Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Господиня принесла кілька старих Сенкевичів, Дікенсів, два романи Мнішек, шахтарську епопею Забжицького-Балута, кримінальні пригодницькі повісті Марчинського й Вілька, подорожній роман Фердинанда Антонія Оссендовського, п’ять романів Вацлава Сєрошевського, надрукованих тут, в Іркутську, в тому числі знамениту «Приморозь», із якої довідалося історію Великої Пожежі й заснування Зимного Ніколаєвська. Крім того, кілька чисел ілюстрованого щотижневика «На суші й на морі» з мандрівними повістями Карла Мая «В ущелинах Балкан» і «Різдво». Сучасну польську літературу знайшлося у відновленому петербурзькому «Краї», який публікував уривки із «Не дочекаєтеся» Жеромського й «Люди літа й зими» якоїсь Домбровської.
Проте цікавішою здавалася щоденна преса Європи й Сибіру. Із Санкт-Петербурґа й Москви Транссибірський експрес привозив її із тижневим спізненням, Веліцькі передплатили «Русские ведомости», «Русское слово» й «Биржевые ведомости», а також «Сибирскую Жизнь» із Томська. У пресі європейської частини Росії знаходилося більш-менш цензуровані звістки про західну політику й світові події: про спірну ініціативу щодо скликання Атлантичного Суду, проголошену президентом Злучених Держав Америки Джеймсом Коксом, про хвилі демонстрацій у промислових містах Німеччини й Великобританії, зумовлені скороченням заробітної плати й звільненнями, про ірландські побоїща, про замороження третьої балканської війни, навіть повідомлення з Китаю: про чергову змову Крайової народної партії проти імператора, за участь у якій начебто засуджено й публічно обезголовлено в один день двісті шістдесят осіб.
У сибірській пресі, натомість, читалося про місцеві дивовижі. В «Голосе Байкала» банкір Сусліков опублікував оголошення: якщо комусь у ніч проти восьмого липня цього року снилися лілії, що цвітуть із газового устаткування, рівно ж про іржу на шкірі, просимо зв’язатися за такою й такою адресою, о такій-то годині; передбачена винагорода в розмірі п’яти рублів і більше. Поруч оголошення іркутського гуртка Христових Соціалістів: товариші Елянти А. С. і Павліков Ґ. Ґ. виявилися зрадниками або провокаторами, від самого початку підісланими з метою дискредитації ХС, а підіслали їх Північні Меншовики Плеханова, що й доводиться цим до відома усім зацікавленим. Знову-таки якась родина Толєків, пара томських комуністів, викриті як провокатори охранки. Але, чи провокацією було також саме подружжя? «Пані Толєк, цілковито віддана революції, не змогла пережити зради чоловіка, й у нападі меланхолії наклала на себе руки, скориставшись сталевим шильцем».
На наступній сторінці реклама китайського костоправа, а під нею реклама чудодійної мазі проти відморожень. Є й культурні анонси. Первое Общественное Собрание запрошує до своєї домівки на етнографічну вечірку, присвячену знахідкам із розкопок на терені Військового госпіталю у Знамєнскому й Ґлазкові, де знайдено перші в Росії поховання і предмети культу людини кам’яної доби; лекцію прочитає професор Базов К. Ю.; вхід вільний. Далі: розміром на півшпальти оголошення про відкриття «салону чорноаптечних послуг на проспекті Пєтра Великого, номер чотири, відкритого вдень і вночі». Спиталося панну Марту, що це за «чорноаптечні послуги». Виявилося, що в Краї Лютих тимчасом виросла цілком потужна галузь фармацевтики, заснована на мікстурах, пілюлях і настоянках, що містять розтертий на порошок тунґетит. За цією новою хімією не стояли жодні медичні авторитети, й голоси щодо дієвости цих засобів розділилися, що не завадило чорноаптекарям миттю збагачуватися на легковірних, які шукають чудодійних ліків од раку, Білої Пошести або безпліддя.
Публікована в Іркутську «Новая Сибирь», хоча й російськомовна, на другий погляд виявилася часописом, редагованим майже винятково поляками, а на третій — трибуною політики областничества. Нарешті зрозумілося, про що казав у потязі прокурор Разбєсов. У статті «Чому повинні постати Злучені Держави Сибіру» якийсь Павловський (підписаний як професор Томського університету) викладав необхідність «проголошення незалежности сибірських колоній від імперіалістичних потуг Великої Землі». «Великою Землею» тут було, мабуть, названо європейську частину Росії. Павловський («сибірський патріот», що б це не означало) представив торговельний та інвестиційний баланс сибірських провінцій і вражаюче несправедливу структуру бюджетних видатків імперії. Областники вимагали «деколонізації Сибіру» уже давно; идея мала багато відмін, починаючи від задуму Земли и Воли так само про напівавтономію «сибірських колоній» від європейської частини Росії, через Свободославие, до якого начебто був прихильний навіть граф Муравйов-Амурський (можливо, він бачив себе у кріслі її першого президента) до федерації инородческих держав під владою «сибірського сенату». Були соціалістичні версії. Були версії польсько-самостійницькі (адже польське повстання у Сибіру в 1833 році на чолі зі священиком Сєроцінським і доктором Шокальським було покликане спонукати до всесибірського бунту). Звичайно, все це була Історія у версіях та інтерпретаціях авторів «Сибири».
«Новая Сибирь» також друкувала розлогі репортажі про поступ у будівництві тунелю до Аляски. Й знайшла теж місце для солоденького звіту про відкриття двох нових притулків для «закрижанілих» (тобто тих людей, на будинках яких угніздилися люті), притулків, побудованих «віддалік від мамутових трактів» філантропічною фундацією пана Гаррімана. Все це мало вигляд аж надто прозорої пропаґанди.
«Сибирский Вестник» був напівофіційним голосом російської влади, що легко прочитувалося зі самого стилю статей. Тут рекламувалися найбільші фірми Іркутська, всі наймогутніші підприємства Зимнього Ніколаєвська. Концерн Тіссена інформував про створення акціонерного товариства Тіссен і Тіхольєв із резиденцією в Іркутську, про шістдесятивідсоткову участь Тіссена й двадцятивідсотковий внесок із цінних паперів, вільно доступних на ринку, придбання яких цим заохочується: товариство створене для експлуатації «первісних родовищ природного крижліза». У свою чергу, Азовське металурґійне товариство оголошує відкриті торги на спорудження «спеціальної студниці для виточування крови лютих, призначеної для промислових процесів»; за управу підписалися Ст. Сємашко, Т. Гандке. Про урочисте відкриття резиденції своєї іркутської філії заявляє Ческа Банка. Спілка католицьких кравців Сибіру запрошує на показ «антипаризької моди», Дёгтевская, 22. В Іркутському новому театрі поставлено французький фарс «Хто приносить квіти», який, проте, було негайно знято з репертуару після прем’єри на вимогу царської цензури; редактор Вішний просторікує про крах моралі в декадентській Європі й розклад здорової соціальної тканини Імперії, ураженої аморальною пошестю уже згнилого Заходу.
«Іркутские Новости» були натомість типовим пополудневим