адіті. Вони, не питаючи нічого, схопили кожен по кілька жаских сфер і підкинули їх у повітря. Сфери на мить завмерли в падінні, а тоді полетіли в коридор.

— Савітрі, йдіть до групи! — наказала Аматерасу. — Агні, на тобі праве крило. Енлілю, ліве!

…Коли впав Вихор, коридори Академії заливало біле світло, й туман довкола них танув. Ніхто не постраждав. Рен сиділа з іншими студентами в аудиторії Діана Керна, затиснута між Ніктою та Амоном. Вона вдивлялась у стіну туману, котра клубочилась біля дверей, проте далі не проходила через стіну вогнів Аматерасу.

«Хто ти, Савітрі?..» — спитав туман, перш ніж розтанути.

Розділ 7

Нікта каже «ні»

8060 рік 7 кроку Колеса Долі

До Свята Сонця залишались лічені дні, і хвилювання шурхотіло в повітрі. Свято! Випуск! Іспит! І… і що буде далі насправді, знали лише Герес із Гекатою.

Герес лежала на темно-вишневих подушках, котрі пропахли ароматами свічок, і то був рідкісний момент, коли велика богиня не переймалась тим, що про неї подумають.

— Пощастило, що ти на моєму боці, — пробурмотіла дівчина, коли вони проглянули всі деталі плану.

— Я на боці правди, — відказала Геката. — Згадай, коли ми вперше зустрілися, я відкрила тобі: у нас спільні цілі. Лиш Ама псує всю картину.

— Розкажеш більше? — Герес довірливо повернулась до подруги і поклала голову на руки. Горіхові очі виражали всі її думки так виразно, що іноді це було навіть смішно. Ображена на життя і весь світ, котрий так несправедливо