Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

виданням, повним звістками про скандали в горішніх і долішніх сферах, нових кримінальних вчинках відомих преступников, про заморські дива й бридоту, а також історії раптових збагачень і ще раптовіших банкрутств. Цілі колонки тут займали товариські плітки й чудернацькі звіти із так званих подій, тобто прийнять у палацах іркутських крезів, балів у губернатора, театральних прем’єр, весіль, похоронів і судових процесів. Ці звіти часто були підписані ексцентричними псевдонімами або лише ініціалами, а пропорції в уміщених інформаціях мали такий вигляд: одна частина на саму подію, дев’ять — на докладний опис одягу й зачісок дам, які в ній брали участь. Можливо, так само виглядали газети в Царстві, — проте там їх не читалося; тільки хворіючи, тільки лежачи в ліжку, доходиш до такого стану засушення почуттів, що читаєш найбезглуздішу газету від першої до останньої шпальти, й ще дрібні оголошення, а потім вивчаєш ґравюри.

У «Новостях» прочиталося також про процес шайки Вінемана. Це був інженер-металурґ прусського походження, який під час чергової поїздки на північне сорочище загубився сорокам і тунґусам у крижаній країні, й тільки через півроку знову з’явився на берегах Байкалу, з однією відмороженою рукою й одним оком, закрижанілим аж до мозку. Він стверджував, що здатний тим оком зазирнути просто в Підземний Світ, і що він цілі жили Криги й луки мамутів бачить, і за хорошу плату вкаже крижлізним компаніям нові багатства; здатність цю він нібито набув, «живучи в природному стані серед лютих». Жоден із маґнатів крижліза не повівся на Вінеманові казочки, проте завжди знайдуться в Іркутську наївні з грошима, які шукають легких і прибуткових інвестицій. Яким же було здивування, коли і один, і другий, і третій з-поміж тих, хто заплатив Вінеманові, поверталися зраділі, справді знайшовши поклади у вказаних місцях. Дедалі більші компанії купували у Вінемана мапи й координати. Його згубила жадібність: він мав би втекти раніше. Врешті, однак, іркутський обер-поліцмейстер додав двічі по два й пов’язав випадок Вінемана із рапортами про старателів і приватних геологів, котрі занадто часто почали останнім часом зникати без сліду. Бандитів упіймали, коли вони катували наступну жертву, щоб вирвати в неї таємницю її знахідки. Кригоокий інженер був корисний для них як показне прикриття — бо люди легко повірили, що він справді тим бурульним оком заглядає під землю: явні чуда замикали уста недовіркам. Тільки згодом хтось привіз із Пруссії звістку, що Вінемана, який і справді мав технічну освіту, на батьківщині вже багато років розшукували за двоєжонство й торгівлю краденими породистими псами.

У «Новостях» публікували щоденну мапу Іркутська із нанесеними векторами переміщення лютих; подібну інформацію друкував «Кур’єр Варшавський», хоча й удаючись у набагато менші деталі й то не щодня, урешті-решт, та й передусім сильно завуальовані в страху перед цензурою Міністерства Зими. Тут, зі зрозумілих причин, свобода була більша. В «Новостях» уміщали вуличні списки закрижанілих будинків, а також «шаманські гороскопи», тобто пророцтва бурятских глашатаев стосовно пересування лютих у найближчі дні. Ці «гарольди», які грали перед лютими на бубнах, — як пояснив, глузливо порскаючи при цьому, пан Войслав, — не були жодними шаманами, а першими-ліпшими тубільними зимовиками, яких міський голова наймав, аби якось попередити людей у цій імлі. Трапляється, що люті десь виморожуються, тиць-гриць прямо з-під поверхні ґрунту, тож не одного заспаного городянина ті глашатаи вже врятували. Звичайно, якщо увійде ґляцій крізь центр підвалу прямо угору, то вже нічого не вдієш. Тому в Іркутську багатші мешкають вище. Родина Веліцьких мешкали в своєму будинку на третьому поверсі, за десять аршинов над вулицею. А сам Алєксандр Алєксандровіч Побєдоносцев мешкав на вершині вежі Сибирьхожета, в небі над Іркутськом.

У Варшаві подібних клопотів ніколи не було. Але ж це були зовсім різні міста Зими: на вулицях Варшави ніколи не перебувало більше п’яти лютих водночас, а тут, у Місті Криги й околицях, від Байкалу до Зимного Ніколаєвська й Алєксандровська, від самого початку підрахунків завжди бурлакували над землею не менше ста морозяників водночас. Шляхи Мамутів, зітхнув пан Войслав і пахкав з люльки густий димок. Суботній ілюстрований додаток «Иркутских Новостей» публікував також нотування геологічних лотерей, — за гнізда й бурульники, розташовані далеко від Шляхів, платили у відношенні один до двохсот, один до двісті сорока. Жеребкування земських кредитів відбувалися в Омську, результати, запечатані в конвертах, привозили Транссибом.

Тут також багато писали (в тоні захопливої сенсації) про висадження в повітря японцями лінії Зимної Залізниці на Кєжму. Уже було відомо, що ці «японці» — аж ніяк не родовиті піддані імператора Хірохіто, а поляки з Японського Леґіону. При цій нагоді нагадали про старий ордер на арешт государственного преступника Юзефа Пілсудського: 57 років; зріст — два аршина, шість вершков; обличчя — під чорним заростом; очі — сірі; волосся — темний блондин; бакенбарди — рідкі, світлий блондин; рот — нормальний; зуби — не всі; особливі прикмети — брови зростаються над носом, на кінчику правого вуха бородавка. За видачу нагорода в розмірі семи тисяч рублів. І п’ятсот рублів за кожного японця чи іншого польського втікача, схопленого зі зброєю.

Поляки в Іркутську були сильно розділені в своїх судженнях про методи Пілсудського, його політичні цілі й союз із Японською імперією.

— Це фатально для ділових інтересів, пане Бенедикте, навіть важко сказати, якою мірою фатально, — хитав головою Войслав, засівши в своєму наріжному кабінеті з вечірньою люлечкою. Умостилося у кріслі, приставленому до печі, біла мереживна накидка пахла під щокою лісовими травами, а тютюн пана Войслава, закручений довгою стрічкою у повітрі, — гарячою живицею. Світилася тільки одна гасова лампа під парасолькою з японського паперу; будинок, як і більшість в Іркутську, було електрифіковано, проте часті аварии електромережі й відключення струму зумовлювали те, що всі більше покладалися на гас. Тож, попри пізню годину, здавалося, що назовні світліше, ніж у напівтемному кабінеті, там, під рідкими хмарами білого снігу, які байкальський вітер ніс над крижаним річищем Анґари, над Кінним островом і лівобережними районами. Унизу, на льоду й у молочно-сірій імлі, зблискували подвійні зірочки санів, які снували через річку в обидва боки. А позаяк дивилися на все це крізь мороскляні шиби, то вже без мруження очей і без сонної замрії бачилося барви снігу, барви неба, барви міських і санних вогнів, — як вони зливаються, перетікають, міняються місцями. Вітер прогнав хмари, над Іркутськом зійшли сибірські зірки, срібнобарвні на чорнобарвному небі. Повернувся спогад про сон із диму шамана: чорнильні сузір’я і геометричне кутасте Сонце… На пальці в пана Веліцького зблиснув великий