Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

— Я була суддею, — додала Діке тихцем. — Удома. У минулому житті. Мусила не думати про свої зв’язки з людьми, щоб не порушувати справедливості. Точніше, й не заводити ніяких зв’язків.

— Але ж це було до вступу в Академію.

— Так.

— Ще.

— Що — ще?

— Є щось іще.

Діке здвигнула бровами.

— Гаразд. Коли так хочеш дізнатися, то я боюся людей. Якщо знатиму про них надто багато… як з ними спілкуватися? Як терпіти їхні перехняблені емоції, їхні каскади інтриг і брехні? Як відчувати до когось тепло, коли вони всі — каламутна вода, і я не знаю, що на дні? І ніколи не знатиму?..

Вона спинила себе, відчуваючи, що наговорила забагато. Проте Нік Ньєрд лише солодко потягнувся і додав:

— Світ не ідеальний. І люди. І ти. Та якщо тобі знадобиться допомога…

— Я покличу тебе. Ти на позір скидаєшся на чисту воду.

— Лише на поверхні, — осміхнувся хлопець.

Коли пробило північ, у глибокій тиші Діке намагалась впорядкувати думки. Думок було так багато, що голову розпирало. Але краще цей біль, ніж порожнеча.

Усі зустрічі. Кожен день. Кожна мить. Кожна усмішка. Кожне питання. Кожна відповідь. Усе виструнчилося і зайняло місце в її свідомості.

Коли вона відчула, що не вигоріла, а таки звільнилась, усе змінилося. Діке сховала срібні ножиці в найглибшу шухляду і захряснула її.

Розділ 6

Світло і тінь

Здається, навіть сама Діке не вірила до останнього, що все складеться так, як воно врешті склалося. Рен дізналася всю історію вже опісля, уривками: Діке звільнила свої спогади про ніч загибелі Бентен. А заразом — і всі інші свої спогади, які до того приховувала так глибоко на споді, що не могла їх торкатися. Звичайно, це трохи вивело незворушну дівчину з рівноваги, спричинило хвилі ридань, істеричного сміху та інших атрибутів кардинальних потрясінь, проте врешті вона розповіла директорці та викладачам достовірну версію усіх подій. І їй вони повірили.

— Як я і думала, — Аматерасу розслаблено опустила плечі, коли Діке завершила розповідь, і відповіла тій церемонною фразою: — Хранителька справедливості не оскверняє води правди.

— Хранителька справедливості не оскверняє води правди, — фразу достеменно зрозуміла сама лише Діке, яка зосталася дуже задоволеною, коли почула ці слова.

— У нас досі залишається відкритим питання мотивації Акай, — докинула Нут.

— З вашого дозволу я подумаю над цим, коли випаде така нагода, бо зараз мої спогади ще не зовсім спокійні та впорядковані, — відказала Діке.

— Чекатимемо вашого звіту, — Аматерасу підкотила широкі рукави сукні, сплеснула в долоні й усміхнулася втомлено: — Отже, усі звинувачення зі студентів Савітрі та Енліля знято. Діке, допоможіть мені ще раз: повідомте одногрупницю про це.

— Пані директорко, заждіть! — двері в кабінет Аматерасу різко розчинились, і туди залетіли Нікта й Амон.

— Ромі й Діоніс, — Аматерасу подивилась на них зацікавлено. — Можу я поцікавитись, що ви робите тут посеред ночі, ще й такого важливого, що вважаєте за належне заходити без стуку?

— Ми… — засапано почала дівчинка.

— Ми прийшли виправдати Рен, — закінчив Амон.

Судячи з його голосу, вони щойно пробігли чималу відстань. Судячи з їхньої блідості — бігли через тіні.

— Савітрі вже… — прогуркотів Одін, та Аматерасу підняла долоню, і перший заступник негайно замовк.

— Продовжуйте, — директорка присіла на край столу і наготувалася слухати.

— Ми з Діонісом побували на місці смерті Бентен Акай і помітили там дещо цікаве. Те, що ви всі могли б випустити з уваги.

— Там був слід енергії, з якою я близько знайомий, — Амон криво всміхнувся і провів рукою по шиї, ніби шукав там давній шрам. — Сили з тіньового боку. Тіньові мають стосунок до загибелі Бентен. Це напевне.

— Тіньовий бік, — Нут потерла перенісся, наче їй різко розболілася голова.

— Я піду перевірю прогнози… — озвалася Лакшмі.

— Гаразд. Випадок із Сетом — не одноразова дія. Вони знову вирішили відкрито створювати нам проблеми, — Аматерасу тріпнула руками: від кінчиків рукавів пробігла хвиля вогню — і ніжно-рожеве мереживо змінилось криваво-червоною тканиною, наче сукня — то її стяг, і зараз він знаменує війну. — Діто, ти негайно їдеш до Аррі, попередь його про можливих гостей. Лакшмі, до Інанни. Розкажи їй. Одіне, перевір нову студентку. Шанси мізерні, та не хочу, аби вона виявилася небажаною гостею з вдалим прикриттям, як свого часу Геката. Прогнози залишмо на Тота. — Аматерасу зиркнула на студентів. — А ви тут до ранку стовбичитимете? Якщо спізнитеся на першу лекцію, жоден тіньовий бік вас не захистить.

Що більше Діке розповідала, то легше й легше лилися слова: про її роботу вдома, про обов’язок судді, про навантаження в Академії, через які все складніше доводилося, аж доки вміння відділяти брехню від правди не почало вислизати з її тонких пальців. Тож вона пішла на ризик і позбулася волосся до колін, яке дивним чином було «скарбницею» її пам’яті і водночас — замком на ній. І звільнилася.

— А могло не вдатися? — спитав, як завше, практичний Закс.

— Могло, — кивнула Діке з дивним спокоєм. — У найгіршому випадку я просто стерла б свою свідомість. І стала б чимось дивним і

— Ти так ризикувала через мене, — спохмурніла Рен, проте координаторка похитала головою:

— Не через тебе, Рендалл. Ти, загибель Бентен і несправедливі обвинувачення стали поштовхом до дії, бо ж я відчувала, що мушу втрутитись. Але понад тим, я зробила це у подарунок собі самій. А тепер нарешті спробую жити, не тікаючи від людей.

— Спробуй. Тобі сподобається, — додав