Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід - Роберт М. Вегнер

Міг бути злодієм, покараним за крадіжку, бо в провінції відтинання рук і ніг було доволі популярною карою, хоча Альтсін, скоріше, ставив на мандрівного робітника, який втратив стопу в нещасному випадку та вирішив разом із родиною спробувати щастя в місті. На селі вони могли лише жебракувати, а тут, якщо чоловік мав справні та вмілі руки, існували сотні занять, які дозволили б йому забезпечувати родину.

Жоден зі шляхтичів навіть не глянув на нього. По невидимому знаку, стражники штурханами змусили всю п’ятірку звестися, а тоді вказали на дорогу до міської брами. Чоловік зблід наче труп, жінка тихо застогнала та знову намагалася впасти на коліна, але один зі стражників схопив її за руку, притримав і кинув кілька слів, показуючи на палицю, яку досі тримав у руці.

Злодій дивився, як стражники відводять їх углиб вулиці. В його роті збиралася гірка флегма. Понкее-Лаа змінилося за ці кілька років, раніше людей викидали з міста за конкретні злочини, але ніколи за каліцтво та бідність. Тому правду казали в навколишніх селах і містечках — у столиці коїлося щось погане.

На щастя, він знав декого, хто міг розсказати йому, що тут сталося.

* * *

Порт. Так звали не тільки рейд і поділене молами узбережжя, але й усі дільниці, що сусідили безпосередньо з морем. Для одних це було серцем міста, а для інших — його шлунком, легенями чи, може, горлянкою. Але це точно був один із життєво важливих органів, без якого Понкее-Лаа було б найбільшим рибацьким селом на краю світу.

Без безперестанного припливу товарів, які звозилися сюди й збиралися в його складах кожного дня сотнями кораблів, місто такого розміру не мало б ані найменшого шансу вижити, вдягнутися, зігрітися й розважитися. Альтсін затримався одразу по тому, як переступив межу Середнього Валеє та вдихнув на повні груди. Морський бриз, риба, вино, приправи, варені молюски, якісь пахощі з надвиразною ноткою мускусу, смажені на решітках восьминоги, змилки, вичинена шкіра. Запах торгівлі, грошей та поміркованого добробуту. Звичні речі для цієї дільниці. На перший погляд, тут нічого не змінилося.

Злодій всівся перед винарнею навпроти магазину Цетрона й почав спостерігати. Товстий полюбляв цю кам’яницю, сприймав її як інвестицію, і Альтсін був готовий закластися, що він не позбувся її аж дотепер. Зрештою, вистачило пів години лінивого попивання вина, щоби помітити кількох осіб, про яких він точно знав, що ті працювали на його колишнього патрона. Входили й виходили, а хтось мало не вибіг, прямуючи до порту. Інші, наче зникали після того, як входили. Висновок: вони або сиділи всередині, або давно скористалися задніми дверима. За годину під’їхав невеличкий фургон, з якого почали вивантажувати неозначені пакунки та штуки матеріалу. Нормальний робочий день звичайного купця, який розсилає доручення щодо покупок і продажів, отримує замовлений товар і займається помноженням добробуту.

Проте Цетрон купцем не був, а Альтсін сумнівався, щоб той настільки сильно вживався в свою роль. Це не була звичайна активність, хіба що Товстий вже залишив гільдію й зайнявся так званим поштивим життям, підмовивши до цього своїх людей. Думка була потішною й невартою запам’ятовування.

Злодій відчув перший укол страху, коли під магазинчиком зупинилося кілька рибалок. Нічого незвичного як для порту, хоча цієї пори більшість човнів іще чесали неводами море. Та й Альтсін не звернув би на це уваги, якби не впізнав двох із них. Це були люди Рвисса, ватажка однієї з трьох найсильніших груп контрабандистів Понкее-Лаа. Вони мали свою садибу в дільниці Цетрона, тож інколи бували й конфлікти. Доходило до того, що раз чи двічі за допомогою кинджалів, палиць, ножів та арбалетів довелося пояснювати, хто головний у цій частині порту. Альтсін і сам колись брав участь у таких нічних перемовинах, коли палали човни контрабандистів, а хвилі злизували кров із пляжу.

Їхня присутність під кам’яницею не обіцяла нічого хорошого. Але, як він вирішив за мить, їх було лише п’ятеро, тож, може, йшлося про звичайні справи? Злодій наповнив кухоль до країв. Не вперше…

Тікають! Пішли в розсип! Нарешті!

Його кавалерія кидається в останню погоню, піхота ламає стрій і біжить за неприятелем. Він втримує її одним наказом — ворогу й так немає куди тікати, а єдиний шлях веде вглиб півострова, у хащі, що повні мертвих і сухих дерев на одному з його кінців. Там вони встановлюють останню лінію оборони: дерева мусять захистити їх від кавалери, а битва в лісі завжди перетворюється зі справжнього бою на бійку, чисельна перевага противника не повинна мати там великого значення.

Він стримує погоню за кількасот кроків до стіни лісу. Сухий очерет тріщить під копитами коня. Колись тут були мокрі луки, а тепер — майже пустеля.

Він вирівнює стрій, відчуває на собі погляди воїнів, що стоять неподалік. Їхню нетерплячку. Вдаримо. Вдаримо зараз!

Він клацає пальцями, й на землю падає іскра. Лагідно лиже сухі рослини, і до неба відразу тягнеться стрічка диму. За мить вилітає полум’я, а легенький вітерець суне його в бік лісу. Полум’я зростає, набирає сили, просувається все далі з кожною пожертою стеблиною, а за мить перед деревами встає стіна вогню. Він утримує її на місці достатньо довго, щоб ніхто не мав сумнівів, кого слухається полум’я, а потім звільнює більше вітру.

Крики в лісі тривають довше, ніж він сподівався.

А коли відвертається до своїх людей, то бачить страх.

І переляк. Переляк перед ним.

Добре. Дуже добре.

Вони народилися, аби служити, битися й помирати.

І нехай про це не забувають.

Ніколи.

Він розплющив очі, глибоко вдихнув і розслабив пальці, що стискали кухоль. Цинкове начиння трохи змінило форму, а вино вилилося й липло тепер до пальців. Уперше! Вперше кошмар дістав його не під час сну, але посеред дня, увіч. Прийшов підступно посеред думки, вкидаючи його в світ мари, не даючи й шансу на захист. Як це сталося? Останнім часом все ставало дедалі гірше, але ніколи демон не втягував його в свій жах ось таким чином. Якби це сталося в іншому місці…

Альтсін замислився, як довго це тривало. Люди Рвисса зникли з-під магазинчика, але цього недостатньо, щоб оцінити плин часу. Він обережно присунув кухоль до губ. Вино надалі було холодним, як і тієї миті, коли він наливав його з глиняної пляшки. Тож недовго, не більше кількох