Піраміда Сонця - Олександр Петрович Ємченко
Такі ж дослідження, тільки в новому районі, провів і автоматичний розвідник «Венера-14».
Мало-помалу лицарі Землі знімали з загадкової планети пелену невідомості, являючи світові її істинний образ. До честі чоловіків, вони робили це делікатно і галантно, але невідступно.
Новий етап у дослідженні Венери розпочався із запуском двох наступних станцій, обладнаних потужною радіолокаційною системою для фотографування північної півкулі планети, котра ще ніколи не відкривалась людському оку. «Венера-15» і «Венера-16» вийшли на полярні еліптичні орбіти і з жовтня 1983 року по липень 1984 року невтомно метр за метром зондували поверхню планети. За цей час було картографовано обширну територію загальною площею 115 мільйонів квадратних кілометрів. На одержаному зображенні легко «читаються» всі основні етапи розвитку поверхні Венери за період більше мільярда років. Добре видно кратери, пасма височин, великі розломи, гірські хребти, заломи і інші деталі рельєфу розміром 1–2 кілометри.
15-21 грудня 1984 року на зустріч з кометою Галлея вирушили автоматичні станції «Вега-1» і «Вега-2», По дорозі вони мали пролетіти повз Венеру і десантувати на планету аеростатні зонди та посадочні апарати. Це був новий, унікальний експеримент, що не знав досі прецедентів.
У червні 1985 року Венера зустрічала земних посланців. Перелітні станції полинули далі до знаменитої «вогненної зорі», а їхні пасинки пішли на пряме побачення з планетою.
Аеростатні зонди почали дрейфувати у небі Венери. Висота — 40–50 кілометрів, швидкість руху — 200 кілометрів за годину. Посадочні роботи, обладнані бурильними пристроями, опустилися на поверхню і, немов граки на зораному полі, стали ревізувати інопланетну породу…
Важко було витримати таку тотальну і невпинну облогу, і богня краси і кохання стенулась, здалася на милість простих смертних, наділених проте могутньою, до пари богам, силою…
Такі віхи майже двадцятип’ятирічного штурму загадкової планети. Про що ж довідались земляни, якою побачили свою космічну сусідку? Нарешті, читачу, можна задовольнити твою цікавість.
Планета-лазня
Немає іншої планети в Сонячній системі, дослідження якої, виконані останнім часом, так разюче і швидко змінили б уявлення про неї, навіть це змінили, а дали нові. Ще донедавна Венера для землян була «терра інкогніто», а сьогодні вже маємо панорамні кольорові зображення її ландшафту, визначено склад атмосфери, прозондовано верхні пласти порід… За якихось кілька десятків літ ми взнали про нашу сусідку більше, ніж за століття попередніх досліджень.
Отже, Венера… Друга планета Сонячної системи, найближча сусідка Землі. Середня відстань Венери від Сонця — 108 200 000 кілометрів. Повний оберт навколо світила планета здійснює за 224,7 земної доби. Періодично раз на 1,5 року Венера наздоганяє Землю і при максимальному зближенні проходить від неї на відстані 39 мільйонів кілометрів. Потім обидві планети розходяться, віддаляючись одна від одної на 260 мільйонів кілометрів. Тепер нам зрозумілі інтервали, з якими стартували до Венери автоматичні посланці Землі, які, так би мовити, підладжувалися до руху планет.
Та найдивовижніше у русі Венери те, що вона обертається навколо своєї осі у напрямку, протилежному ніж усі планети, крім ще Урана. Якщо Меркурій, Земля, Марс, Юпітер і т. д. «ходять» у космічному хороводі злагоджено, то Венера й Уран псують цей танок, ведучи інше «па». Коли і які сили небесної механіки задали їм такий рух? Із-за зворотного обертання цих планет Сонце сходить у них на заході, а заходить на сході.
Милуючись своєю красою, Венера не поспішає повертати свої золотосяйні, подекуди багряні боки. Тим-то день і ніч там тягнуться по два земних місяці. Повний же оберт навколо своєї осі планета здійснює за 243 наших доби.
За розмірами Венеру нерідко називають сестрою Землі. Справді, її поперечник всього на 600 кілометрів менший від земного, а сила тяжіння майже така, як і на Землі. Тонна вантажу там би важила 850 кілограмів. Схожі ці планети і за масою, рифоутворенням та іншими параметрами.
А ось природні умови різко відрізняються від земних. Їх навіть не відразу збагнеш, у них не відразу повіриш. Температура — близько 500 градусів вище нуля (в електродуховці набагато прохолодніше), атмосферний тиск — він у 100 разів переважає тиск земного повітря (на кожний квадратний сантиметр там тисне стовп газу в 100 кілограмів), хмарний покрив — концентрована сірчана кислота (на Землі одна з найагресивніших кислот). Ось вам і богиня краси і кохання! Ось вам і ніжна Кіпріда! Скільки знаджувати, скільки крутити голови, а зустріла сірчаною кислотою! Не рай, а справжнє пекло…
Даруй, читачу, за цю жартівливу сентенцію, але на Землі важко знайти аналоги того, що піднесла Венера. Навіть глибоководні батискафи не потерпають так, як апарат, що проникає в надра венеріанської атмосфери. Справді, корпус батискафа протистоїть тільки високому тиску, а горопашні «посли» на сусідній планеті зазнають ще впливу жахливої температури і хімічно активного середовища.
З чим порівняти умови, в які вони потрапляють? Хіба що з обстановкою, що панує в глибинному жерлі вулкана!
Високу температуру атмосфери Венери вчені пояснюють так званим парниковим ефектом. Що це таке? Справа в тому, що хмарний покрив планети є ніби пасткою для сонячних променів, яких Венера отримує вдвічі більше, ніж Земля… Так ось, вільно пропускаючи тепло до поверхні, щільна газова шуба назад його не випускає, затримує, закупорює над поверхнею, утворюючи гігантську парильню. Тільки в ній замість води переважають краплі концентрованої сірчаної кислоти. Спробуй викупатись у такій лазні! Щоб уникнути згубної дії агресивного венеріанського середовища, конструктори виготовили аеростатні зонди, що їх опустили на планету «Веги», з фторлонової тканини з нанесенням на неї надстійкого лаку.
Пекельна купіль удалася. Земні розвідники витримали гарячі обійми Венери. Правда, певний час. Передавши своїм творцям необхідну інформацію, вони віддали себе на поталу руйнівним силам планети. Що ж, мета виправдовувала засоби.
Завдяки самопожертві безстрашних «кур’єрів» Землі вдалося з’ясувати ще одну загадку Венери — гігантські світіння її на нічному небі. Здогад учених підтвердився — на оранжевій планеті безупинно
